405/3877/19 Про стягнення інфляційних збитків та моральної шкоди за несвоєчасне виконання Фондом соціального страхування України судового рішення, на підставі якого на користь особи були стягнуті щомісячні виплати втраченого заробітку у зв`язку з трудовим каліцтвом - 13.03.2023 Прийняття

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Шарапи В.М., Стрелець Т.Г., розглянувши у письмовому провадженні в касаційному порядку справу за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Кіровоградській області про стягнення інфляційних збитків та моральної шкоди, за касаційними скаргами Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Кіровоградській області, ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду у складі судді Брегея Р.І. від 06.07.2022 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Малиш Н.І. Баранник Н.П., Щербака А.А. від 29.09.2022,

Спірні у цій справі правовідносини виникли щодо наявності у позивача права на компенсацію втрати частини грошових доходів (соціальних виплат) у зв`язку з їх несвоєчасною виплатою з вини Фонду соціального страхування України.

Позивач вважає, що стягнута на виконання судового рішення шкода, яка складається з невиплачених йому своєчасно з вини Фонду сум щомісячних виплат втраченого заробітку у зв`язку з трудовим каліцтвом, є об`єктом компенсації відповідно до закону, а відповідач це заперечує, наполягаючи на тому, що така виплата носить разовий характер.

Спірним у справі, що розглядається, є й питання стягнення на користь позивача моральної шкоди за несвоєчасне виконання Фондом судового рішення, на підставі якого позивачу виплачені вищезгадані кошти.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, однак позивач не погодився з розміром обчисленої судами компенсації та моральної шкоди, порядком проведення розрахунків, а відповідач вважає такі висновки помилковими з огляду на відсутність, на його думку, такого права у ОСОБА_1 .

У суді касаційної інстанції належить перевірити, чи має позивач право на отримання спірної компенсації, чи проведено її розрахунок судами обох інстанцій з дотриманням вимог законодавства, та чи обґрунтовано визначено розмір моральної шкоди, чи була така фактично завдана і чи підтверджується це обставинами, встановленими у справі, що розглядається.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У травні 2019 року ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1, позивач) звернувся з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Кіровоградській області (далі також Фонд, Управління, відповідач), у якому просив стягнути інфляційні збитки, завдані невиконанням рішення Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2011, за період з червня 2015 по квітень 2019 в сумі 64203,98 грн. та моральну шкоду, завдану невиконанням вказаного рішення суду від 14.06.2011, в розмірі 1 500 000 грн. (далі також спірні інфляційні збитки та шкода, спірні кошти).

2. Позов обґрунтовував тим, що 05.04.2004 Ленінським райсудом м. Кіровограда прийнято рішення за його позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань в м. Кіровограді (далі також Відділення Фонду) про стягнення коштів і призначення щомісячної виплати втраченого заробітку. В рішенні проіндексовано шляхом множення на коефіцієнт збільшення мінімальної заробітної плати розмір щомісячних грошових сум, що компенсують відповідну частину втраченого заробітку, у зв`язку з підвищеннями мінімальної заробітної плати в порядку, визначеному законодавством, на день винесення рішення. Встановлено, що "цей розмір підлягає перерахуванню у випадках подальших підвищень розміру мінімальної заробітної плати у визначеному законодавством порядку".

3. Позивач вказував, що з набранням вищевказаного рішення законної сили відшкодування шкоди здійснюється Відділенням Фонду. Однак, відповідач, всупереч встановленого судом обов`язку проводити перерахунок щомісячних страхових виплат у випадках підвищень розміру мінімальної заробітної плати, щорічно з 2005 року до теперішнього часу робив перерахування сум щомісячних страхових виплат лише на підставі частини другої статті 29 Закону України від 23.09.1999 №1105-ХІV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), що підтверджується постановою Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань №24 від 27.04.2007.

4. За доводами позовної заяви у квітні 2010 року він звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив: визнати неправомірною бездіяльність відповідача щодо перерахунку щомісячних страхових виплат у зв`язку з підвищенням розміру мінімальної заробітної плати; зобов`язати провести такий перерахунок з 1 вересня 2004 року; стягнути заборгованість у зв`язку з затримкою перерахунку щомісячних страхових виплат та допустити негайне виконання рішення в частині виплати одномісячної грошової допомоги.

5. ОСОБА_1 зазначав, що Ленінський районний суд міста Кіровограда постановою від 30.11.2010 у справі №2а-6740/10/1111 позов задовольнив частково: визнав бездіяльність відділення Фонду щодо перерахунку страхових виплат у зв`язку підвищенням розміру мінімальної заробітної плати неправомірною та зобов`язав стягнути заборгованість у зв`язку із затримкою перерахунку основного боргу з урахуванням інфляції станом на 30.04.2010. В задоволенні решти позовних вимог відмовив.

6. Однак, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 14.06.2011 вищевказане рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове, яким зобов`язав відділення Фонду здійснити ОСОБА_1 перерахунок щомісячних страхових виплат у зв`язку з підвищенням розміру мінімальної заробітної плати починаючи з 1 вересня 2004 року. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 04.12.2014 постанову суду апеляційної інстанції залишив без змін, але вказана постанова відповідачем не виконується.

7. Позивач також вказував, що в червні 2015 року він звернувся до суду з цивільним позовом про стягнення шкоди, завданою з вини відповідача, за період з 01.09.2004 по 31.05.2015 з урахуванням інфляції. Апеляційний суд Кіровоградської області рішенням від 22.05.2017 у справі №405/4776/15-ц позов задовольнив частково стягнувши шкоду до 30.04.2010 з урахуванням інфляції за розрахунком судового експерта Гавриш Г.О .

8. На думку позивача, оскільки рішення Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2011 у справі №2а-6740/10/1111 та рішення Апеляційного суду Кіровоградської області рішенням від 22.05.2017 у справі №405/4776/15-ц досі невиконані відповідачем, як правонаступником Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Кропивницький, то йому як особі, яка має право на одержання страхової виплати, яка з вини Фонду своєчасно не виплачена, відповідно до частини сьомої статті 47 Закону України від 28.12.2014 №77-VІІІ "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" ця сума повинна бути виплачена без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці"

9. Таким чином, позивач вважає, що станом на час звернення до суду з цим позовом сума 133542,51 грн., що підлягає стягненню за рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області у справі №405/4776/15-ц, підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги з червня 2015 року по квітень 2019 року та, відповідно до розрахунку, складає 642013,98 грн.

10. Посилаючись на зазначені вище обставини та норми законодавства, позивач просив задовольнити позов.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

11. Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 07.11.2019 у задоволенні позову відмовлено.

12. Постановою Кропивницького апеляційного суду від 13.02.2020 вищевказане рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Кіровоградській області про стягнення інфляційних збитків, задоволено частково, а саме:

- стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 інфляційні збитки за період з червня 2015 року по липень 2019 року в розмірі 25761 грн. (двадцять п`ять тисяч сімсот шістдесят одна гривня)

- В задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Кіровоградській області про стягнення моральної шкоди - відмовлено.

13. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 07.04.2021 вищевказані судові рішення скасовані, а провадження у справі закрито, оскільки, за висновками Суду, справа підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

14. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 19.05.2021 справу передано на розгляд Кіровоградського окружного адміністративного суду, який постановою від 06.07.2022, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 29.09.2022, позов задовольнив частково, а саме:

- стягнув з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати у сумі 214 грн.

- стягнув з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 20000 грн.

- В іншій частині позову відмовив.

15. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що право на перерахунок щомісячних страхових виплат у зв`язку з підвищенням розміру мінімальної заробітної плати з 01.09.2004 ОСОБА_1 набув на підставі судового рішення, яке набрало законної сили (постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2011 у справі №2а-6740/2010/1111), яке, однак, ані Відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Кропивницький, ані його правонаступником - Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Кіровоградській області, не виконано.

16. Суди попередніх інстанцій також врахували, що невиплачені Відділенням Фонду позивачу страхові виплати за період з 01.09.2004 по 30.04.2010 у сумі 133542,51 грн. (з врахуванням індексів інфляції за період з вересня 2004 року по травень 2015 року) були стягнуті на користь ОСОБА_1 судовим рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 22.05.2017 у справі №22-ц/781/765/17. Розмір цих виплат обчислено на підставі висновку експертного дослідження №11/2-154 від 30.03.2016, який складено судовим експертом Гавриш Г.О., яка у судовому засіданні пояснила, що обчислила заборгованість за рішенням Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2011 з урахуванням індексації станом на травень 2015 року.

17. Вищевказані кошти, як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, Управління сплатило 05.07.2019, вказавши у призначенні платежу оплату відшкодування щомісячних страхових виплат.

18. Суди також установили, що вже після подання позову у справі, яка розглядається, Управління сплатило позивачу інфляційні збитки у сумі 25761 грн., отримання яких визнається ОСОБА_1 .

19. Беручи до уваги те, що право на перерахунок та отримання щомісячних страхових виплат у зв`язку з підвищенням розміру мінімальної заробітної плати з 01.09.2004 ОСОБА_1 підтверджено судовим рішенням, яке набрало законної сили, а також те, що такі виплати не були виплачені з вини Відділення Фонду та сплачені позивачу лише 05.07.2019, суди попередніх інстанцій, обчисливши суму інфляційних втрат відповідно до приписів Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (159-2001-п) , дійшли висновку про те, що Управління, виплачуючи заборгованість зі страхових виплат, які не носять разового характеру, за рішенням суду, мало нарахувати і виплатити індексацію у сумі 25975,49 грн., а враховуючи, що частина цієї суми вже була виплачена відповідачем у розмірі 25761,00 грн., то такі інфляційні втрати необхідно стягнути на користь ОСОБА_1 у сумі 214 грн., тобто у розмірі різниці між коштами, які підлягають виплаті, та коштами, які фактично виплачені відповідачем.

20. Обґрунтовуючи висновок щодо наявності підстав для задоволення поданого ОСОБА_1 позову в частині стягнення на його користь моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що сам факт допущення суб`єктом владних повноважень протиправної бездіяльності та ще й стосовно виконання двох судових рішень безумовно спричинює моральну шкоду особі, оскільки остання втрачає віру в силу і авторитет судової влади, завданням якої є захист і відновлення порушеного права.

21. Суд першої інстанції, керуючись принципом розумності, тривалістю бездіяльності і сумою заборгованості, визначив, що спричинена моральна шкода компенсується коштами у 20000 грн. При цьому, суд зауважив, що моральну шкоду належить стягнути з Управління, а не з Державного бюджету України, оскільки відповідно до приписів частини другої статті 4 Закону Фонд соціального страхування України є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується його правлінням.

22. Погоджуючись із такими висновками суду першої інстанції, апеляційний суд додатково вказав на правові підстави для стягнення моральної шкоди, а саме - норми статті 1174 Цивільного кодексу України, згідно з якими шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень підлягає відшкодуванню, а також доповнив наведені у рішенні суду мотиви посиланням на висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №750/1591/18-ц (провадження №14-261цс19), де вказано, що згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

23. Не погоджуючись із вищевказаними судовими рішення, позивач в частині відмови у задоволенні позовних вимог, а відповідач в частині задоволення позову, подали касаційні скарги в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просять:

позивач - змінити оскаржувані судові рішення, задовольнивши позовні вимоги в повному обсязі;

відповідач - скасувати ухвалені судами попередніх інстанцій судові рішення, що оскаржуються у касаційному порядку, та відмовити у позові.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

24. Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі рішення Місцевого суду Ленінського району міста Кіровограда від 05.04.2004 ОСОБА_1 призначено щомісячну грошову допомогу - щомісячну виплату втраченого заробітку у зв`язку з трудовим каліцтвом.

25. У цьому ж рішенні проіндексовано виплати шляхом множення на коефіцієнт збільшення мінімальної заробітної плати розмір щомісячних грошових сум, що компенсують відповідну частину втраченого заробітку, у зв`язку з підвищеннями мінімальної заробітної плати в порядку, визначеному законодавством, на день винесення рішення. Встановлено, що "цей розмір підлягає перерахуванню у випадках подальших підвищень розміру мінімальної заробітної плати у визначеному законодавством порядку".

26. З набранням вищевказаним судовим рішенням законної сили відшкодування шкоди (щомісячна виплата втраченого заробітку у зв`язку з трудовим каліцтвом) здійснюється Відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві в м. Кіровограді.

27. Однак, всупереч встановленого судом обов`язку проводити перерахунок щомісячних страхових виплат у випадках підвищень розміру мінімальної заробітної плати, щорічно з 2005 року перерахування сум щомісячних страхових виплат здійснювалось лише на підставі частини другої статті 29 Закону України від 23.09.1999 №1105-ХІV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", що підтверджується постановою Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань №24 від 27.04.2007.

28. У квітні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив:

визнати неправомірною бездіяльність відповідача щодо перерахунку щомісячних страхових виплат у зв`язку з підвищенням розміру мінімальної заробітної плати; зобов`язати провести такий перерахунок з 1 вересня 2004 року;

стягнути заборгованість у зв`язку з затримкою перерахунку щомісячних страхових виплат та допустити негайне виконання рішення в частині виплати одномісячної грошової допомоги.

29. Ленінський районний суд міста Кіровограда постановою від 30.11.2010 у справі №2а-6740/10/1111 позов задовольнив частково, а саме: визнав бездіяльність відділення Фонду щодо перерахунку страхових виплат у зв`язку підвищенням розміру мінімальної заробітної плати неправомірною та зобов`язав стягнути заборгованість у зв`язку із затримкою перерахунку основного боргу з урахуванням інфляції станом на 30.04.2010. В задоволенні решти позовних вимог відмовив.

30. Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 14.06.2011 це рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове, яким зобов`язав відділення Фонду здійснити ОСОБА_1 перерахунок щомісячних страхових виплат у зв`язку з підвищенням розміру мінімальної заробітної плати починаючи з 01.09.2004. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 04.12.2014 постанову суду апеляційної інстанції залишив без змін.

31. Постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2011 виконана не була.

32. У зв`язку з цим, позивач у червні 2015 року звернувся до суду з цивільним позовом про стягнення шкоди, завданою затримкою перерахунку щомісячних страхових виплат з вини відповідача, за період з 01.09.2004 по 31.05.2015 з урахуванням інфляції.

33. Апеляційний суд Кіровоградської області рішенням від 22.05.2017 у справі №405/4776/15-ц, залишеним без змін постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.12.2018, позов задовольнив частково стягнувши з Відділення на користь ОСОБА_1 шкоду за період з 01.09.2004 по 30.04.2010 у сумі 133542,51 грн. з урахуванням інфляції за розрахунком судового експерта Гавриш Г.О., яка у судовому засіданні пояснила, що розрахунок заборгованості за рішенням Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2011 здійснено з урахуванням індексації станом на травень 2015 року.

34. Вищевказані кошти, як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, Управління сплатило 05.07.2019, вказавши у призначенні платежу оплату відшкодування щомісячних страхових виплат.

35. ОСОБА_1, будучи переконаним у тому, що стягнута на його користь шкода у сумі 133542,51 грн., яка складається з недоплачених щомісячних соціальних виплат, підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги з червня 2015 року по квітень 2019 року, звернувся до суду з цим позовом, вважаючи, що з відповідача на його користь належить стягнути кошти у вигляді інфляційних збитків у розмірі 642013,98 грн.

36. Суди також установили, що Управління сплатило позивачу інфляційні збитки у сумі 25761 грн., отримання яких визнається ОСОБА_1 і сторонами не заперечується.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

37. Підставами касаційного оскарження позивач зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України та вказує на те, що суди першої та апеляційної інстанцій, на його думку, не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №815/5551/17, від 11.02.2021 у справі №1540/3742/18 та від 28.04.2020 у справі №803/865/17, а також посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у постанові від 03.07.2019 у справі №750/1591/18-ц щодо стягнення моральної шкоди, які як вважає Управління також підлягали врахуванню під час вибору і застосування норм права до спірних правовідносин.

38. Скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій, всупереч вимог пункту 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, обчислили розмір інфляційних збитків шляхом множення недоплати страхових виплат на загальний індекс інфляції за період з червня 2004 року по квітень 2010 року, а не розрахували за кожен місяць окремо.

39. Ці доводи касаційної скарги ОСОБА_1 й слугували підставою для відкриття касаційного провадження у справі, яка розглядається.

40. У відзиві на касаційну скаргу Управління доводи та вимоги скаржника заперечує та вважає, що виплачені позивачу кошти на підставі судового рішення є разовою виплатою, а тому, в силу приписів частини першої статті 2 Закон України від 03.07.1991 №1282-XII "Про індексацію грошових доходів населення", взагалі не підлягає індексації.

41. До того ж, на переконання Управління, якщо ж і нараховувати індексацію на вищевказану виплату, то це слід робити саме з червня 2017 року - місяця, наступного за місяцем, у якому було ухвалено судове рішення про стягнення цих коштів.

42. Управління також вважає, що позивач не довів наявність факту заподіяння йому матеріальної шкоди і не надав на підтвердження цих обставин жодних доказів.

43. При цьому, відповідач наголошує, що моральна шкода, про яку вказує позивач, якщо і була заподіяна, то діями саме Відділення Фонду, а не Управління, яке у спірних відносинах діяло своєчасно та у строки, визначені законодавством, у зв`язку з чим вважає, що стягнення такої шкоди саме з відповідача, є необґрунтованим.

44. Зокрема, Управління вказує, що за судовим рішенням про стягнення шкоди на користь ОСОБА_1 відповідачем виступало саме Відділення Фонду, яке відповідно до ухвали Ленінського районного суду м. Кіровограда від 16.05.2019 було замінено правонаступником (Управлінням) і це судове рішення набрало законної сили 25.06.2019 після його перегляду в апеляційному порядку.

45. Відповідач зазначає, що кошти на виконання рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 22.05.2017 у справі №405/4776/15-ц були сплачені Управлінням через сім днів після дати набрання законної сили вищезгаданою ухвалою суду про заміну правонаступником, а тому відповідач наполягає, що у завданні позивачу моральної шкоди відсутня вина Управління, а також будь-яка протиправна бездіяльність з його сторони.

46. На підставі вищевикладеного, Управління просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення.

47. У касаційній скарзі Управління підставами касаційного оскарження зазначено пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

48. Скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій при вирішенні питання щодо задоволення позовної вимоги про стягнення моральної шкоди застосували норму права без урахування висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 25.04.2019 у справі №818/1429/17 та від 31.07.2019 у справі №804/6922/16.

49. Скаржник наголошує, що відповідно до статті 1167 Цивільного кодексу України особа несе відповідальність за завдання моральної шкоди тільки в разі наявності вини такої особи, однак під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції не встановлено допущення відповідачем протиправної бездіяльності, а тому відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про стягнення моральної шкоди.

50. У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 наполягає на безпідставності та необґрунтованості наведених у касаційній скарзі Управління доводів та вимог.

51. Зокрема, вказує, що інфляційні збитки на підставі статті 40 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23.09.1999 (в редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин) обраховуються саме на момент погашення Фондом боргу по щомісячним страховим випадкам, тобто, у спірних правовідносинах, це липень 2019 року.

52. Таким чином, констатує, що має право на нарахування інфляції на несвоєчасно невиплачені Відділенням, а згодом і його правонаступником - Управлінням, суми страхових виплат.

53. При цьому, ОСОБА_1, заперечуючи доводи касаційної скарги Управління, відзначає, що позовні вимоги про стягнення інфляційних збитків заявлено не у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 22.05.2017 у справі №405/4776/15-ц, а у зв`язку з несвоєчасними з вини Фонду перерахуванням у зв`язку з підвищенням розміру мінімальної заробітної плати починаючи з 1 вересня 2004 року і виплатою щомісячних страхових виплат, обов`язок виплати яких встановлено постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2011.

54. Таким чином, на переконання позивача, на момент подання позову у цій справі відповідач повинен був виплатити недонараховані з вини Фонду щомісячні страхові виплати за кожен місяць з 01.09.2004 по 30.04.2010, відкоригувавши їх у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги станом на квітень 2019 року.

55. Заперечення позивача на доводи касаційної скарги стосовно помилковості висновків судів попередній інстанцій про наявність підстав для стягнення моральної шкоди, ґрунтуються на аргументах про те, що моральну шкоду він просив стягнути не у зв`язку із дворічною затримкою виконання рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 22.05.2017 у справі №405/4776/15-ц, а у зв`язку з категоричною відмовою відповідача від виконання постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2011, якою зобов`язано відповідача провести перерахунок щомісячних страхових виплат у зв`язку з підвищенням розміру мінімальної заробітної плати починаючи з 01.09.2004.

56. Позивач вважає, що вина відповідача в неправомірній бездіяльності з 01.09.2004, тобто 15,5 років, вже 11,5 років як встановлена рішеннями судів, що набрали законної сили, і не потребує доказуванню, а причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою, на думку ОСОБА_1, є очевидний.

57. Позивач звертає увагу й на те, що загальноприйняті підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом, зокрема, у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17, який визначив, що моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Як зазначив Верховний Суд у цій постанові: "Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого".

58. Підкреслює ОСОБА_1 і те, що Верховним Судом у постанові від 12.02.2019 у справі 818/674/17 висловлено правову позицію про те, що тривале невиконання державним органом остаточного судового рішення є підставою для відшкодування моральної шкоди позивачу, що також знайшло своє відображення і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №750/1591/18-ц.

59. ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу просить врахувати, що у спірних відносинах остаточне судове рішення від 14.06.2011 не виконується суб`єктом владних повноважень на протязі 11,5 років, а перерахунок щомісячних страхових виплат, обов`язок якого покладено законом і судом на відповідача, ним не проведено, у зв`язку з цим він і досі отримує щомісячні страхові виплати без урахування вищевказаного перерахунку.

60. Посилаючись на наведені вище аргументи, ОСОБА_1 просить відмовити у задоволенні касаційної скарги відповідача та задовольнити його касаційну скаргу на ухвалені у цій справі судові рішення.

РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

61. Відповідно до частини третьої статті 10 Закону України від 23.09.1999 №1105-XIV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (тут і далі в редакції, чинній станом на момент звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом) Фонд несе відповідальність згідно із законом за шкоду, заподіяну з його вини застрахованим особам внаслідок несвоєчасної або неповної виплати матеріального забезпечення, страхових виплат, ненадання або несвоєчасне надання соціальних послуг, передбачених цим Законом.

62. Згідно з частиною сьомою статті 32 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування", якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці".

63. За приписами частини першої статті 34 Закону України від 24.03.1995 №108/95-ВР "Про оплату праці" компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

64. Правовідносини щодо компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), врегульовані Законом України від 19.10.2000 №2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (2050-14) .

65. За змістом статті 2 цього Закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, соціальні виплати.

66. Статтею 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

67. Аналогічні приписи стосовно обчислення суми компенсації мітяться й у Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (159-2001-п) з метою реалізації Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (2050-14) .

68. Пунктом 3 вищевказаного Порядку передбачено, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

69. Відповідно до частин першої - третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

70. Згідно з частинами першою, другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази

71. Перевіряючи у межах повноважень, встановлених процесуальним законом, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам учасників справи, висловленим у касаційних скаргах та відзивах на неї, Верховний Суд виходить з такого.

72. Колегія суддів вважає обґрунтованими і такими, що відповідають правильному застосуванню норм матеріального права, висновки судів попередніх інстанцій про наявність у позивача права на отримання компенсації за несвоєчасно виплачені Відділенням та Управлінням страхові виплати - щомісячні виплати втраченого заробітку у зв`язку з трудовим каліцтвом відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

73. Наявність такого права у ОСОБА_1 підтверджено й висновками, наведеними у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.12.2018 у справі №405/4776/15-ц, якою залишено без змін рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 22.05.2017 про стягнення з Відділення на користь ОСОБА_1 шкоди за період з 01.09.2004 по 30.04.2010 у сумі 133542,51 грн. з урахуванням індексації станом на травень 2015 року (до моменту звернення позивача до суду про стягнення цих коштів).

74. Вищевикладені висновки Верховного Суду, в силу приписів частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягали врахуванню судами попередніх інстанцій при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин й такі вимоги процесуального закону суди у справі, що розглядається, виконали.

75. Вирішуючи спір у справі, суди попередніх інстанцій слушно врахували, що стягнута в судовому порядку на користь ОСОБА_1 шкода складається з невиплачених йому з вини Фонду щомісячних соціальних виплат з втраченого заробітку у зв`язку з трудовим каліцтвом, на які позивач мав право, наявність якого неодноразово була підтверджена судовими рішеннями, які набрали законної сили, зокрема, рішенням Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2011 у справі №2а-6740/10/1111, рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 22.05.2017, залишеним без змін постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.12.2018 у справі №405/4776/15-ц.

76. Тобто, доведеними є обставини про те, що право на вищевказані соціальні виплати ОСОБА_1 набув на підставі постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2011 у справі №2а-6740/10/1111, яке набрало законної сили, однак не було виконано, а належні позивачу виплати так і не були сплачені.

77. Встановленими у справі, що розглядається, обставинами підтверджується, що невиплачені з вини Фонду страхові виплати, на які ОСОБА_1 мав право, були сплачені позивачу Управлінням лише 05.07.2019, що сторонами не заперечується, однак компенсація за затримку таких виплат була здійснена лише за період до травня 2015 року та виплачена разом з виплатою основної суми заборгованості.

78. За наведеного, колегія суддів відхиляє доводи Управління про те, що стягнута в судовому порядку у справі №405/4776/15-ц шкода є одноразовою виплатою і на неї не підлягає нарахуванню компенсація в порядку, передбаченому законодавством, зокрема, на підставі норм статті 32 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування", статті 34 Закону України "Про оплату праці", приписів Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (2050-14) та положень Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

79. При цьому, за висновками Верховного Суду щодо застосування норм права, викладеними у постанові від 28.04.2020 у справі №803/865/17, на яку здійснюється посилання у касаційній скарзі ОСОБА_1, невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а тому працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

80. Такий висновок, на думку колегії суддів, може бути застосовано й до правовідносин у справі, яка розглядається, оскільки стаття 32 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" відсилає до статті 34 Закону України "Про оплату праці", якою передбачено компенсацію працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати, у порядку, встановленому чинним законодавством, тобто згідно з нормами Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (2050-14) і Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

81. Отже, спірні правовідносини у справі, яка розглядається, та у справі №803/865/17, розглянутою Верховним Судом, на постанову якого посилається скаржник як на приклад неоднакового правозастування, врегульовано одними і тими ж нормами права, правильність застосування яких перевіряється.

82. Колегія суддів, беручи до уваги вищевикладене, констатує, що вимоги ОСОБА_1 про стягнення на його користь з відповідача компенсації за період з червня 2015 року по червень 2019 року (місяця, який передував виплаті позивачу несвоєчасно сплачених соціальних виплат) у зв`язку з несвоєчасною виплатою з вини Фонду соціальних виплат - є обґрунтованими і засновані на нормах закону, а висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення цих вимог у цілому є правильними.

83. Разом з тим, колегія суддів зауважує, що за приписами статті 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та прийнятого з метою його реалізації Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

84. Дослідивши зміст рішення суду першої інстанції, колегія суддів з`ясувала, що з наведеного у рішенні суду першої інстанції розрахунку компенсації не можливо встановити, чи здійснено такий у спосіб, передбачений вищезгаданими положеннями законодавства, зокрема, чи було помножено суми невиплачених позивачу соціальних виплат за кожен місяць окремо за період з вересня 2004 по квітень 2010 років на індекс інфляції в період невиплати доходу, тобто за період з червня 2015 по червень 2019 року.

85. Суд апеляційної інстанції не перевірив правильності проведеного судом першої інстанції розрахунку і не з`ясував обставин справи в цій частині, не перевірив їх доказами.

86. Без з`ясування вищевказаних обставин справи та перевірки їх доказами неможливо достовірно стверджувати, що розрахунок належної до виплати позивачу компенсації за несвоєчасно отримані з вини Фонду соціальні виплати здійснено з дотриманням вимог законодавства, а суди попередніх інстанцій правильно застували норми матеріального права, вирішуючи цю частину позовних вимог.

87. Звідси колегія суддів констатує, що доводи касаційної скарги ОСОБА_1 стосовно неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм пункту 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, при обчисленні спірної компенсації, є частково обґрунтованими.

88. Поряд із цим, суд касаційної інстанції, беручи до уваги межі перегляду, визначені статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

89. Що ж стосується доводів сторін стосовно висновків судів попередніх інстанцій в частині позовних вимог про стягнення з Управління на користь ОСОБА_1 моральної шкоди, колегія суддів зазначає таке.

90. Обґрунтовуючи вимоги касаційних скарг у вищевказаній частині сторони посилаються на висновки Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права, викладені у постановах від 12.02.2019 у справі 818/674/17, від 10.04.2019 у справі №464/3789/17, від 25.04.2019 у справі №818/1429/17, від 03.07.2019 у справі №750/1591/18-ц та від 31.07.2019 у справі №804/6922/16.

91. У зазначених вище постановах наведено такі правові позиції та їх обґрунтування.

92. Зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №750/1591/18-ц зазначено, що згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

93. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

94. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 Цивільного кодексу України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

95. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 Цивільного кодексу України).

96. Згідно із частиною другою статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

97. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 Цивільного кодексу України).

98. Частиною другою статті 1167 Цивільного кодексу України визначено перелік випадків відшкодування моральної шкоди органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки пункт 3 цієї статті передбачає наявність інших випадків, передбачених законом.

99. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 Цивільного кодексу України).

100. Статтями 13, 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права та змінюють практику застосування національного закону відповідно до рішення цього Суду.

101. Відповідно до чіткої й усталеної практики ЄСПЛ право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (рішення від 19.03.1997 у справі "Горнсбі проти Греції", пункт 40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (рішення від 28.07.1999 у справі "Імобільяре Саффі" проти Італії", заява №22774/93, пункт 66).

102. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою (рішення у справі "Шмалько проти України", заява № 60750/00, пункт 44, від 20.07.2004). Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному та вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення від 26.04.2005 у справі "Сокур проти України", заява №29439/02, та від 19.02.2009 у справі "Крищук проти України", заява №1811/06).

103. ЄСПЛ також зазначив, що у випадках, коли йдеться про відшкодування матеріальної шкоди, національні суди мають явно кращі можливості визначати наявність такої шкоди та її розмір. Але інша ситуація коли йдеться про моральну шкоду. Існує обґрунтована і водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди (рішення у справі "Скордіно проти Італії", заява №36813/97, пункти 203 - 204, та рішення у справі "Вассерман проти Росії", заява №21071/05, пункт 50). Суд вважає таку презумпцію особливо незаперечною у випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобов`язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу (рішення від 07.05.2002 у справі "Бурдов проти Росії", пункт 100).

104. Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презумується.

105. Подібні за змістом висновки щодо застосування норм права наведено й у постанові Верховного Суду від 12.02.2019 у справі 818/674/17.

106. У постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №464/3789/17, де також у межах розгляду публічно - правового спору були заявлені вимог й щодо відшкодування моральної шкоди, колегія суддів зазначала, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

107. При цьому слід враховувати, що порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

108. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, оскільки в силу статті 1173 Цивільного кодексу України, шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

109. З огляду на те, що "розумність" і "справедливість" є оціночними поняттями, суди, насамперед першої та апеляційної інстанції, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широку свободу розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.

110. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, а отже, за загальним правилом, не може переоцінювати ці факти. Якщо суди першої та апеляційної інстанції встановили факт заподіяння моральної шкоди та визначили її розмір з урахуванням вимог частини третьої статті 23 Цивільного кодексу України, суд касаційної інстанції не може змінювати цей розмір лише з мотивів незгоди скаржника з розміром відшкодування.

111. Перевіряючи правильність застосування судами норм права в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, Верховний Суд у постанові від 31.07.2019 у справі №804/6922/16 вказував на те, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

112. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування, відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

113. Верховний Суд, розглядаючи у касаційному порядку справу №804/6922/16, звертав увагу й на положення пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) , де відзначалось, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих відносин через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

114. У пункті 5 цієї ж Постанови Пленуму зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

115. Близькі за змістом висновки щодо застосування норм права викладені й у постанові Верховного Суду від 25.04.2019 у справі №818/1429/17.

116. Узагальнюючи вищезазначені висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у питаннях відшкодування моральної шкоди, завданої державою в особі її органів та посадових осіб у випадку тривалого невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи, яка не є суб`єктом владних повноважень, колегія суддів підкреслює, що такі обставини можуть зумовлювати виникнення права на стягнення вказаної шкоди, якщо така дійсно мала місце й це доведено у встановленому процесуальним законом порядку.

117. Однак, колегія суддів бере до уваги й те, що відповідно до частини п`ятої статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

118. Як підставу для стягнення моральної шкоди позивач зазначає те, що така шкода була завдана йому тривалим невиконанням Відділенням Фонду, а згодом й, на думку ОСОБА_1, Управлінням постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2011 у справі №2а-6740/10/1111, яке набрало законної сили, і яким зобов`язано Відділення Фонду здійснити позивачу перерахунок щомісячних страхових виплат у зв`язку з підвищенням розміру мінімальної заробітної плати, починаючи з 01.09.2004.

119. Колегія суддів враховує, що згідно з установленими у цій справі обставинами вищезгадане судове рішення дійсно не було виконано, у зв`язку з чим ОСОБА_1 у червні 2015 року звернувся з позовом у справі №405/4776/15-ц, у якій Апеляційний суд Кіровоградської області рішенням від 22.05.2017, залишеним без змін постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.12.2018, позов задовольнив частково, стягнувши з Відділення на користь ОСОБА_1 шкоду за період з 01.09.2004 по 30.04.2010 у сумі 133542,51 грн. з урахуванням індексації станом на травень 2015 року.

120. Рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 22.05.2017 у справі №405/4776/15-ц фактично виконано Управлінням 05.07.2019 як правонаступником Відділення, заміна якого відбулась згідно з ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 16.05.2019, яка після її перегляду в апеляційному порядку набрала законної сили 25.06.2019. Тобто, невиплачені з вини Фонду кошти щомісячних соціальних виплат були сплачені Управлінням упродовж дев`яти календарних днів після того, як цей орган вступив у справу як правонаступник Відділення.

121. Колегія суддів підкреслює, що як зазначено у мотивувальній частині постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.12.2018 у справі №405/4776/15-ц предметом позову ОСОБА_1 до суду є стягнення майнової шкоди, завданої неправомірною бездіяльністю відповідача, а саме - невиконанням ним постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2011 щодо проведення йому перерахунку щомісячних страхових виплат.

122. У цій же постанові вказано, що спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з невиконанням судового рішення, яким відповідача зобов`язано здійснити позивачу перерахунок щомісячних страхових виплат з 01.09.2004, а сам позивач під заподіяною йому шкодою вказує той розмір страхових виплат, який повинен був би отримати, якби відбулося належне виконання постанови адміністративного суду від 14.06.2011, та можливість отримати ці суми в процедурі примусового виконання судового рішення для нього втрачена.

123. Зважаючи на це, колегія суддів вважає, що спір, пов`язаний з невиконанням постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2011 щодо проведення ОСОБА_1 перерахунку щомісячних страхових виплат і відшкодування пов`язаної з цим матеріальної шкоди, з урахуванням компенсації за затримку їх виплати за період до червня 2015 року, вже вирішено, а ухвалене за результатом його розгляду судове рішення по суті позовних вимог (рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 22.05.2017 у справі №405/4776/15-ц) набрало законної сили і було виконано Управлінням у межах розумного строку до моменту ухвалення судом першої інстанції рішення у справі, яка розглядається.

124. Оскільки правовідносини, пов`язані з тривалим невиконанням Відділенням постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2011 щодо проведення ОСОБА_1 перерахунку щомісячних страхових виплат охоплювались предметом спору у справі №405/4776/15-ц, то колегія суддів вважає, що й вимоги про відшкодування моральної шкоди, з огляду на предмет доказування у вищевказаній цивільній справі, могли бути заявлені в межах саме такого позову, або могли бути предметом окремого позову, розгляд якого належить здійснювати в порядку цивільного судочинства.

125. Водночас, спір у справі, яка розглядається, стосується правовідносин, пов`язаних з невиплатою позивачу компенсації за період з червня 2015 по квітень 2019 року у зв`язку з затримкою йому виплати з вини Фонду коштів щомісячних соціальних виплат, стягнутих з Управління на користь ОСОБА_1 у вигляді шкоди на підставі рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 22.05.2017 у справі №405/4776/15-ц.

126. За таких обставин колегія суддів, зважаючи на предмет спору у справі, яка розглядається, зміст спірних у ній правовідносин та предмет доказування у справі, вважає, що висновки судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позову ОСОБА_1 щодо стягнення з Управління на його користь моральної шкоди з підстав невиконання постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2011 у справі №2а-6740/10/1111 - є помилковими, оскільки в межах цього публічно - правового спору такі обставини не охоплюються предметом доказування і встановлені у інший справі, рішення в якій набрали законної сили.

127. Однак, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що відповідно до встановлених у справі обставин затримка у виплаті позивачу належних йому і стягнутих на його користь в судовому порядку сум соціальних виплат обумовлена, з - поміж іншого, й фактом тривалого (упродовж більш ніж двох років) невиконання Відділенням Фонду, правонаступником якого є Управління, судового рішення у справі №405/4776/15-ц, яке набрало законної сили 22.05.2017.

128. Як можна стверджувати зі змісту оскаржуваних судових рішень, на ці обставини суди попередніх інстанцій уваги не звернули й не з`ясували, чи можуть вони свідчити про обґрунтованість заявлених позивачем вимог про стягнення моральної шкоди і, якщо так, то у якому розмірі їх належить задовольнити, які є докази такої шкоди, у чому вона виразилась тощо.

129. Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів зауважує, що суди попередніх інстанцій, в цілому дійшовши правильного висновку про наявність у позивача права на отримання спірної компенсації, не з`ясували усіх обставин справи стосовно її розміру, не перевірили обґрунтованість проведеного ОСОБА_1 розрахунку такої виплати і не навели відповідних розрахунків у судових рішеннях, оскаржених сторонами у касаційному порядку.

130. Суди попередніх інстанцій також не врахували, що фактична виплата шкоди, яка складається з неотриманих позивачем з вини Фонду щомісячних соціальних виплат, здійснена у липні 2019 року й про такі обставини судам було відомо до закінчення підготовчого провадження у справі й ухвалення судового рішення по суті спору.

131. Не взявши до уваги таких обставин, суди першої та апеляційної інстанцій не встановили дійсний обсяг порушених прав позивача і не перевірили можливості їх ефективного і належного захисту в межах повноважень та у спосіб, що передбачені процесуальним законом.

132. Окрім цього, з оскаржуваних судових рішень вбачається, що під час розгляду цієї справи у суді першої інстанції, а також при її перегляді апеляційним судом, неправильно визначено дійсний зміст спірних правовідносин і предмет доказування у справі, внаслідок чого неповно з`ясовані її обставини в частині вимог позивача про стягнення моральної шкоди, її розміру.

133. Усе вищевикладене засвідчує, що оскаржувані судові рішення не відповідають встановленим у статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям законності та обґрунтованості, оскільки судами не було повно та всебічно з`ясовано усі обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору, й не перевірено їх належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

134. Це вказує на допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, й такі недоліки, з огляду на встановлені статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України межі перегляду справи судом касаційної інстанції, не можуть бути виправлені за результатом розгляду справи в касаційному порядку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

135. За правилами пункту 2 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду;

136. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

137. Верховний Суд, провівши касаційний розгляд справи у межах повноважень касаційного суду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій були допущені порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, у зв`язку з чим та на підставі частини другої статті 353 цього Кодексу, оскаржувані судові рішення належить скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

138. Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, дослідити відповідні докази, повно і всебічно встановити обставини, що стосуються обсягу та змісту спірних правовідносин й охоплюються предметом доказування, надати належну і повну юридичну оцінку обставинам справи та усім аргументам учасників справи, перевірити їх доказами, та постановити рішення відповідно до вимог 242 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .