ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30.10.2002 Справа N 15/89
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого-судді Усенко Є.А.,
суддів: Глос О.І.,
Уліцького А.М.,
розглянувши з участю представників:
-ВАТ “Миколаївський глиноземний завод” Птичкіної В.В.
-ДПІ у м. Миколаєві – Кравченка О.Б.
-Управління Державного казначейства у Миколаївській області
Мельник Л.П.
касаційну скаргу ДПІ у м. Миколаєві
на постанову Одеського апеляційного
господарського суду від 30.04.2002
у справі № 15/89
за позовом ВАТ “Миколаївський глиноземний
завод”
до ДПІ у м. Миколаєві
Управління державного казначейства
3-тя особа на стороні у Миколаївській області
відповідача –
Про стягнення коштів бюджету в сумі 55003410,00 грн.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Миколаївської області від
14.12.2001 (суддя Середа О.Ф.) позов задоволено: постановлено
відшкодувати позивачу з Державного бюджету 55003410 грн., у тому
числі: 37815187 грн. ПДВ і 17188223 грн. процентів за прострочку
бюджетного відшкодування сум ПДВ.
Рішення мотивоване тим, що за даними податкових декларацій за
період з.09.1998 року по липень 2001 року різниця між загальною
сумою податкових зобов’язань позивача та сумою податкового
кредиту, на який він мав право, становила 53634297 грн. та мала
від’ємне значення.
Стягнута за рішенням суду сума бюджетного відшкодування
визначена з врахуванням частково проведеного відшкодування ПДВ у
сумі 16621197,06 грн.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
30.04.2002 (судді Продаєвич Л.В., Жеков В.І., Пироговський В.Т.)
рішення місцевого господарського суду змінено: управління
Державного казначейства у Миколаївській області зобов’язано
відшкодувати позивачу із Державного бюджету ПДВ у сумі
33070634,84 грн. та проценти у сумі 14122622,14 грн.
Сума бюджетного відшкодування та процентів зменшена з посиланням
на безпідставне включення судом першої інстанції до бюджетного
відшкодування 521755 грн. та 247685 грн., які підлягали
виключенню із спірної суми на підставі рішення ДПІ у
м. Миколаєві від 19.05.2000 та протоколу проведення
відшкодування ПДВ від 31.03.2000 № 15-344/201.
В касаційній скарзі ДПІ у м. Миколаєві просить скасувати
постанову від 30.04.2002 в частині відшкодування позивачу ПДВ у
сумі 5948212,94 грн. та процентів у сумі 4856297,68 грн.,
посилаючись на порушення апеляційним господарським судом
п/п. 7.7.3 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, ст. 4 Указу Президента України “Про деякі зміни в
оподаткуванні” ( 857/98 ) (857/98)
від 07.08.98 № 857/98, п. 1 Порядку
відшкодування податку на додану вартість, затвердженого наказом
ДПА України та Державного казначейства України від 02.07.97
№ 209/72, в редакції наказу від 21.05.2001 № 200/86.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить відхилити скаргу
як необґрунтовану.
В судовому засіданні касаційної інстанції, призначеному на
25.10.2002р., оголошувалась перерва до 30.10.2002р. У зв'язку із
зміною складу судової колегії, викликаною хворобою судді,
касаційна скарга розглядається новим складом суду касаційної
інстанції.
Заслухавши представників відповідача і третьої особи, які
підтримали касаційну скаргу, та заперечення представника
позивача, перевіривши повноту встановлення обставин справи і
правильність їх юридичної оцінки судом апеляційної інстанції,
колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до
висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з
таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
оцінка
господарським судом доказів ґрунтується на всебічному, повному і
об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи і
їх сукупності.
Як передбачено ч. ч. 1, 2 ст. 101 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, у
процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за
наявними у справі і додатково поданими доказами повторно
розглядає справу, перевіряє законність і обґрунтованість рішення
місцевого господарського суду у повному обсязі.
Оспорюючи право позивача на бюджетне відшкодування в розмірі
заявлених позовних вимог, відповідач послався, зокрема, на те,
що відповідно до п. 1 наказу ДПА України від 25.03.98 р. № 139
“Про посилення контролю за проведенням установленого порядку
відшкодування ПДВ” податковою інспекцією були здійснені
документальні перевірки, за результатами яких прийняті
розпорядження про зменшення на 586318,00 грн. сум пред'явленого
відшкодування, на підставі яких відповідні зміни були внесені в
картку особового рахунку платника.
Ці доводи позивача підтверджуються наявними у справі копіями
розпоряджень внесення змін у визначену платником суму податку,
що підлягає нарахуванню. Вказані доводи відповідача щодо
завищення позивачем в деклараціях суми бюджетного відшкодування
перевірені належним чином судом апеляційної інстанції, однак, не
були.
Та обставина, що зазначені розпорядження не були доведені до
відома позивача, що, на думку суду, позбавило його права на їх
оскарження, не звільняла суд від обов'язкового дотримання вимог
ч. 1 ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо повного, всебічного і
об'єктивного встановлення обставин справи. Посилання суду
апеляційної інстанції на те, що частина цих розпоряджень була
врахована позивачем при здійснені розрахунку бюджетного
відшкодування без зазначення дати розпорядження та суми
зменшення, визнаної позивачем, є неконкретним, а тому така
обставина не може вважатися встановленою по справі.
Не знайшли в постанові суду апеляційної інстанції належної
перевірки і доводи відповідача про безпідставне включення
позивачем в декларації за квітень 2001 року до податкового
кредиту 4396634,00 грн., що з врахуванням самостійно
скорегованих позивачем сум податкових зобов'язань в декларації
за січень 2002 року призвело до завищення нарахованих позивачем
процентів на бюджетну заборгованість. Посилання суду апеляційної
інстанції на відсутність декларації за січень 2002 року на час
розгляду справи місцевим господарським судом як на підставу
відмови в прийнятті цієї декларації як доказу, не відповідає
положенням ч. 1 ст. 101 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, згідно якої
додаткові докази приймаються при перегляді справи в апеляційному
порядку, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду
першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Крім того, з наявних в справі копій податкових декларацій з ПДВ
вбачається, що позивачем заповнений рядок 25 розділу ІІІ
декларації “Залишок суми ПДВ, що підлягає відшкодуванню після
погашення податкових зобов'язань платника протягом трьох
наступних звітних періодів”. У зв'язку з цим та з врахуванням
припису абзацу 2 п/п. 7.7.3. ст. 7 Закону України “Про податок
на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, згідно якого підставою для
отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації, а
також положення ч. 2 ст. 4 Указу Президента України “Про деякі
зміни в оподаткуванні” ( 857/98 ) (857/98)
від 07.08.98р. № 857/98 щодо
порядку бюджетного відшкодування ПДВ суду слід було встановити,
за який період підлягають нарахуванню на суму бюджетного
відшкодування ПДВ відсотки, передбачені абзацом 5 п/п. 7.7.3
ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Згідно пунктів 1, 4, 6 Положення про Державне казначейство,
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.07.95
р. № 590, Державне казначейство, як система органів державної
виконавчої служби, здійснює управління наявними коштами
державного бюджету, коштами державних позабюджетних фондів та
позабюджетними коштами установ і організацій, що утримуються за
рахунок коштів державного бюджету.
У разі, коли управління Державного казначейства, зокрема, в
областях, безпосередньо здійснюють операції щодо виконання
державного бюджету, вони виконують ті самі функції, що і
відділення Державного казначейства у районах, містах, районах у
містах.
Підпунктом 6 п. 7 названого Положення передбачено, що зазначені
відділення Державного казначейства здійснюють за поданням
державних податкових інспекцій повернення за рахунок бюджету
зайво сплачених або стягнення податків, зборів та обов'язкових
платежів.
Враховуючи наведені правові приписи, суду слід було з'ясувати
повноваження органу Державного казначейства для участі у справі
і відповідно до ст. 24 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
залучити його до
участі у справі як другого відповідача, виключивши із складу
третіх осіб.
Наведені порушення судом норм процесуального права призвели до
неповного з'ясування обставин справи, що виключає можливість
висновку щодо правильного застосування норм матеріального права
при вирішенні спору, та відповідно до п. 3 ст. 111-9, ч. 1
ст. 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
є підставою для скасування
постановлених по справі судових рішень з передачею справи на
новий розгляд суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду слід взяти до уваги наведене,
вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і
об'єктивного з'ясування обставин справи, прав і обов'язків
сторін та вирішити спір відповідно до встановленого і чинного
законодавства.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст. 111-9, ч. 1 ст. 111-10,
ст. 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд
України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ДПІ у м. Миколаєві задовольнити частково.
Скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду
від 30.04.2001р, рішення господарського суду Миколаївської
області від 14.12.2002р. по справі № 15/89, а справу передати на
новий розгляд до господарського суду Миколаївської області.
Головуючий, суддя Є.Усенко
С у д д і О.Глос
А.Уліцький