ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.10.2002 Справа N А-6247/1-13
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Ткаченко Н.Г.
Суддів - Грека Б.М.
Чуруна В.Д.
За участю: представників СДПІ по роботі з великими платниками
податків у м. Харкові Кусовник О.О., доручення № 8658/7/33-1 від
24.05.2002 р.; Кудлай О.І., доручення № 19179/10/33-2 від
16.10.2002 р.; Бенда Р.Є., доручення № 19177/10/33-2 від
16.10.2002 р.
представника ВАТ “Харківський тракторний завод
ім. С.Орджонікідзе” Рубаненко Л.В., довіреність № 63/82117 від
26.09.2002 р.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційні
скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі
з великими платниками податків у місті Харкові
на постанову Харківського апеляційного господарського суду від
09.08.2002 р. по справі № А-6247/1-13 та окрему ухвалу
Харківського апеляційного господарського суду від 09.08.2002 р.
по справі № А-6247/1-13 за позовом Відкритого акціонерного
товариства “Харківський тракторний завод ім. С.Орджонікідзе” до
Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з
великими платниками податків у місті Харкові
про визнання недійсним рішення., -
В С Т А Н О В И В:
Позивач ВАТ “Харківський тракторний завод ім. С.Орджонікідзе”
звернувся з позовом до суду про визнання недійсним рішення СДПІ
по роботі з великими платниками податків у місті Харкові
№ 231-33-1-05750295/19381 від 30.11.2001 р. та розпорядження про
внесення змін у визначену платником суму ПДВ за результатами
перевірки податкової декларації по ПДВ № 30/33-1/05750295 від
30.11.2001 р.
Рішенням господарського суду Харківської області від 17.06.2002
р. у справі № А-6247/1-13 (суддя Водолажська Н.С.) позов ВАТ
“Харківський тракторний завод ім. С.Орджонікідзе” був
задоволений частково і визнано недійсним рішення відповідача
№ 231-33-1-05750295/19381 від 30.11.2001 р. про застосування та
стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій, донарахованих сум
податків, зборів (обов’язкових платежів) та пені за порушення
податкового та іншого законодавства в розмірі 18956 грн., в
решті позовних вимог, а саме, про визнання недійсним
розпорядження про внесення змін у визначену платником суму ПДВ
за результатами перевірки податкової декларації по ПДВ
№ 30/33-1/05750295 від 30.11.2001 р., було відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від
09.08.2002 р. у справі № А-6247/1-13 (судді Філатов Ю.М., Бухан
А.І., Кравець Т.В.) рішення господарського суду Харківської
області від 17.06.2002р. по справі № А-6247/1-13 залишено без
змін, а апеляційна скарга СДПІ по роботі з великими платниками
податків у м. Харкові залишена без задоволення.
Харківським апеляційним господарським судом 9.08.2002 р. було
винесено окрему ухвалу на адресу СДПІ по роботі з ВПП
м. Харкова, в якій було зазначено, що представник СДПІ по роботі
з ВПП м. Харкова - Кусовник О.О. у судовому засіданні фактично
участі не приймала, а інший представник – Кудлай О.І. не змогла
аргументовано довести правові підстави доводів СДПІ, що свідчить
про низький рівень правового забезпечення працівників юридичної
служби, їх недостатню підготовку до судового процесу.
В касаційних скаргах відповідач - СДПІ по роботі з великими
платниками податків у м. Харкові просить скасувати постанову та
окрему ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від
09.08.2002 р., посилаючись на те, що вони постановлені з
неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального
права.
У відзиві на касаційну скаргу, позивач просить, залишити
касаційну скаргу на постанову без задоволення, а оскаржувану
постанову без змін, посилаючись на те, що висновки суду
відповідають вимогам чинного законодавства.
Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., пояснення представників
сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи
касаційних скарг, колегія суддів прийшла до висновку, що
касаційна скарга на постанову задоволенню не підлягає, а
касаційна скарга на окрему ухвалу підлягає задоволенню з
наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів справи і було встановлено судом, ДПІ
у м. Харкові проведена позапланова перевірка діяльності позивача
з питання правомірності відшкодування з бюджету податку на
додану вартість за травень 2001 р. За результатами даної
перевірки було складено акт № 3233/33-118/779 від 01.10.2001 р.
і на підставі якого відповідачем прийнято рішення
№ 231-33-1-05750295/19381 від 30.11.2001р. про застосування та
стягнення штрафних (фінансових) санкцій, донарахованих сум
податків, зборів (обов’язкових платежів) та пені за порушення
податкового та іншого законодавства.
Задовольняючи частково позовні вимоги позивача суд першої
інстанції виходив з того, що рішенням ДПІ у м. Харкові
№ 231-33-1-05750295/19381 від 30.11.2001р. є необґрунтованим,
оскільки позапланова перевірка підприємства позивача проведена
без належних підстав, висновки акту перевірки не відповідають
фактичним обставинам та нормам чинного законодавства.
Відповідно до акту перевірки позивача, при перевірці
правильності визначення податкових зобов’язань за перевірємий
період, підприємство розрахувалося за виконані
будівельно-ремонтні роботи талонами харчування (вартість 1
талону становить 0,60 грн., в т.ч. ПДВ). Перелік кредиторів
наведений в акті перевірки (арк. 12). Талони харчування мають
обіг виключно в структурних підрозділах підприємства (відділ
робочого постачання, торгового – промисловий відділ та комбінат
та комбінат харчування). Сума харчування з кредиторами
юридичними особами у травні 2001 р. складає 95136,00 грн., у
тому числі ПДВ 15856,00 грн. Документообіг операцій по
реалізації талонів харчування здійснювався за допомогою листів
кредиторів з проханням погасити заборгованість талонами,
платіжних вимог – доручень, наказів на відпуск матеріалів на
сторону та з застосуванням доручень на отримання ТЦМ. Облік
розрахунків з талонами харчування з підприємствами-кредиторами
веде відділ Головної бухгалтерії підприємства. При передачі
талонів позивачем видавалися податкові накладні на їх повну
вартість, які не були внесені до книги продажу товарів та не
включені до податкового зобов’язання, що призвело до заниження
зобов’язань на суму 15856 грн.
На думку ДПІ у м. Харкові, при проведенні даної операції
(реалізації талонів) підприємство порушило положення п. 7.3.1
ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, яке встановлює, що датою виникнення податкових
зобов’язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважається дата,
яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається
будь-яка з подій, що сталися раніше: або дата зарахування коштів
від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку
як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, або
відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення
документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником
податку.
Відповідно до ст. 3 Закону України “Про платіжні системи та
переказ грошей в Україні» гроші існують у готівковій формі
(формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів
на рахунках у банках). Грошові знаки випускаються у формі
банкнот і монет, що мають зазначену на них номінальну вартість.
Гривня як грошова одиниця України (національна валюта) є єдиним
законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма
фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій
території України для проведення переказів.
У поданій касаційній скарзі відповідач, посилаючись на чинне
законодавство, визначає талони на харчування як грошовий
сурогат. Згідно ст. 1 Закону України “Про національний банк
України» грошовий сурогат - будь-які документи у вигляді
грошових знаків, що відрізняються від грошової одиниці України,
випущені в обіг не Національним банком України і виготовлені з
метою здійснення платежів в господарському обороті.
Суд першої та апеляційної інстанції, прийшов до обґрунтованого
висновку, що талони на харчування не є грошима або цінними
паперами, не можуть вважатися розрахунковим документом в
розумінні вищезазначених правових норм, оскільки передбачають
одержання по ним працівниками підприємства продуктів харчування,
а не здійснення платежів в господарському обороті. В свою чергу
талони на харчування не є товаром в розумінні п. 1.6 ст. 1
Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств»,
відповідно до якого, товари - матеріальні та нематеріальні
активи, а також цінні папери та деривативи, що використовуються
у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та
погашення та ст. 1 Закону України “Про зовнішньоекономічну
діяльність”, яка визначає, що товар - це будь-яка продукція,
послуги, роботи, права інтелектуальної власності та інші
немайнові права, призначені для продажу (оплатної передачі).
Відповідно до п. 7.2.3 ст. 7 Закону України “Про податок на
додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податкова накладна складаються у
момент виникнення податкових
-5-
зобов’язань продавця і виписується на кожну повну або часткову
поставку товарів (робіт, послуг).
Задовольняючи позовні вимоги ВАТ “Харківський тракторний завод
ім. С.Орджонікідзе”, та визнаючи недійсним рішення ДПІ у
м. Харкові в цій частині, суд першої та апеляційної інстанції
виходив з того, що талони на харчування не є товаром, а їх
передача не є операцією купівлі – продажу, тому при видачі
талонів на харчування у підприємства не може виникнути податкові
зобов’язання. Згідно до п.п. 3.1.1. п. 3.1. ст. 3 об'єктом
оподаткування є операції платників податку з продажу товарів
(робіт, послуг) на митній території України, а тому враховуючи
вищевикладене, в даному випадку, відсутній об’єкт оподаткування.
Таким чином у відповідача не було законних підстав для
нарахування податкових зобов’язань по ПДВ на суму 15856 грн.
Відповідно до акту перевірки позивача, відділом капітального
будівництва було передано ліфт вартістю 28416,67 грн., ПДВ
5683,33 грн., на будівництво молодіжного житлового комплексу, що
проводиться у м. Харкові по вул. Плиткової, 79. Ліфт був
придбаний в лютому 1998 р. у підприємства СП “Укрбелліфт»
(м. Бровари), згідно податкової накладної № 15 від 13.02.1998 р.
на суму 28416,67 грн., ПДВ 5683,33 грн. Сума ПДВ була включена в
податковий кредит у відповідному періоді. В бухгалтерському
обліку підприємства, на дату перевірки, ліфт обліковувався на
дебеті фінансового рахунку 205 “Будівельні матеріали». В
бухгалтерському обліку операція з передачі ліфта відображена в
меморіальному ордері № 79 за травень 2001 р. На думку
відповідача у податковому періоді, в якому відбулася передача
ліфта в невиробничу сферу, не було введено коригування
податкового кредиту, в порушення п.п. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7
Закону України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
,
що призвело до безпідставного завищення податкового кредиту
підприємства на суму 5683,33 грн.
Згідно довідки № 40306 від 23.02.2000 р. про включення в Єдиний
державний реєстр одним з основних видів діяльності підприємства
передбачене загальне будівництво будівель (нові роботи, роботи з
заміни, реконструкції і відновленню). Судом першої та
апеляційної інстанції обґрунтовано зроблений висновок, про те що
у відповідача були відсутні підстави стверджувати про те, що
будівництво будинку є невиробничою діяльністю (сферою)
підприємства.
Відповідно до п.п. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про
податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податковий кредит
звітного періоду складається із сум податків, сплачених
(нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з
придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до
складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи
нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Суми податку
на додану вартість, сплачені (нараховані) платником податку у
звітному періоді у зв'язку з придбанням (спорудженням) основних
фондів, що підлягають амортизації, включаються до складу
податкового кредиту такого звітного періоду, незалежно від
строків введення в експлуатацію основних фондів, а також від
того, чи мав платник податку оподатковувані обороти протягом
такого звітного періоду.
Враховуючи зазначені норми закону, суд першої та апеляційної
інстанції дійшли до вірного висновку, що у відповідача відсутні
підстави вимагати проведення коригування податкового кредиту у
травні 2001 р. на суму 5683,33 грн.
В акті перевірки позивача також вказано, що відділом
капітального будівництва було передано в травні 2001 р. було
передано на баланс відомчої поліклініки (МСЧ) кардіографічний
апарат “Кардіолаб” вартістю 41666,67 грн. Апарат придбаний у
фірми “Гектор» в березні 2001 р. торгово-промисловим відділом
підприємства. Сума ПДВ у розмірі 8333,33 грн., згідно із
податковою накладною № 75 від 16.03.2001 р., була внесена в
книгу обліку придбання товарів (робіт, послуг), тобто включена в
податковий кредит.
В бухгалтерському обліку МСЧ операція по отриманню
кардіографічного апарату відображена у меморіальному ордері № 1
за травень 2001 р. по дебіту рахунку 10420 “Машини і обладнання”
і кредиту рахунку 68370 “Рахунки з поліклінікою». Відповідач
вважає, що поліклініка належить до невиробничих фондів
підприємства і не підлягає амортизації відповідно до п. 8.1.4
ст. 8 Закону України “про внесення змін і доповнень до Закону
України “Про оподаткуванню прибутку підприємств», тому в період,
в якому здійснена передача апарату, необхідно було провести
коригування податкового кредиту на суму 8333,33 грн., як це
передбачено п.п. 7.4.4. п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок
на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Дослідивши обставини справи суд, як першої так і апеляційної
інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що згідно довідки
№ 40306 від 23.02.2000 р. про включення в Єдиний державний
реєстр одним з видів діяльності підприємства є медична практика.
Підприємством 05.10.2000 р. отримана ліцензія Мінздраву України
№ 33361-ЮР на надання медичної допомоги, у тому числі
кардіологічної. Кардіографічний апарат використовується в
господарській діяльності медико – санітарної частини -
структурного підрозділу підприємства, тобто відноситься до його
виробничих фондів.
Виходячи з вищевикладеного, суд як першої так і апеляційної
інстанцій прийшов до обґрунтованого висновку про те, що
відповідач не мав правових підстав вимагати проведення
коригування податкового кредиту на суму 8333,33 грн.
Відповідно до акту перевірки позивача, відділом збуту
підприємства, у перевіряємому періоді, було безпідставно
віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ при компенсації
втрат покупців по механічній обробці придбаних у ВАТ
“Харківський тракторний завод ім. С.Орджонікідзе” товарів, які в
наслідку були визнані зовнішнім браком підприємства. Загальні
суми компенсації, що були включені в книгу придбання товарів
(робіт, послуг) відділом збуту позивача у травні 2001 р.
становлять 78993,44 грн., у тому числі ПДВ 13165,60 грн.
На думку відповідача, це привело до порушення п.п. 7.4.4. п. 7.4
ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість», тому що
сума компенсації постачальнику за зовнішній брак підприємства не
може бути віднесено до валових витрат, згідно із п.п. 5.2.1.
п. 5.2. ст. 5 Закону України “Про внесення змін до Закону
України “Про оподаткуванню прибутку підприємств”, як не
пов’язана із підготовкою, організацією, веденням виробництва,
продажем продукції (робіт, послуг), та повинна відшкодовуватись
за рахунок відповідних джерел.
У відзиві на касаційну скаргу позивач наполягає на тому,
підприємство відпускає своєму суміжнику вироби лиття для
виготовлення необхідних для основного виробництва деталей. У
ході механічної обробки виробу покупцем встановлюється дефект,
що у двосторонньому порядку визнається непоправним зовнішнім
браком. При цьому підприємству позивача повертаються браковані
вироби, а покупцю оплачується їхня вартість з урахуванням витрат
на механічну обробку (що підтверджується відповідними
документами). Установити наявність дефекту до відвантаження
виробу і його механічної обробки по технологічним причинам не
можливо. Повернуті вироби додатково обробляються і надалі
реалізуються. З огляду на те, що відповідно до технологічного
процесу по виготовленню лиття, визначити брак можливо тільки
лише при механічній обробці виробу, покупець виконує функцію по
перевірці якості виробів замість підприємця позивача.
Оскільки дані послуги сторонніх підприємств позивачем придбані
(оплачені), ці послуги є об’єктом оподаткування з ПДВ, а
відповідно у відповідача відсутні підстави для включення їх
вартості з валових витрат виробництва, а суму ПДВ з податкового
кредиту.
Дослідивши всі в сукупності обставини справи, давши належну
оцінку зібраним по справі доказам суд, як першої так і
апеляційної інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що
позовні вимоги ВАТ “Харківський тракторний завод
ім. С.Орджонікідзе” про визнання недійсним рішення ДПІ у
м. Харкові № 231-33-1-05750295/19381 від 30.11.2001р., про
застосування та стягнення штрафних (фінансових) санкцій,
донарахованих сум податків, зборів (обов’язкових платежів) та
пені за порушення податкового та іншого законодавства підлягають
частковому задоволенню.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду, які
викладені в рішенні та апеляційній постанові.
Рішення господарського суду Харківської області від 17.06.2002
р. по справі № А-6247/1-13 та постанова Харківського
апеляційного господарського суду від 09.08.2002 р. постановлені
у відповідності з вимогами чинного законодавства і підстав для
їх скасування не вбачається.
Що стосується висновків Харківського апеляційного господарського
суду, які викладені в окремій ухвалі від 9.08.2002 р. стосовно
низького рівня правового забезпечення працівників юридичної
служби відповідача та їх недостатньої підготовки до судового
процесу, колегія суддів приходить до висновку, що з ними
погодитись не можна.
Чинне законодавство не обмежує кількість представників сторін у
судовому засіданні, всі представники користуються рівними
правами, що передбачені процесуальним законодавством і
самостійно вирішують, хто з представників і в якому порядку
надає пояснення в судовому засіданні.
Як вбачається із матеріалів справи, в судовому засіданні
9.08.2002 р. Харківського апеляційного господарського суду
інтереси СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові як відповідача,
представляли два представника Кусовник О.О. та Кудлай О.І., про
що свідчить протокол судового засідання, які підтримали
апеляційну скаргу та висловили свою думку стосовно оскаржуваного
рішення.
Висновок суду стосовно низького рівня правового забезпечення
працівників юридичної служби відповідача та їх недостатньої
підготовки до судового процесу нічим об’єктивно не
підтверджений.
Крім того, в установчій частині окремої ухвали зазначено, що в
судовому засіданні приймали участь представники відповідача
Кусовник О.О. та Разенко Р.О., на той час як в судовому
засіданні приймали участь представники Кусовник О.О. та Кудлай
О.І., а також оскаржувана окрема ухвала не містить посилань на
норми процесуального права, на підставі яких вона постановлена.
Таким чином, з урахуванням викладеного, колегія суддів приходить
до висновку, що окрема ухвала від 9.08.2002 р. підлягає
скасуванню, так як вона не відповідає фактичним обстапвинам
справи та постановлена з порушенням норм процесуальногоь права.
На підставі викладеного та керуючись ст. 111-5, 111-7-111-9,
111-11-111-13 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції
по роботі з великими платниками податків у місті Харкові на
окрему ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від
9.08.2002 р. по справі № А-6247/1-13 задовольнити.
Окрему ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від
09.08.2002 р. по справі № А-6247/1-13 скасувати.
Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції
по роботі з великими платниками податків у місті Харкові на
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від
09.08.2002 р. по справі № А-6247/1-13 залишити без задоволення.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від
09.08.2002 р. по справі № А-6247/1-13 залишити без змін.
Головуючий Ткаченко Н.Г.
Судді - Грек Б.М.
Чупрун В.Д.