ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.10.2002 Справа N 5/237
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Овечкіна В.Е.,
суддів : Чернова Є.В.,
Мілевського Й.Р.,
за участю представників:
позивача Гончаренко Л.В.
відповідача не з’явився
скаржника Пушкаря С.І., Охрімчука Д.А.,
Гнатишина В.І.
розглянув у відкритому ВАТ “Лисичанськнафтооргсинтез”
судовому засіданні /надалі – ВАТ “ЛИНОС”/
касаційну скаргу
на ухвалу від 17.07.2002
у справі № 5/237
господарського суду м. Києва
за позовом фірми “VIMET Metallhandelsges m.b.H”
До ЗАТ “Нафта-К”
Про стягнення 6264126,74 дол.США
В судовому засіданні представником позивача заявлено клопотання
про відкладення розгляду справи на один місяць у зв’язку з
проведенням сторонами переговорів щодо можливого укладення
мирової угоди. Колегія відхиляє зазначене клопотання з огляду на
відсутність надання позивачем будь-яких доказів з цього приводу
/проект мирової угоди тощо/. Водночас порушені у клопотанні
питання щодо існування боргу ВАТ “ЛИНОС” перед ЗАТ “Нафта-К”
можуть бути лише предметом іншого судового /позовного/
провадження, а тому жодним чином не впливають на розгляд даної
справи.
Рішенням від 02.11.2000 арбітражного суду м. Києва позовні
вимоги задоволено частково – постановлено стягнути з відповідача
5512390,85 дол.США.
Ухвалою від 17.07.2002 господарського суду м. Києва, винесеною
на підставі ст. 121 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, змінено спосіб
виконання рішення шляхом звернення стягнення на майно
відповідача за рахунок нафтопродуктів, власником яких є боржник
та які знаходяться на ВАТ “Лисичанськнафтооргсинтез”, з
посиланням на знаходження у користуванні останнього майна /нафти
та мазуту/ ЗАТ “Нафта-К”, переданого на переробку.
ВАТ “Лисичанськнафтооргсинтез” у поданій касаційній скарзі
просить ухвалу скасувати, посилаючись на її винесення з
порушенням вимог ст. 12 Закону України “Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”
( 2343-12 ) (2343-12)
, оскільки ухвалою Вищого арбітражного суду України
від 06.06.2000 введено мораторій на задоволення вимог кредиторів
у справі № 848/4б про банкрутство ВАТ “ЛИНОС”, а звернення
стягнення на майно боржника за вимогами, на які не поширюється
дія мораторію, здійснюється виключно за ухвалою господарського
суду, у провадженні якого знаходиться справа про банкрутство
боржника. Окрім того, скаржник вказує на неврахування судом при
винесенні ухвали від 17.07.2002 фактів недійсності угод на
переробку нафти та мазуту, укладених між ЗАТ “Нафта-К” та ВАТ
“ЛИНОС”, що встановлено рішенням від 27.06.2002 господарського
суду м. Києва та постановою від 23.07.2002 Київського
апеляційного господарського суду у справі № 14/278, внаслідок
чого позивач не може претендувати на визнання його власником
нафтопродуктів, вироблених в процесі переробки нафти.
Також ВАТ “ЛИНОС” зазначає про дослідження органом державної
виконавчої служби Лисичанського міськуправління юстиції питань
про наявність майна ЗАТ “Нафта-К” на зберіганні ВАТ
“Лисичанськнафтооргсинтез”, і згідно актів державного виконавця
від 11.04.2002 на ВАТ “ЛИНОС” майна ЗАТ “Нафта-К” немає,
стягнення неможливо.
Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали справи на предмет
правильності застосування судом норм процесуального права та
заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін,
дійшла висновку, що оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з
наступних підстав.
На спірні процесуальні правовідносини, які склалися стосовно
зміни способу та порядку виконання рішення поширюється дія ст.
121 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, ст.ст. 50, 53 Закону України “Про
виконавче провадження”, в зв’язку з чим не приймаються до уваги
посилання скаржника на ст. 12 Закону України “Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”
( 2343-12 ) (2343-12)
, яка не стосується спірних відносин з мотивів
відсутності боргових зобов’язань ВАТ “ЛИНОС” перед позивачем.
Суд першої інстанції правомірно зазначив про те, що повноваження
щодо перевірки наявності чи відсутності майна ЗАТ “Нафта-К” у
користуванні ВАТ “ЛИНОС” надані органу державної виконавчої
служби, однак не витребував відповідних пояснень від
компетентного органу та внаслідок цього помилково з врахуванням
лише акта звірки /а.с.121/ дійшов висновку про знаходження у
користуванні ВАТ “ЛИНОС” належного боржнику майна. Звернення
стягнення на майно боржника, яке знаходиться в інших осіб,
здійснюється державним виконавцем у порядку, передбаченому ст.
53 Закону України “Про виконавче провадження”. Враховуючи
зазначені вимоги державним виконавцем Ахременко Ю.В. проведено
перевірку наявності майна ЗАТ “Нафта-К” на зберіганні ВАТ
“ЛИНОС”, за результатами якої складено акт від 11.04.2002, акт
про неможливість стягнення від 11.04.2002, а також прийнято
постанову від 11.04.2002 про закінчення виконавчого провадження
у справі № 14/157. Зазначеними документами встановлено
відсутність на ВАТ “ЛИНОС” майна ЗАТ “Нафта-К” та неможливість
звернення стягнення на майно боржника.
Окрім того, перелік майна боржника, на яке може бути звернено
стягнення, визначає лише державний виконавець за правилами,
встановленими ст. 50 Закону України “Про виконавче провадження”.
З огляду на це наказ господарського суду не повинен містити
такого переліку, а лише вказівку про звернення стягнення на
майно у сумі, що підлягає стягненню за рішенням господарського
суду.
Наявне зазначення в резолютивній частині ухвали від 17.07.2002
та наказі від 17.07.2002 конкретного майна, на яке звертається
стягнення, є порушенням імперативних вимог Закону України “Про
виконавче провадження” та достатньою підставою для скасування
оскаржуваної ухвали. Тим більше, що в заяві стягувача про зміну
способу та порядку виконання рішення не порушується питання про
звернення стягнення на конкретне майно боржника.
Водночас колегія враховує обставини визнання недійсними на
майбутнє укладених між ЗАТ “Нафта-К” та ВАТ “ЛИНОС” договорів на
переробку нафти від 02.12.97 та від 20.03.98 згідно постанови
Київського апеляційного господарського суду від 23.07.2002 у
справі № 14/278 та встановлення юридичного факту припинення
вимог будь-яких осіб стосовно витребування за цими угодами
вироблених на їх підставі нафтопродуктів, які не могли бути
відомі на момент прийняття оскаржуваної ухвали від 17.07.2002.
Зважаючи на наведене, колегія дійшла висновку про помилкове
застосування судом до спірних правовідносин норм процесуального
права, в зв’язку з чим оскаржувана ухвала підлягає скасуванню.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 50,53 Закону України,
“Про виконавче провадження”, ст.ст. 111-5, 111-7-111-11, 121 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ВАТ “Лисичанськнафтооргсинтез” задовольнити.
Ухвалу від 17.07.2002 господарського суду м. Києва у справі №
5/237 скасувати.
Заяву фірми “VIMET Metallhandelsges m.b.H” про зміну способу та
порядку виконання рішення від 02.11.2000 у даній справі шляхом
звернення стягнення на майно ЗАТ “Нафта-К”, яке знаходиться на
ВАТ “Лисичанськнафтооргсинтез” – відхилити.
Головуючий В.Овечкін
Судді Є.Чернов
Й.Мілевський