ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28.10.2002 Справа N 17-5-22/02-4125
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі :
головуючого Першикова Є.В.
суддів: Савенко Г.В.,
Ходаківської І.П. ,
розглянула у відкритому засіданні
касаційну скаргу приватної фірми "Ідеал"
на постанову Одеського апеляційного господарського суду
від 25.06.2002
у справі № 17-5-22/02-4125
господарського Одеської області
суду
за позовом приватної фірми "Ідеал" (надалі – Фірма)
до Державної податкової інспекції у Іллічівському
районі м. Одеси (надалі – ДПІ у Іллічівському
районі)
Про визнання недійсними рішення та податкового повідомлення.
В засіданні взяли участь представники
- позивача: Вишняков Д.О. (за дов. № 29/2002 від 20.08.2002) –
28.10– 07.11.2002;
- Нікішев О.В. (за дов. № 19026/10 від 16.09.2002) –
відповідача: 28.10– 07.11.2002,
Дашкова Т.М. (за дов. № 19025/10 від 16.09.2002) –
28.10.2002,
Ізотова Л.П. (за дов. № 19024/10 від 16.09.2002) –
28.10.2002.
У судовому засіданні, розпочатому 28.10.2002, було оголошено
перерву до 07.11.2002.
За згодою сторін відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
у
судовому засіданні 07.11.2002 оголошено лише вступну та
резолютивну частини постанови колегії суддів Вищого
господарського суду України.
Рішенням господарського суду Одеської області від 17.05.2002
(суддя Торчинська Л.О.) позовні вимоги задоволені частково.
Рішення ДПІ у Іллічівському районі “Про застосування та
стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій, донарахованих сум
податків, зборів (обов’язкових платежів) та пені за порушення
податкового та іншого законодавства” № 232-26-24776478/17 від
20.03.2002 визнано недійсним. Податкове повідомлення ДПІ у
Іллічівському районі від 20.03.2002 № 0000722600/0 визнано
недійсним, в решті позовних вимог провадження у справі
припинено.
Позовні вимоги були задоволені частково, оскільки рішення ДПІ у
Іллічівському районі прийнято з порушенням вимог Закону України
“Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед
бюджетом та державними цільовими фондами” та неврахуванням вимог
ст. 374 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, яка визначає порядок здійснення
розрахунків в процесі виконання договору позики.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
25.06.2002 (колегія суддів у складі: головуючого-судді Поліщук
Л.В., суддів Бандури Л.І., Величко Т.А.) рішення господарського
суду від 17.05.2002 змінено, резолютивна частина рішення
викладена в наступній редакції:
“1. В позові про визнання недійсним рішення № 232-26-24776478/17
від 20.03.2002 “Про застосування та стягнення сум штрафних
(фінансових) санкцій, донарахованих сум податків, зборів
(обов’язкових платежів) та пені за порушення податкового та
іншого законодавства” і податкового повідомлення від 20.03.2002
№ 0000722600/0 ДПІ у Іллічівському районі м. Одеси відмовити.
2. В решті позовних вимог провадження у справі припинити”.
З прийнятою постановою апеляційної інстанції не погоджується
Фірма, яка звернулася з касаційною скаргою, вважаючи, що
апеляційна інстанція допустила порушення вимог ст. 98
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
оскільки при розгляді апеляційної скарги скаржник не був
належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи при
перенесенні розгляду справи по суті після першого засідання.
При прийнятті постанови не враховано вимоги п. 2.3 ст. 2
постанови правління Національного банку України, якою
затверджено положення про проведення касових операцій у
національній валюті України, оскільки вказане Положення регулює
розрахунки готівкою одного підприємства з іншим, а не порядок
виконання зобов’язань, які пов’язані з цивільно-правовими
відносинами.
Крім того, на думку скаржника, апеляційна інстанція не
врахувала, що у відповідності до ст. 224, 332, 374 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
договір позики вважається укладеним в момент передачі
грошей або речей.
На виконання вказаних вимог Фірма здійснила передачу коштів
іншому суб’єкту господарювання, а не розрахунки з суб’єктом
господарювання, а тому Положення “Про проведення касових
операцій в національній валюті” не може поширюватися на
правовідносини, які склалися між суб’єктами господарювання в
процесі виконання договору позики, у зв’язку з чим, на думку
скаржника, постанова апеляційної інстанції підлягає скасуванню,
а рішення суду повинно бути залишено без змін, оскільки суд
першої інстанції дав правильну правову оцінку виконанню
зобов’язань між сторонами по договору позики.
ДПІ у Іллічівському районі у відзиві на касаційну скаргу
вказало, що постанова апеляційної інстанції прийнята з
дотриманням вимог законодавства, оскільки апеляційний суд
підставно прийшов до висновку, що розрахунки між суб’єктами
господарювання в готівці повинні здійснюватися лише з
дотриманням вимог чинного законодавства та нормативних актів про
обіг готівки.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, розглянувши
матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на неї, додані до них
документи, заслухавши пояснення представників сторін,
встановила, що в ході перевірки було виявлено порушення п. 2.3
ст. 2 “Положення про ведення касових операцій у національній
валюті України”, затвердженого Постановою НБУ № 72 від
19.02.2001, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України
15.03.2001 за № 237/5428 з подальшими змінами та доповненнями
(далі за текстом – Положення).
На підставі акту перевірки ДПІ у Іллічівському районі м. Одеси
прийняла рішення від 24.03.2002 № 232-26-24776478/17 про
стягнення фінансових санкцій у двократному розмірі сум виявленої
понадлімітної готівки в сумі 1.016.314 грн. згідно зі ст. 1
Указу Президента України від 12.06.95 № 436/95 “Про застосування
штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки”
із подальшими змінами та доповненнями (далі за текстом – Указ №
436/95).
Місцевий господарський суд визнав це рішення і видане на його
підставі податкове повідомлення від 20.03.2002 № 0000722600/0
недійсними, пославшись на те, що Бюджетним кодексом України
визначено поняття “платіж” як погашення зобов’язання, що виникло
в поточному або попередніх бюджетних періодах, а згідно зі ст.
374 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
за договором позики відбувається
тільки передача грошей або речей, а не здійснення платежу.
Апеляційна інстанція, розглядаючи справу по суті, дійшла
висновку, що Фірмою допущено порушення п. 2.3 ст. 2 Положення,
оскільки сума готівкового розрахунку одного підприємства з іншим
через його каси та через каси установ банку не повинні
перевищувати 3000 грн. протягом одного дня за одним або кількома
платіжними документами, а в разі здійснення операції понад
установлену граничну суму вона повинна бути здійснена виключно в
безготівковому порядку.
У зв’язку з наявністю порушень порядку готівкового обігу
апеляційна інстанція дійшла висновку, що операції, які
безпосередньо не пов’язані з реалізацією продукції (товарів,
робіт, послуг), повинні також здійснюватися з дотриманням вимог
нормативних актів щодо обігу готівки.
Матеріалами справи було підтверджено, що ліміт каси Фірми на
2002 рік був встановлений банком “Південний” в розмірі 200.000
грн., а тому перевіряючі дійшли висновку про понадлімітний
залишок готівки в касі в сумі 508157 грн., у зв’язку з чим на
підставі ст. 1 Указу № 436/95 до Фірми були застосовані
фінансові санкції у вигляді штрафу у 2-х кратному розмірі суми
виявленої понадлімітної готівки за кожний день. На підставі
вказаного рішення суду першої інстанції було скасовано і в
задоволенні позову відмовлено.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що при
розгляді справи по суті судом першої та апеляційної інстанцій не
було враховано, що у відповідності до ст. 374 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
за договором позики одна сторона
(позикодавець) передає другій стороні (позичальнику) у власність
або оперативне управління гроші, а позичальник зобов’язується
повернути позикодавцю отриману суму грошей.
Договір позики вважається укладеним з моменту передачі грошей.
Судовими інстанціями встановлено, що між Фірмою і ПП “Торговий
дім “Фортуна” було укладено договір позики № 1 від 11.02.2002,
на підставі якого прибутковим касовим ордером № 5 від 12.02.2002
з каси Фірми були видані кошти в сумі 637789 грн.
Матеріалами справи підтверджено, що між вказаними суб’єктами
господарювання склались цивільно-правові відносини щодо передачі
в позику певної суми коштів.
Судові інстанції не дали належної правової оцінки певним
відносинам, які склалися між суб’єктами господарювання, та не
врахували вимоги ст.ст. 1, 9 Закону України “Про бухгалтерський
облік та фінансову звітність”, де передбачено, що передача
грошових коштів повинна здійснюватися на підставі видаткового
касового ордеру, який повинен містити всі реквізити первинного
документу.
Приймаючи рішення та постанову, судові інстанції не визначили
предмет договору та правовідносини, які виникли між суб’єктами
господарювання на його виконання, оскільки на підставі договору
позики була здійснена господарська операція, оформлена
відповідно до вимог бухгалтерського обліку.
В рішенні та постанові вказано про здійснення касової операції,
на підставі якої було надано грошові кошти іншому суб’єкту
господарювання, але судом не дана правова оцінка вимог ст. 374,
про те, що договір позики вважається укладеним з моменту
передачі грошей.
В процесі розгляду справи судом також не дана оцінка рішенню №
232-26-24776478/17 про застосування та стягнення суми штрафних
(фінансових) санкцій донарахованих сум податків, зборів
(обов’язкових платежів) та пені за порушення податкового та
іншого законодавства.
У цьому рішенні ДПІ у Іллічівському районі вказує про здійснення
перевірки та розгляд її матеріалів з питань дотримання
податкового законодавства.
В той же час матеріали справи свідчать, що була здійснена
перевірка дотримання вимог чинного законодавства про готівковий
обіг.
Як вбачається з рішення, штрафні санкції застосовані на підставі
Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників
податків перед бюджетом та державними цільовими фондами”, але
матеріали справи свідчать, що спір, що розглядався в судовому
засіданні, стосується правовідносин, які виникли між
господарюючими суб’єктами і органом державної податкової служби
щодо готівкового обігу, а не податкових або інших зобов’язань.
Всім цим обставинам не дано належної правової оцінки.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що
рішення та постанова підлягають скасуванню в зв’язку з
неправильною правовою оцінкою та застосуванням норм
матеріального права при розгляді справи і допущенням порушень
норм процесуального права щодо створення сторонам умов для
обгрунтування своїх вимог та заперечень в процесі правової
оцінки правовідносин, які склались між сторонами у справі, а
справа – направленню на новий розгляд.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу приватної фірми “Ідеал” задовольнити частково.
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від
25.06.2002 та рішення господарського суду Одеської області від
17.05.2002 у справі № 17-5-22/02-4125 скасувати.
Справу направити до господарського суду Одеської області на
новий розгляд.
Головуючий Є.Першиков
судді: Г.Савенко
І.Ходаківськa