ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23.10.2002 Справа N 4/4/405д
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Перепічая В.С. – головуючого, Вовка І.В., Гончарука П. А.
розглянувши касаційну скаргу ВАТ “Український графіт” на
постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 28.03.2002р. у справі за позовом ВАТ “Український графіт” до
ТОВ “Стерлінг корпорейшн – ІІІ”
про розірвання договору оренди
та зустрічним позовом про визнання договору оренди недійсним,
третя особа – регіональне відділення Фонду державного майна
України по Запорізькій області.
В С Т А Н О В И В
У вересні 2001р. позивач звернувся до господарського суду
Запорізької області з позовом до відповідача про розірвання
договору оренди, посилаючись на порушення відповідачем умов
договору, які дають підстави для дострокового його розірвання.
Відповідач проти позову заперечував і в зустрічному позові
просив визнати договір оренди недійсним, з посиланням на його
невідповідність вимогам закону.
Рішенням господарського суду Запорізької області від
21.12.2001р. (суддя Мойсеєнко Т.В.) позов задоволено та
відмовлено ТОВ “Стерлінг Корпорейшн ІІІ” в задоволенні
зустрічного позову про визнання договору недійсним.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся до
Дніпропетровського апеляційного господарського суду з
апеляційною скаргою, в якій просив рішення суду скасувати та
відмовити в задоволенні позовних вимог.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського
суду від 28.03.2002р. (судді Лисенко О.М., Панова І.Ю.,
Кузнєцова І.Л.) апеляційну скаргу задоволено - рішення місцевого
суду скасовано, припинено провадження по основному позову і
задоволено зустрічний позов.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
28.03.2002р. та залишити в силі рішення місцевого суду,
посилаючись на те, що постанова прийнята з порушенням норм
матеріального та процесуального права.
У відзиві відповідач та третя особа проти доводів касаційної
скарги заперечують, просять залишити її без задоволення, а
оскаржувану постанову без змін.
Заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи,
перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної
скарги, суд прийшов до висновку що касаційна скарга підлягає
задоволенню з наступних підстав.
Місцевий суд при вирішенні спору дослідив надані сторонами
докази і прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог
на підставі застосованого судом діючого законодавства та
нормативних актів.
Як вбачається з матеріалів справи і було встановлено судом
першої інстанції між позивачем і відповідачем було укладено
контракт № 804/79056/12 від 10.09.1997р. за яким позивач передав
ТОВ “Стерлінг Корпорейшн – ІІІ” в користування на умовах оренди
нежилі приміщення загальною площею 1673,3 кв.м. , розташованих
за адресою : м. Запоріжжя, пр. Леніна, 159.
Відповідно п. 4.1 контракту відповідач взяв на себе зобов’язання
щомісяця сплачувати позивачу орендну плату, яка відповідачем на
протязі 2000-2001 року не сплачувалась. До того ж, відповідач
порушуючи п. 1.1, 3.1 контракту використовував приміщення не за
призначенням, а передавав їх в суборенду третім особам.
П. 6.1 даного контракту сторонами передбачено його дострокове
розірвання в разі використання орендарем приміщення не за
призначенням та невиконання ним умов, передбачених п. п. 3.1,
4.1.
За таких обставин, відповідно до вимог ст. ст. 151, 161, 269 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
, місцевий суд дійшов правильного висновку про
невиконання відповідачем умов договору та підставно прийняв
рішення про дострокове розірвання договору оренди.
При цьому суд виходив з того, що спірні приміщення належать
позивачу на праві колективної власності, договір оренди укладено
відповідно до вимог закону, а тому відмовив у задоволенні
зустрічного позову про визнання договору оренди недійсним.
Апеляційний суд при скасуванні рішення місцевого суду та
задоволенні зустрічного позову відповідача зробив висновок, що
контракт оренди не відповідає чинному законодавству на час його
укладання, у зв’язку з чим підлягає визнанню недійсним і
відповідно позовні вимоги позивача по первісному позову про
розірвання контракту оренди не можуть бути розглянуті по суті, а
зустрічний позов відповідача підлягає задоволенню.
Суд посилається на те, що розпорядженням Запорізької міської
Ради народних депутатів від 27.09.94р. № 261 зареєстровано, а
розпорядженням тієї ж ради від 27.05.97р. № 903 перереєстровано
Статут ВАТ “Український графіт”. Відповідно до п. 1 листа 1
Переліку нерухомого майна, яке не увійшло до статутного фонду
ВАТ “Укрграфіт” станом на 01.06.94р. значиться : Жилий будинок,
пр. Леніна, 119, інвентарний номер 19111-1-7. Доказів, які б
підтверджували, що спірний будинок культури увійшов до
статутного фонду позивача не надано. На час укладання контракту
на оренду нежилого приміщення воно не увійшло до статутного
фонду позивача і не змінило свого правового статусу, було
державним, у зв’язку з чим повинно було здаватись в оренду
відповідно до ст. . 5 Закону України “Про оренду державного
майна”, згідно з якою орендодавцями є Фонд державного майна
України або його регіональні відділення та інші уповноважені
органи.
Судова колегія Вищого господарського суду України, вважає, що
висновки зроблені апеляційним судом при винесенні постанови не
відповідають матеріалам справи, фактичним обставинам справи та
чинному законодавству з наступних підстав.
ВАТ “Український графіт” створено згідно з Указом Президента
України від 15.06.93р. № 210/93 “Про корпоратизацію підприємств”
шляхом корпоратизації державного підприємства Дніпровського
електродного заводу і є правонаступником останнього. Відповідно
до указів Президента України від 15.06.93р. № 210/93 та від
21.02.94р. № 61/94 “Про додаткові заходи щодо делегування
Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Луганській обласним
державним адміністраціям повноважень щодо управління майном, що
перебуває у загальнодержавній власності”, Запорізька обласна
державна адміністрація виступила від імені держави при
корпоратизації Дніпровського електродного заводу : створила
комісію з корпоратизації та комісію з інвентаризації ДЕЗ,
затвердила акт оцінки вартості майна цілісного майнового
комплексу ДЕЗ.
Рішенням від 21.06.94р. № 244 виконавчий комітет Запорізької
міської ради народних депутатів затвердив перелік об’єктів
соціально-економічної інфраструктури ДЕЗ, які не підлягали
передачі до комунальної власності міста. До цього переліку не
внесено спірного приміщення. На підставі рішення Запорізького
виконкому від 21.06.94р. – 24.06.94р. був складений, а
30.06.94р. затверджений акт оцінки вартості цілісного майнового
комплексу ДЕЗ, яким будинок культури був включений до статутного
фонду позивача.
Власник державного майна в особі Запорізької
облдержадміністрації діяв відповідно до чинних на момент
корпоратизації заводу законів, указів Президента України,
Постанов Кабінету Міністрів України і передав до статутного
фонду позивача будинок культури, що підтверджується : актом
оцінки вартості цілісного майнового комплексу ДЕЗ від 30.06.94р.
та технічним паспортом будинку № 159 з виділенням його
самостійної частини – будинку культури з окремим інвентарним
номером 19111-1-7 А, актом прийому – передачі спірного
приміщення від 13.04.2001р.
Отже висновки апеляційного суду про відсутність доказів
того, що спірне приміщення увійшло до статутного фонду позивача
не відповідають матеріалам справи та фактичним обставинам
справи.
За таких обставин, коли всупереч вимог ст.ст. 32-34, 43 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
апеляційним судом не з’ясовано належним
чином дійсних обставин, що вплинило на їх правильну юридичну
оцінку, застосування норм матеріального права, а тому його
постанову не можна визнати законною і обгрунтованою.
Суд першої інстанції встановленим обставинам дав правильне
юридичне обгрунтування, яке узгоджується знаявними у справі
доказами і прийшов до обгрунтованого висновку про відсутність
підстав для задоволення зустрічного позову і підставно
задовольнив позов про дострокове розірвання договору оренди.
Доводи відповідача та третьої особи, що містяться у відзивах на
касаційну скаргу не спростовують висновків суду першої
інстанції.
На підставі викладеного та керуючись ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-10, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд
України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити.
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 28.03.2002р. у справі № 4/4/405д скасувати, а рішення
господарського суду Запорізької області від 21.12.2001р. по
справі залишити без змін.
Головуючий Перепічай В.С.
Судді Вовк І.В.
Гончарук П. А.