ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28.10.2002 Справа N 1/6/70
Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Добролюбової Т.В
суддів Дроботової Т.Б.
Ткаченко Н.Г.
за участю представників Позивача Петренко І.А. д.№ 7;
розглянувши у відкритому ГончароваВ.Г.д.№ 9; Семенець
судовому засіданні Т.М.д.№ 10.
касаційну скаргу Відповідача не зявився, про час
і місце розгляду касаційної
скарги повідомлений належно.
Відкритого акціонерного
товариства “Запорізький завод
гумово-технічних виробів”
на постанову
Дніпропетровського
апеляційного Господарського № 02-5/9-7/26 /1/6/70/
суду
від 29.04.2002 року
за позовом Відкритого акціонерного
товариства “Запорізький завод
гумово-технічних виробів”
до Державної податкової інспекції у
Комунарському районі міста
Запоріжжя
про визнання недійсними рішення ДПІ
у Комунарському районі від
12.09.2001 року № 320-23/02-
00152371
6 грудня 2001р. Відкритим акціонерним товариством
“Запорізький завод гумово - технічних виробів” заявлений позов
про визнання недійсним рішення ДПІ у Комунарському районі від
12.09.2001 року № 320-23/02-00152371, яким позивачеві
донараховано 12300грн. податку на прибуток та 3075грн. штрафу за
його несплату. Позовні вимоги мотивовані тим, що з боку
товариства не припущене завищення суми валових витрат, за яке до
нього застосовані фінансові санкції. Позивач вважав правомірним
віднесення дисконту по векселях, отриманих за відвантажену
продукцію, до валових витрат на підставі підпункту 5.2.1 пункту
5.2 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, як витрат пов’язаних з веденням
виробництва та продажем продукції.
7
Рішенням господарського суду Запорізької області від 7.02.2002
року задоволені позовні
вимоги.
Оспорене рішення податкової інспекції визнане недійсним через
невідповідність його приписам чинного законодавства. Визнано, що
згідно статті 5 Закону України “ Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
дисконти зі спірних операцій
правомірно віднесені товариством до валових витрат. Зокрема
судом було враховано, що реалізація простих векселів, які
отримані позивачем за відвантажену продукцію, не є операцією з
торгівлі цінними паперами тому не повинен вестись і окремий
облік фінансових результатів операцій за правилами статті 7.6.1
Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, а відтак відсутні правові підстави для висновку
про реалізацію спірних векселів за окремими операціями в
контексті оподаткування.
Дніпропетровський Апеляційний господарський суд у складі
головуючого Євтигнеєва О.С. та суддів Тищик І.В. і Чимбар Л.О.
постановою від 29.04.2002 року перевірене рішення Господарського
суду Запорізької області скасував. У позові відмовив. Визнав
оспорюване рішення податкової інспекції таким, що відповідає
приписам податкового законодавства з таких підстав. Перша
операція платника податку - векселетримача є операція
відвантаження товарів згідно з підпунктом 11.3.1 пункту 11.3.
статті 11 Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, тобто збільшення валового доходу
відбулося за датою відвантаження товарів. Друга операція –
реалізація векселя третій особі і кошти отримані за цей вексель,
згідно припису підпункту 11.3.1 названого Закону як операція
зарахування коштів від покупця за реалізацію векселя не
відноситься до складу валового доходу платника податку Водночас
відмічено, що з урахуванням пункту 1.10 та підпункту 1.11.3
статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
в цілях оподаткування суми дисконту не відносяться
до витрат пов’язаних з нарахуванням, оплатою процентів за
борговими зобов’язаннями в зв’язку з веденням господарської
діяльності.
Відкрите акціонерне товариство “Запорізький завод гумово-
технічних виробів” не погодилося з постановою апеляційної
інстанції, просить касаційну інстанцію скасувати цю постанову,
як прийняту за невірного застосування матеріального права,
зокрема статті 5, 11 Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, а рішення у справі залишити без
змін з мотивів у ньому викладених.
Відзив ДПІ у Комунарському районі на касаційну скаргу не
надходив.
Переглянувши матеріали справи і касаційну скаргу за участю
представників позивача, які підтримали доводи касаційної скарги,
заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., Вищий господарський
суд України відзначає наступне.
Матеріалами справи та рішеннями господарських судів першої і
апеляційної інстанції встановлено, що оскарженим рішенням
податкової служби ВАТ “Запорізький завод гумово-технічних
виробів” донараховано 12300 гривень податку на прибуток та 3075
гривень штрафу за його несплату. Назване донарахування проведено
через віднесення позивачем до складу валових витрат 51200
гривень дисконту від продажу простих векселів, отриманих за
відвантажену товариством продукцію власного виробництва. Так
згідно видаткових накладних товариство відвантажило Запорізькому
електроремонтному заводу і ВАТ “Дніпровагонрембуд “ продукцію
власного виробництва на загальну суму 128000 гривень, за яку
отримав векселі номінальною вартістю 90000 гривень, 8000
гривень, 30000 гривень. Упродовж березня, травня,.06.1999 року
товариство реалізувало третій особі ці векселі з дисконтом у
розмірі 51200 гривень. Сума дисконту віднесена товариством до
валових витрат відповідно у другому кварталі 1999 року – 39200
гривень та четвертому кварталі – 12000 гривень. При цьому
названі суми відображені в декларації про прибуток за відповідні
квартали у рядку 27” витрати, пов’язані з нарахуванням /оплатою/
процентів за борговими зобов’язаннями в зв’язку з веденням
господарської діяльності “.
У постанові апеляційного суду помилково застосовані приписи
пункту 1.10 Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
/ надалі Закон /, оскільки у
оскарженому рішенні штраф застосований не за недоліки оформлення
декларації з цього виду податку.
Непереконливими визнаються і посилання на підпункт 11.3.1 пункту
11.3 статті 11 вищевказаного Закону через визначення цим
приписом дати збільшення валових доходів, у той час як спір
виник через суму валових витрат. Податкове зобов’язання виникає
не лише у строки, а і в певному розмірі
Відповідно до приписів статті 3 Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, об’єкт
оподаткування визначений, як прибуток обрахований шляхом
зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду,
визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на суму валових
витрат платника податку, за статтею 5 цього Закону і суму
амортизаційних відрахувань.
До валових витрат виробництва та обігу відносяться суми будь-
яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або не
матеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості
товарів, які виготовляються таким платником для їх подальшого
використання у власній господарській діяльності. У тому числі
суми витрат нарахованих протягом звітного періоду у зв’язку з
підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем
продукції і охороною праці. Проте не можуть відноситись до
складу валових витрат потреби не пов’язані з веденням
господарської діяльності, які і перелічені у підпункті 5.3.1
Закону. Дисконти серед них відсутні. А згідно приписів підпункту
5.3.9 пункту 5.3 статті 5 не підлягають віднесенню до складу
валових витрат суми збитків платника податків, понесених у
зв’язку з продажем або обміну товарів за цінами, що нижчі за
звичайні, пов’язаним з таким платником податку особами. Водночас
пунктом 10 статті 5 заборонені додаткові обмеження щодо
віднесення витрат до складу валових, крім тих що зазначені у
цьому Законі.
Апеляційний суд помилково, для цілей оподаткування, визнав
продаж векселів “окремою” операцією. Такий підхід застосовується
для платників податків наведених у приписі підпункту 7.6 статті
7 Закону, через те, що названі приписи регулюють оподаткування
операцій з ТОРГІВЛІ цінними паперами та деривативами і
запроваджує ведення окремого обліку таких операцій. При цьому
під терміном ТОРГІВЛІ цінними паперами юридичних осіб, які не
мають статусу торгівців цінними паперами, а саме до таких
відноситься ВАТ “ Запорізький завод гумово - технічних виробів
“, розуміються будь-які операції з КУПІВЛІ ТА ПРОДАЖУ цінних
паперів.
Окремо операція з продажу цінних паперів обліковується за
правилами названої статті у торговців цінними паперами, чий
статус встановлюється відповідним законодавством про цінні
папери і фондовий ринок.
Відповідно до статті 1 Закону України “Про державне регулювання
ринку цінних паперів в Україні” під терміном “професійна
діяльність на ринку цінних паперів” слід розуміти підприємницьку
діяльність по перерозподілу фінансових ресурсів за допомогою
цінних паперів та організаційному, інформаційному, технічному,
консультативному та іншому обслуговуванню, випуску та обліку
цінних паперів, що є, як правило, виключним або переважним видом
діяльності. Згідно до статті 4 зазначеного Закону торгівля
цінними паперами є одним із видів професійної діяльності на
ринку цінних паперів, яка здійснюється, у тому числі, юридичними
особами виключно на підставі спеціальних дозволів / ліцензій /,
що видаються в порядку, встановленому чинним законодавством.
Отже, відчуження за грошові кошти векселю, який було отримано за
вироблену продукцію, не може вважатися професійною діяльністю на
ринку цінних паперів і не потребує обліку, як окрема операція.
Тобто судами вірно встановлено відсутність факту купівлі
товариством “ Запорізький завод гумово - технічних виробів”
простих векселів, проте апеляційним судом невірно застосовані
норми статті 5, 11 Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
оскільки у даному випадку відсутня
операці КУПІВЛІ ТА ПРОДАЖУ простого векселя.
Дослідивши всі в сукупності обставини справи, суд першої
інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про правомірність
віднесення дисконту до складу валових витрат позивача.
За таких обставин справи, касаційна скарга підлягає задоволенню,
постанова апеляційного суду скасовується а рішення у справі
залишається без змін .
З огляду на зазначене, керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9,
111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 29.04.2002 року у справі № 1/6/70 скасувати.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 7.02.2002
року у цій справі залишити без змін.
Видачу наказу на зворот виконання постанови апеляційного суду
доручити Господарському суду Запорізької області.
Головуючий Т. Добролюбова
Судді Т. Дроботова
Н. Ткаченко.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Енерго-Експорт”, не
погоджуючись з постановою Запорізького апеляційного
господарського суду у даній справі, звернулося до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою про її перегляд
в касаційному порядку.
Товариство посилається на те, що судом безпідставно не
застосовані до спірних правовідносин положення статті 389
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, приписами якої
передбачений обов’язок Повіреного виконати дане йому доручення
особисто, що призвело до помилкового висновку про виконання
позивачем зобов’язань за договором доручення. Позивач зауважує
на тому, що апеляційним судом при з'ясуванні питання щодо
надання повіреному винагороди неправильно застосував норми
статті 128 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, приписи якої
не регулюють згадані правовідносини.
Касатор звертає увагу суду на приписи частини 2 статті 7.9.3
Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, які визначають момент переходу права власності на
винагороду. Окрім того, товариство наголошує на тому, що він
правомірно не збільшив свої податкові зобов'язання з ПДВ на суму
отриманих в межах договору доручення грошових та майнових
коштів, посилаючись на вимоги частини3 статті 4.7 Закону України
“Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, приписами якої
визначено, що у разі коли платник податку (повірений) здійснює
діяльність з придбання товарів (робіт, послуг) за дорученням та
за рахунок іншої особи (довірителя), датою збільшення
податкового кредиту такого повіреного є дата перерахування
коштів (надання в управління цінних паперів, інших документів,
що засвідчують відносини боргу) на користь продавця таких
товарів (робіт, послуг) або надання інших видів компенсації
вартості таких товарів (робіт, послуг), а датою збільшення
податкового зобов’язання є дата передання таких товарів (робіт,
послуг) довірителю.
Переглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення
представників ТОВ “Енерго-Експорт”, які підтримали касаційну
скаргу і заперечення представників відповідача, перевіривши
повноту встановлених обставин справи та правильність їх
юридичної оцінки Запорізьким апеляційним господарським судом,
Вищий господарський суд України відзначає наступне:
Посилання податкової служби на невірне застосування
господарським судом приписів матеріального права спростовані
матеріалами справи.
Зокрема рішенням господарського суду правомірно наголошено на
відсутність визначених податковим законодавством строків сплати
інноваційного збору.
Бюджетним законодавством, на яке посилається касатор, визначені
річні періоди сплати цього збору. Проте оспорюване рішення
податкової служби не містить відомостей про час, за який
стягується збір. Водночас, із акта перевірки /додаток залучений
на 32 аркуші 2 тому матеріалів справи / вбачається, що
нарахований збір за 1999 рік і перше півріччя 2000 року
Викладені обставини правомірно визнані судом підставою для
рішення про невідповідність законові, нарахованих рішенням
податкової служби 22835,16 грн. збору до інноваційного фонду.
З огляду на зазначене, керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-
9,111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення Господарського суду міста Києва від 4.09.2001 року у
справі № 26/182 залишити без змін, а касаційну скаргу без
задоволення.
Головуючий Т. Добролюбова
Судді Т. Дроботова
Н. Ткаченко.