ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.10.2002 Справа N 9/40-0
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Чупруна В.Д.,.(доповідача у справі)
суддів: Грека Б.М., Ткаченко Н.Г.
розглянувши у відкритому Державної податкової інспекції у
судовому засіданні м. Херсоні
матеріали касаційної від13.08.2002 р. № 7644/10-0
скарги
на постанову Одеського апеляційного господарського
суду від 16.07.2002 р.
у справі № 9/40-0
господарського суду Херсонської області
за позовом Херсонського морського торгового порту
до Державної податкової інспекції у
м. Херсоні
Про визнання рішення ДПІ недійсним
за участю представників сторін:
від позивача Скорик С.Ф.- начальник юридичного
відділу (доручення від 21.01.02 р.
№ 30-02/21)
від відповідача не з’явився
Рішенням господарського суду Херсонської області від 27.05.2002
р. (суддя Нечитайло О.М.) позов задоволено. Визнане недійсним
рішення Державної податкової інспекції у м. Херсоні
№ 332/01125695/263 від 05.02.2002 р. про застосування та
стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій, донарахованих сум
податків, зборів (обов’язкових платежів) та пені за порушення
податкового законодавства та іншого законодавства відносно
Херсонського морського торгового порту.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
16.07.2002 р. (судова колегія суддів: Величко Т.А., Жукової
А.М., Бойко Л.І.) вказане рішення залишено без змін з тих же
підстав.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями,
Державна податкова інспекція у м. Херсоні подала касаційну
скаргу, в якій просить скасувати постанову Одеського
апеляційного господарського суду від 16.07.2002 р. по вказаній
справі.
Скаржника вважає, що при ухвалені судового рішення допущено
порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного
застосування норм матеріального права, а саме: п. 5.1.ст. 5 та
пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
. Так, на думку скаржника,
суд апеляційної інстанції неправомірно дійшов висновку, що
здійснена позивачем оплата за перетоки реактивної енергії є
невід’ємною частиною споживання і генерації електроенергії, тому
реактивна енергія є товаром, а витрати за реактивну енергію
правомірно віднесено позивачем до складу валових витрат.
Обґрунтовуючи свою позицію скаржника, посилається на Методику
розрахунків плати за перетоки реактивної електроенергії між
енергопостачальною організацією та її споживачами, затвердженою
наказом Міністерства енергетики України від 14.11.1997 р. № 37,
якою зазначено, що “зменшення втрат активної електроенергії,
зумовлених перетоками реактивних потужностей, є реальною
експлуатаційною технологію енергозбереження в електричних
мережах”, у зв’язку з чим вважає, що при перетоках реактивної
енергії нічого не створюється, тому не може бути використано
платником податків у власній господарський діяльності,
відповідно реактивна енергія не є товаром (послугою) і не може
бути використана позивачем у власній господарській діяльності,
як того вимагає п. 5.1.ст. 5 Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
Колегія суддів, вивчивши матеріали справи та проаналізувавши
правильність застосування судом норм матеріального та
процесуального права при прийнятті оспорюванного судового
рішення,
ВСТАНОВИЛА:
Позивач, Херсонський морський порт, як споживач електроенергії,
одержував на підставі договору від електропостачальної
організації, Державною акціонерною електропостачальною компанією
“Херсонобленерго”, електроенергію.
Відповідачем, Державною податковою інспекції в м. Херсоні, було
проведено зустрічну перевірку Херсонського морського порту з
питань взаєморозрахунків з Державною акціонерною
електропостачальною компанією “Херсонобленерго” за період з
01.01.2000 р. по 01.10.2001 р..
На підставі акту № 4/26-205 від 28.01.2002 р. Державною
податковою інспекції в м. Херсоні виявлено порушення норм п. 5.1
ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, а саме в ході перевірки виявлено, що позивачем на
протязі перевіряємого періоду безпідставно включено до складу
валових витрат витрати на реактивну енергію на загальну суму
64852,17 грн., що призвело до заниження об’єкта оподаткування
податку на прибуток за ставкою 30% на суму 64852,17 грн.. За
порушення податкового законодавства позивачу донараховано
податку на прибуток в сумі 19455,65 грн. та застосовані штрафні
санкції в сумі 5359,78 грн.
Як слідує із матеріалів справи, відповідач кваліфікує плату за
перетоки реактивної електроенергії в електричних мережах
енергопостачальника, як компенсуючий платіж, за рахунок якого
відшкодовується вартість активної електроенергії, яка втрачена у
електромережі постачальника внаслідок такого перетоку. Вважає,
що плата за перетоки реактивної електроенергії фактично є платою
за активну електроенергію, яку втратив постачальник.
Використання платником податку втраченої постачальником активної
енергії у власній господарській діяльності не є можливим. Отже
відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
сума плати за реактивну
електроенергію не може включатися до валових витрат платника
податку, так як не є компенсацією вартості товарів (робіт,
послуг), які придбаваються (виготовлюються) для їх подальшого
використання у власній господарській діяльності.
Судова колегія, проаналізувавши на підставі встановлених у
справі фактичних обставин правильність застосування апеляційною
інстанцією при прийнятті оскаржуваної постанови норм
матеріального і процесуального права, прийшла до висновку, що
касаційна скарга відповідача не підлягає задоволенню з наступних
підстав.
Загальне поняття “енергія” визначене Законом України “Про
електроенергетику” ( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
, так енергія – це електрична
або теплова енергія, що виробляється на об’єктах
електроенергетики і є товарною продукцією, призначеною для
купівлі-продажу. Закон не передбачає поділу енергії на “активну”
і “реактивну” і не визначає плати за перетоки реактивної
електроенергії як штрафної або фінансової санкції.
Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
встановлено, що валові
витрати виробництва та обігу – це сума будь-яких витрат платника
податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах,
здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг),
які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для
їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Кожне підприємство як споживач електроенергії, одержуючи від
електропостачальної організації електроенергію, несе витрати по
встановленню компенсуючи установок, збільшуючи капітальні
вкладення у засоби компенсації реактивних потужностей і
здійснюючи плату за перетоки реактивної енергії, але в
будь-якому випадку ці витрати відповідно до пп. .5.2.1 ст. 5
Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
включаються до валових витрат, оскільки
виробництво будь-якої промислової продукції за існуючої
технології неминуче супроводжується наявністю “реактивної
електроенергії”.
Згідно з п. 3.1 Методики плати за перетоки реактивної
електроенергії між енергопостачальною організацією і її
споживачами, затвердженої Наказом Міністерства енергетики
України від 14.11.1997 р., чинний на час проведення перевірки,
розрахунки за споживання реактивної електроенергії з мережі
енергопостачальної організації і за генерацією в її мережу
здійснювалися з усіма промисловими споживачами, із
непромисловими споживачами, що мали сумарне середньомісячне
споживання активної електроенергії за всіма точками обліку
більше 30000 кВт.год.
Таким чином, підприємство здійснює розрахунки за спожиту
реактивну енергію, а не сплачує компенсацію за втрату активної
електроенергії при її передачі. За таких умов, судом першої та
апеляційної інстанції вірно кваліфіковано, як правомірні, дії
позивача в частині віднесення плати за перетоки реактивної
електроенергії до валових витрат такими, що відповідають вимогам
діючого законодавства про прибуток.
Зважаючи на наведене, колегія суддів дійшла висновку про
правомірність застосування апеляційним господарським судом при
прийняті оскаржуваного рішення норм податкового законодавства та
відсутність будь-яких підстав вважати, що судом помилково
застосовано матеріальне чи процесуальне право в розрізі даного
спору.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1 ст. 111-9, 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції м. Херсоні
від13.08.2002 р. № 7644/10-0 залишити без задоволення.
2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від
16.07.2002 року у справі № 9/40-0 господарського суду
Херсонської області залишити без змін.
3. Матеріали справи № 9/40-0 направити до господарського суду
Херсонської області.
Головуючий - суддя В.Чупрун
Судді Б.Грек
Н.Ткаченко