ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.10.2002 Справа N 2-1/2409-2002
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Кочерової Н.О.
суддів : Рибака В.В.
Уліцького А.М.
розглянув Державної податкової інспекції у
Ленінському районі Автономної Республіки
касаційну скаргу Крим
на постанову від 20.05.2002
Севастопольського апеляційного
господарського суду
у справі № 2-1/2409-2002
господарського суду Автономної Республіки Крим
за позовом відкритого акціонерного товариства
“Ленінське хлібоприймальне підприємство”
смт.Леніно
до Державної податкової інспекції у
Ленінському районі Автономної Республіки
Крим,
відділення Державного казначейства у
Ленінському районі Автономної Республіки
Крим
Про повернення надмірно сплаченого податку на додану вартість
В С Т А Н О В И В:
Справа неодноразово слуханням відкладалася.
У січні 2002 р. відкрите акціонерне товариство “Ленінське
хлібоприймальне підприємство” пред’явило в суді позов до
Державної податкової інспекції у Ленінському районі Автономної
Республіки Крим про повернення надмірно сплаченого податку на
додану вартість.
Зазначало, що в листопаді 2000р. воно нарахувало і внесло до
бюджету податок на додану вартість в сумі 28674,68 грн. та
143373,41 грн. суму реалізації товарно-матеріальних цінностей
КСП ім. Фрунзе.
Рішенням арбітражного суду Автономної Республіки Крим від
07.12.2000 договір оренди землі з КСП ім. Фрунзе визнано
недійсним і сторони приведено у первісний стан.
За таких обставин бази для оподаткування на передані товарно-
матеріальні цінності не виникло, а тому ПДВ підлягає поверненню.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 07-
18.02.2002 (суддя Ковтун Л.О.) позов задоволено.
Стягнуто з бюджету 28674,68 грн. надмірно сплаченого податку на
додану вартість на користь відкритого акціонерного товариства
“Ленінське хлібоприймальне підприємство”.
Задовольняючи позов, господарський суд послався на рішення
арбітражного суду Автономної Республіки Крим від 25.09-
10.10.2000, яким встановлено, що податкова інспекція
безпідставно нарахувала ПДВ на суму переданих товарно-
матеріальних цінностей.
Уточнену декларацію про повернення надмірно сплаченого ПДВ
відповідач не прийняв, а тому вимоги позивача підлягають
задоволенню.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 20.05.2002 (судді Градова О.Г. - головуючий, Фенько Т.П. ,
Черткова І.В.) рішення скасовано у зв’язку з порушенням судом п.
3 ч. 3 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
. Притягнуто в якості відповідача відділення
Державного казначейства у Ленінському районі Автономної
Республіки Крим, з якого стягнуто податок на додану вартість в
сумі 28674,68 грн. як надмірно сплачений. При цьому апеляційний
господарський суд послався на пп. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону
України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та пп.
15.3.1 п. 15.3 ст. 15 Закону України “Про порядок погашення
зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
.
В касаційній скарзі Державна податкова інспекція у Ленінському
районі Автономної Республіки Крим просить постанову
Севастопольського апеляційного господарського суду скасувати,
провадження у справі припинити, посилаючись на порушення судом
пп. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, п. 5.1 ст. 5 Закону України “Про
порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
, відсутність
предмету спору у зв’язку з поданням позивачем 19.02.2002 року
виправленої податкової декларації в якій він самостійно визначив
порядок відшкодування надмірно сплаченого податку на додану
вартість в рахунок майбутніх платежів.
Перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх
юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що
касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з
наступного.
Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України “Про порядок погашення
зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
податкове зобов’язання,
самостійно визначене платником податків у податковій декларації,
вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.
Зазначене податкове зобов’язання не може бути оскаржене
платником податків в адміністративному або судовому порядку. У
разі, коли у майбутніх податкових періодах платник податків
самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним
податковій декларації, такий платник податків зобов’язаний
подати нову податкову декларацію, що містить виправлені
показники.
Як вбачається з позовної заяви (а.с.2) відкрите акціонерне
товариство “Ленінське хлібоприймальне підприємство” самостійно
нарахувало і внесло податок на додану вартість в сумі 28674,68
грн., що також підтверджується податковою декларацією по податку
на додану вартість.
В доповнення до позовної заяви, відзивах на апеляційну та
касаційну скарги відкрите акціонерне товариство “Ленінське
хлібоприймальне підприємство” стверджувало, що податок на додану
вартість в сумі 28674,68 грн. ним сплачено на підставі рішень
податкової інспекції, які рішеннями господарського суду було
визнано недійсними.
Ці доводи позивача судом не перевірені, що свідчить про
незабезпечення всебічного, повного і об’єктивного розгляду у
судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, як цього
вимагають правила ст. 43 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
При новому розгляді справи суду необхідно з’ясувати підстави
пред’явлення позову, а в разі встановлення, що податок сплачено
за рішеннями податкової інспекції, які скасовано застосувати
закон, який регулює питання відшкодування сплачених податків у
зв’язку з неправомірними діями органів державної податкової
служби.
Враховуючи викладене, не можна погодитись із застосуванням при
вирішенні судом спору пп. 7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України “Про
податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, бо дана норма Закону
регулює стягнення бюджетної заборгованості у разі, коли сума,
визначена згідно з пп. 7.7.1 цієї статті, має від’ємне значення
(різниця між сумою податкових зобов’язань і податковим
кредитом), а пп. 15.3.1 п. 15.3 ст. 15 Закону України “Про
порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
регулює питання
строків давності та їх застосування.
В апеляційній та касаційній скаргах податкова інспекція вказує,
що 19.02.2002 позивачем подана декларація в якій відкориговано
надмірно сплачену суму по податку на додану вартість в сумі
28674 грн. в рахунок майбутніх платежів.
Суд в порушення вимог ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
оцінки цій
обставині не дав.
У зв’язку з викладеним рішення судових інстанцій підлягають
скасуванню.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене і
вирішити спір у відповідності з обставинами справи і вимогами
закону.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9-111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському
районі Автономної Республіки Крим задовольнити частково.
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від
20.05.2002 та рішення від 07-18.02.2002 господарського суду
Автономної Республіки Крим у справі № 2-1/2409-2002 скасувати,
справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий Н.Кочерова
Судді В.Рибак
А.Уліцький