ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.10.2002 Справа N Б15/25/02
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Овечкіна В.Е.,
суддів Чернова Є.В.,
Мілевського Й.Р.,
за участю представників сторін:
заявника Василенко В.В.
боржника Костюченко Є.Б.
ліквідатора не з’явився
Фонду Державного
майна України Санжара О.О.
розглянув у
відкритому судовому
засіданні ТОВ “Вікторія” та ТОВ “Сокіл-2”
касаційні скарги
на постанову від 24.09.2002
Дніпропетровського апеляційного
господарського суду
у справі № Б15/25/02
за заявою ТОВ “Вікторія”
до боржника ТОВ “Сокіл-2”
(ліквідатор - Гришин М.А.)
Про визнання банкрутом
Перед початком судового засідання Фондом державного майна
України заявлено клопотання про відкладення розгляду касаційної
скарги по справі № Б15/25/02 у зв’язку з відрядженням одного з
представників Фонду Державного майна України - Шарапи М.О., що
на думку заявника позбавляє його належним чином представити
інтереси держави по зазначеній справі. Зазначене клопотання
підлягає відхиленню з тих підстав, що ухвалою від 21.10.2002 про
прийняття касаційної скарги ТОВ “Вікторія” до провадження
сторони попереджалися про те, що нез’явлення уповноважених
представників сторін не перешкоджає розгляду справи по суті та
не тягне її перенесення на інший термін. Колегія також враховує,
що явка в судове засідання одного з повноважних представників
Фонду Державного майна замість іншого представника - Шарапи М.О.
не позбавляє заявника права на судовий захист в порядку ст.ст.
22,28 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, а також ті обставини, що у
статутному фонді банкрута - ТОВ “Сокіл-2” відсутня частка
державної власності.
Ухвалою від 11.03.2002 господарського суду Дніпропетровської
області (суддя Терещенко Н.Е.) за заявою ТОВ “Вікторія” порушено
провадження у справі про банкрутство ТОВ “Сокіл-2”.
Постановою від 19.03.2002 господарського суду Дніпропетровської
області ТОВ “Сокіл-2” визнано банкрутом у зв’язку з
встановленням заборгованості останнього перед ТОВ “Вікторія” в
сумі 100000 грн., застосовано ст. 52 Закону України “Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом” ( 2343-12 ) (2343-12)
, яка визначає порядок ліквідації
відсутнього боржника та відкрито ліквідаційну процедуру у
справі.
Ухвалою від 21.03.2002 господарського суду Дніпропетровської
області ліквідатором призначено Гришина М.А., якого зобов’язано
скласти ліквідаційний баланс, звіт про свою діяльність та подати
ці документи на затвердження до господарського суду.
Ухвалою від 26.04.2002 цього ж господарського суду, винесеною на
підставі ст.ст. 22,32,52 Закону України “Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”
( 2343-12 ) (2343-12)
, затверджено звіт і ліквідаційний баланс боржника,
ліквідовано ТОВ “Сокіл-2” та припинено провадження у справі.
Постановою від 24.09.2002 Дніпропетровського апеляційного
господарського суду (судді Панова І.Ю., Кузнєцова Л.І., Чоха
Л.В.) ухвалу від 26.04.2002 скасовано з посиланням на порушення
судом вимог п. 1 ст. 32 Закону України “Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”
( 2343-12 ) (2343-12)
щодо повідомлення належним чином комітету кредиторів
про місце та час засідання суду та заслуховування думки членів
комітету кредиторів, безпідставне застосування судом ст. 52
цього Закону з огляду на відсутність відображення у звіті
ліквідатора та ліквідаційному балансі відомостей щодо майнових
активів (акцій), придбаних ТОВ “Сокіл-2” за договором купівлі-
продажу від 06.07.2001 № КПП-329 та в середині 1998 року.
ТОВ “Вікторія” у поданій касаційній скарзі просить постанову
скасувати, апеляційну скаргу Фонду Державного майна України
передати на новий розгляд, посилаючись на неповідомлення
кредитора судом належним чином про час і місце судового
засідання та відсутність надіслання заявнику ухвали від
05.08.2002 про прийняття апеляційної скарги та призначення
розгляду справи в засіданні на 20.08.2002.
ТОВ “Сокіл-2” у поданій касаційній скарзі просить постанову
скасувати, ухвалу від 26.04.2002 залишити без змін, оскільки
вважає, що згідно з ст. 1 та п. 2 ст. 6 Закону України “Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом” ( 2343-12 ) (2343-12)
Фонд держмайна України не є учасником
(кредитором) у справі про банкрутство, тому він не мав права
оскаржувати ухвалу місцевого господарського суду; апеляційна
скарга ФДМ України повністю грунтувалася на нормах нової
редакції ст. 52 цього Закону (від 07.03.2002), яка набрала
чинності вже після прийняття ухвали про ліквідацію ТОВ “Сокіл-2”
як юридичної особи. Скаржник також вказує на те, що відсутність
майна у боржника є підставою для застосування ст. 52 Закону
України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання
його банкрутом” ( 2343-12 ) (2343-12)
, а відсутність такого майна
підтверджується наявними у справі документами ВДВС Кіровського
районного управління юстиції, Дніпропетровського БТІ,
державтоінспекції, установи банку.
Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні
обставини) справи на предмет правильності їх юридичної оцінки
судом та заслухавши пояснення присутніх у засіданні
представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга ТОВ
“Сокіл-2” підлягає задоволенню, касаційна скарга ТОВ “Вікторія”
- відхиленню, а оскаржувана постанова - скасуванню із залишенням
без змін ухвали від 26.04.2002 з наступних підстав.
На спірні правовідносини, які склалися навколо обставин визнання
банкрутом ТОВ “Сокіл-2” та його ліквідації, поширюється дія ст.
52 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника
або визнання його банкрутом” ( 2343-12 ) (2343-12)
в редакції від
10.01.2002, якою визначено порядок ліквідації відсутнього
боржника, чим спростовуються висновки суду апеляційної інстанції
про безпідставне застосування судом першої інстанції ст. 52
Закону України та відсутність достатніх підстав для затвердження
ліквідаційного балансу боржника та припинення провадження у
справі.
Порядок ліквідації відсутнього боржника, який встановлено ст. 52
Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або
визнання його банкрутом” ( 2343-12 ) (2343-12)
стосовно випадків
відсутності у боржника майна, необхідного для задоволення вимог
кредиторів та покриття судових витрат, застосовано судом першої
інстанції на підставі ухвали 19.03.2002, яка набрала законної
сили, не оскаржена та не скасована у встановленому порядку. З
огляду на це помилковими вважаються висновки суду апеляційної
інстанції про відсутність достатніх підстав для застосування ст.
52 вищезгаданого Закону. Ухвалу від 26.04.2002 про затвердження
ліквідаційного балансу ТОВ “Сокіл-2” та припинення провадження у
справі винесено господарським судом Дніпропетровської області на
підставі ретельної правової оцінки наявних у справі доказів в їх
сукупності, як того вимагає ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Зокрема, постановою ВДВС Кіровського райуправління юстиції в м.
Дніпропетровську від 20.02.2002 (а.с.50) з посиланням на акт
державного виконавця від 01.02.2002, довідку Дніпропетровського
МБТІ від 07.02.2002 № 641 та лист Дніпропетровського МРЕВ-1 від
05.01.2002, зафіксовано відсутність у ТОВ “Сокіл-2” майна та
інших майнових активів, на які може бути звернено стягнення,
нерухомого майна, автомототранспорту та грошових коштів на
рахунку в банківській установі.
Отже, у зв’язку з відсутністю у боржника майнових активів
формування ліквідаційної маси було неможливим. В зв’язку з цим
необгрунтованими визнаються висновки суду апеляційної інстанції
про неналежне здійснення ліквідатором ліквідаційної процедури
боржника та невжиття заходів, спрямованих на пошук майна
банкрута.
Що стосується посилань в оскаржуваній постанові на відсутність
відображення у звіті ліквідатора та ліквідаційному балансі
відомостей про акції ВАТ “Просянський ГЗК”, придбані ТОВ “Сокіл-
2” у 1998р. та за договором купівлі-продажу від 06.07.2001 № КПП-
329, то такі доводи не заслуговують на увагу, оскільки Фонд
державного майна України як кредитор не підтвердив у порядку,
передбаченому п. 3 ст. 52 Закону, свої вимоги щодо грошових
зобов’язань до боржника, такі вимоги відсутні в реєстрі вимог
кредиторів. Отже, Фонд держмайна України, майнові вимоги якого
до боржника, не заявлені у встановленому порядку, не може
виступати в якості кредитора (сторони) у даній справі, а тому
апеляційну скаргу ним подано з порушенням вимог ст. 91 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, згідно яких апеляційну скаргу мають право
подати лише сторони у справі.
Судова колегія також враховує, що згідно з вимогами ст. 1 Закону
України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання
його банкрутом” ( 2343-12 ) (2343-12)
Фонд державного майна України є
учасником у справах про банкрутство у випадках, передбачених цим
Законом, а саме ч. 5 ст. 18, с.2 ст. 20, ч. 2 ст. 24, ч. 3 ст.
25. ч. 2 ст. 30, ч. 7 ст. 31 Закону, які стосуються участі ФДМ
України при банкрутстві підприємств з часткою державної
власності, однак, ТОВ “Сокіл-2” не є таким підприємством.
Ліквідаційний баланс ТОВ “Сокіл-2” та звіт ліквідатора було
подано на затвердження до господарського суду Дніпропетровської
області після прийняття комітетом кредиторів рішення від
18.04.2002 (протокол № 2 (а.с.31-34)), яким постановлено схвалити
зазначені вище документи. Зважаючи на це помилковими визнаються
вміщені в оскаржуваній постанові висновки суду про винесення
ухвали від 26.04.2002 з порушенням вимог п. 1 ст. 32 Закону
України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання
його банкрутом” ( 2343-12 ) (2343-12)
без врахування думки членів комітету
кредиторів. Необгрунтованими також вважаються посилання суду
апеляційної інстанції на відсутність повідомлення належним чином
комітету кредиторів про час та місце судового засідання, що
нібито згідно вимог ст. 104 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
є в будь-
якому випадку підставою для скасування ухвали суду першої
інстанції, оскільки відповідно до ст. 1 Закону України “Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом” ( 2343-12 ) (2343-12)
комітет кредиторів не є стороною у справі
про банкрутство, а п. 2 ч. 3 ст. 104 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
застосовується лише у випадку розгляду справи господарським
судом за відсутності будь-якої з сторін, не повідомленої
належним чином про час і місце судового засідання.
З цих же підстав не приймаються до уваги доводи касаційної
скарги ТОВ “Вікторія” щодо наявності підстав для застосування п.
2 ч. 2 ст. 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та передачі справи на
новий розгляд з мотивів відсутності надіслання скаржнику ухвали
від 05.08.2002 про прийняття апеляційної скарги та подальшого
розгляду справи без присутності головного кредитора, так як
наявні у справі ухвала від 05.08.2002 та ухвали від 20.08.2002 і
від 29.08.2002 про відкладення розгляду справи містять
відповідні відмітки канцелярії суду про їх розсилання сторонам,
чим спростовуються твердження заявника про зворотне.
Неправомірним вважається застосування судом апеляційної
інстанції п. 4 ст. 52 вищезгаданого Закону при прийнятті
постанови, оскільки зазначеною статтею передбачено можливість
припинення процедури банкрутства відсутнього боржника і переходу
до загальних процедур банкрутства на підставі відповідної ухвали
суду першої інстанції та за умов наявності клопотання
ліквідатора у разі виявлення ним майна відсутнього боржника, а
не за ініціативою господарського суду. В даній правовій ситуації
такі передумови відсутні. Зважаючи на наведене, колегія дійшла
висновку про помилкове застосування судом апеляційної інстанції
до спірних правовідносин норм матеріального та процесуального
права, в зв’язку з чим оскаржувана постанова підлягає
скасуванню, а ухвала суду першої інстанції - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 111-5,111-7, п. 6 ст. 111-9, ч. 1 ст. 111-10,
ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ТОВ “Сокіл-2” задовольнити, а касаційну скаргу
ТОВ “Вікторія” відхилити.
Постанову від 24.09.2002 Дніпропетровського апеляційного
господарського суду у справі № Б15/25/02 скасувати.
Ухвалу від 26.04.2002 господарського суду Дніпропетровської
області у даній справі залишити без змін.
Головуючий В.Овечкін
Судді Є.Чернов
Й.Мілевський