ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30.10.2002 Справа N 2-8/5346-2002
Вищий господарський суд України у складі: судді Москаленка В.С.–
головуючий, суддів Джуня В.В. і Селіваненка В.П.
за участю представників:
позивача: Шаратова Ю.А.,
відповідача: Саніної А.А.,
розглянувши касаційну скаргу виконавчого комітету Залізничної
районної ради м. Сімферополя (далі – виконком районної ради)
на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду
від 08.08.2002
зі справи № 2-8/5346-2002
за позовом приватного підприємця Костіна І.П.
до виконкому районної ради
про визнання недійсним припису виконкому районної ради від
11.04.2002 № 46,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від
24.04.-30.04.2002 (суддя Чумаченко С.А.) позовні вимоги
задоволено: припис виконкому районної ради від 11.04.2002 № 46
визнано недійсним. Рішення суду мотивовано тим, що вивіска на
фасаді будівлі за адресою: м. Сімферополь, вул. Р.Люксембург, 16
відповідно до статті 15 Закону України “Про рекламу” і пункту 30
Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених
постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.98 № 1511, є
інформаційною вивіскою, а не зовнішньою рекламою, і тому її
розміщення не потребує відповідного дозволу.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 08.08.2002, прийнятою колегією суддів у складі: Маслової
З.Д. – головуючого, суддів Горошко Н.П. і Сотули В.В., рішення
господарського суду залишено без зміни з тих же підстав.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
виконком районної ради посилається на неправильне застосування
судовими інстанціями норм процесуального права. На думку
заявника, припис виконкому районної ради від 11.04.2002 № 46 не
може бути визнано недійсним, оскільки він не є актом у розумінні
статті 12 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити без зміни
судові акти зі справи, а посилання виконкому районної ради на
неправильне застосування судовими інстанціями статті 12
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
вважає
неправомірним. Оскаржуваний припис, на його думку, слід
відносити до актів у розумінні названої норми, оскільки він є
офіційним письмовим документом, породжує певні правові наслідки
для позивача і має обов’язковий характер.
Перевіривши правильність застосування судовими інстанціями норм
матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення
представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов
висновку про відсутність підстав для скасування судових актів зі
справи з огляду на таке.
Відповідно до статті 15 Закону України “Про рекламу” до
зовнішньої реклами належить будь-яка реклама, що розміщується на
окремих спеціальних конструкціях, щитах, екранах, розташованих
просто неба, на фасадах будинків та споруд. За цією нормою
інформація (вивіска) про особу, розміщена на фасаді, біля входу
(в'їзду), або про її продукцію у вітрині споруди, в якій ця
особа займає приміщення, не потребує отримання дозволу місцевого
органу влади.
Пунктом 30 Типових правил розміщення зовнішньої реклами,
затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.98
№ 1511, передбачено, що розміщення інформації (вивіски) про
особу на фасаді, біля входу (в'їзду) або про її продукцію у
вітрині споруди, де ця особа займає приміщення, здійснюється без
отримання дозволу. Під вивіскою розуміється елемент оформлення
фасаду, що містить інформацію про зареєстроване найменування
особи, включаючи герби, емблеми, знаки для товарів та послуг, і
виготовляється будь-яким способом та розміром. До інформації про
особу належить також розміщена на спеціальних табличках
інформація про роботу підприємства, у тому числі час роботи,
повне юридичне найменування підприємства, профіль діяльності
(якщо це не випливає з назви).
Судовими інстанціями встановлено, що вивіска, яку розміщено на
фасаді будівлі за адресою: м. Сімферополь, вул. Р.Люксембург,
16, має інформаційний, а не рекламний характер, тому для її
розміщення не було потреби в одержанні дозволу органів місцевого
самоврядування.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
органи державної влади та органи місцевого
самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на
підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені
Конституцією та законами України.
У зв’язку з цим правильним є висновок судових інстанцій про
неправомірність припису виконкому районної ради від 11.04.2002 №
46, у якому приватному підприємцю Костіну І.П. запропоновано
надати дозвіл на розміщення зовнішньої реклами на фасаді будівлі
за названою адресою і зазначено, що у разі невиконання припису
рекламу буде демонтовано службами міського господарства як
самовільно встановлену.
Відповідно до статті 12 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарським судам підвідомчі справи у
спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у
законодавстві. Акт державного чи іншого органу - це юридична
форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ,
який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання
тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для
суб'єктів цих відносин.
Припис виконкому районної ради від 11.04.2002 № 46 підпадає під
ознаки акта у розумінні названої статті Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, оскільки він
встановлює для позивача обов’язок надати дозвіл на розміщення
зовнішньої реклами і містить посилання на можливе застосування
санкцій за його невиконання.
Враховуючи викладене і керуючись статтями 111-7-111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від
24.04.-30.04.2002 і постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 08.08.2002 зі справи № 2-8/5346-2002
залишити без зміни, а касаційну скаргу виконкому районної ради
без задоволення.
Суддя В. Москаленко
Суддя В. Джунь
Суддя В.Селіваненко