ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.10.2002 Справа N 17-3-23/02-669
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Чупруна В.Д.
Суддів - Грека Б.М.
Ткаченко Н.Г.
За участю: представника ДПІ у Жовтневому районі м. Одеси Міращі
С.І.,
довіреність № 2383/10-0 від 28.01.2002 р.;
представника СП “Айсблік” Поперняк Г.В., доручення № п-16/10- АП
від 16.10.2002 р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну
скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі
м. Одеси
на рішення господарського суду Одеської області від 14.03.2002
р. по справі № 17-3-23/02-669 та постанову Одеського
апеляційного господарського суду від 30.04.2002 р. по справі
№ 17-3-23/02-669 за позовом Спільного українсько – кіпрського
підприємства “Айсблік”, м. Одеси до Державної податкової
інспекції у Жовтневому районі м. Одеси
про визнання недійсним рішення ДПІ, -
В С Т А Н О В И В:
Позивач - СП “Айсблік” звернувся з позовом до суду про визнання
недійсним рішення ДПІ у Жовтневому районі м. Одеси
№ 5-26-2-14299304/68 від 17.01.2002 р. “Про застосування та
стягнення штрафних (фінансових) санкцій, донарахованих сум
податку, зборів (обов’язкових платежів) та пені за порушення
податкового та іншого законодавства», посилаючись на
неправомірність донарахування ПДВ на суму 74437,64 грн. та
застосування штрафних санкцій по цьому податку на суму 18040,51
грн.
Рішенням господарського суду Одеської області від 14.03.2002 р.
по справі № 17-3-23/06-669 (суддя Владимиренко С.В.) позовні
вимоги Спільного українсько – кіпрського підприємства “Айсблік”
були задоволені повністю. Рішення ДПІ у Жовтневому районі
м. Одеси № 5-26-2-14299304/68 від 17.01.2002 р. було визнано
недійсним.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
30.04.2002 р. по справі № 17-3-23/06-669 (судді: Продаєвич Л.В.,
Жеков В.І., Пироговський В.Т.) рішення господарського суду
Одеської області від 14.03.2002 р. у справі № 17-3-23/06-669
було залишено без змін, а апеляційна скарга ДПІ у Жовтневому
районі м. Одеси була залишена без задоволення.
В касаційній скарзі відповідач - Державна податкова інспекція у
Жовтневому районі м. Одеси просить скасувати рішення
господарського суду Одеської області від 14.03.2002 р. та
постанову Одеського апеляційного господарського суду від
30.04.2002 р. посилаючись на те, що вони постановлені з
неправильним застосуванням норм матеріального права, які
регулюють питання податкового законодавства.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити її без
задоволення, а оскаржувані рішення та постанову без змін,
посилаючись на те, що висновки суду відповідають вимогам чинного
законодавства.
Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., пояснення представників
сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи
касаційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що
касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів справи і було встановлено судом, з
30.11.2001 р. по 03.01.2002 р. з перервою в роботі з 17.12.2001
р. по 02.01.2002 р. ДПА в Одеській області була проведена
позапланова документальна перевірка діяльності позивача в період
з 01.03.1999 р. по 31.12.2001 р. на предмет правильності
обчислення та своєчасного внесення до бюджету ПДВ при
взаєморозрахунках з підприємством “Skania Credit AB” За
результатами даної перевірки було складено акт № 26/6-2210/1 від
03.01.2002 р. і на підставі якого відповідачем прийнято рішення
№ 5-26-2-14299304/68 від 17.01.2002 р. про застосування та
стягнення штрафних (фінансових) санкцій, донарахованих сум
податку, зборів (обов’язкових платежів) та пені за порушення
податкового та іншого законодавства.
В акті перевірки та в оскаржуваному рішенні вказано про
порушення позивачем вимог п. а.7.3.6 п. 7.3 ст. 7 Закону України
“Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
у зв’язку із не
включенням позивачем до податкових зобов’язань за березень 1999
р., травень 1999 р., серпень 1999 р., листопад 1999 р., лютий
2000 р., травень 2000 р., серпень 2000 р., листопад 2000 р.,
листопад 2001 р., лютий 2001 р., травень 2001 р., серпень 2001
р., листопад 2001 р. ПДВ розрахованого ДПА в Одеській області,
виходячи з лізінгових платежів сплачених позивачем лізінгодавцю
– компанії “Skania Credit AB” за договором лізінгу № 69-00365
від 16.02.1999 р.
За договором лізінгу № 69-00365 від 16.02.1999 р, укладеного між
СП “Айсблік” та лізінгодавцем – компанією “Skania Credit AB»,
позивач отримав сідільний тягач Skania Т124GA62NA 400 GR900 р/в
1999 (новий) вартістю 180000 німецьких марок по ВМД
№ 50000/9/004959 від 02.06.1999 р. прийнявши на себе
зобов’язання здійснювати 16 платежів починаючи з дати поставки
(дати початку лізінгу) за чотири роки. Лізінгова плата по цьому
договору здійснюється в сумі 36 тис. німецьких марок вперед за
перший період приблизно три місяці з подальшою оплатою
п’ятнадцяти сум по 12 тис. німецьких марок кожна, які
перераховуються вперед щоквартально.
Підприємством сплачено ПДВ у зв’язку із ввезенням основних
фондів за лізінговим договором з метою подальшого придбання
об’єкту лізінгу, про що свідчить опціон від 03.02.1999 р., а
також відповідь нерезидента від 22.01.2002 р., в якій йдеться
про те, що пропозиція про викуп об’єкта і відповідь на неї є
невід’ємною частиною контракту лізінгу та про підтвердження
наміру лізінгоодержувача щодо придбання об’єкту лізінгу після
закінчення дії контракту.
Зазначений договір є зовнішньоекономічним, порядок укладання
таких договорів регулюється ст. 6 Закону України “Про
зовнішньоекономічну діяльність” Згідно ч. 2 ст. 6 Закону
зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб'єктом
зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій
письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором
України чи законом. Зазначена ст. закону та ст. 154 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
не суперечать одна одній, оскільки
статтею 154 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
передбачено,
якщо згідно з законом або угодою сторін договір повинен бути
укладений в письмовій формі, він може бути укладений як шляхом
складання одного документа, підписаного сторонами, так і шляхом
обміну листами, телеграмами, телефонограмами та ін., підписаними
стороною, яка їх надсилає. Тобто, договір лізінгу може
складатися з частин і підписаний сторонами по черзі і у різний
час. Договір із усіма додатками до нього набирає чинності з
моменту підписання всіх документів обома сторонами. Тобто,
базовий договір лізінгу, розроблений і застосований
лізінгодавцем, є у даному випадку адаптованим до волі сторін про
наступний викуп об’єкта лізінгу лізінгоотримувачем, висловленої
ним шляхом відповіді на опціон, що означає, що початкова умова
про повернення об’єкта лізінгу лізінгодавцем лізінгоотримувачу
є скасованою наступною відповіддю на опціон із 16.02.1999 р. і
сторони підтвердили перехід права власності на об’єкт лізінгу
від лізінгодавця до лізінгоотримувача після виконання всіх
передбачених ними умов, у тому числі і виплати залишкової
вартості об’єкта лізінгу.
В даному випадку зазначений договір є договором фінансового
лізінгу. Згідно ст. 4 Закону України “Про лізінг” фінансовий
лізинг - це договір лізингу, в результаті укладення якого
лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне
користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший
строку, за який амортизується 60 відсотків вартості об'єкта
лізингу, визначеної в день укладення договору.
Сума відшкодування вартості об'єкта лізингу в складі лізингових
платежів за період дії договору фінансового лізингу повинна
включати не менше 60 відсотків вартості об'єкта лізингу,
визначеної в день укладення договору. Після закінчення строку
договору фінансового лізингу об'єкт лізингу, переданий
лізингоодержувачу згідно з договором, переходить у власність
лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю.
Оперативний лізинг - це договір лізингу, в результаті укладення
якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне
користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, менший
строку, за який амортизується 90 відсотків вартості об'єкта
лізингу, визначеної в день укладення договору. Після закінчення
строку договору оперативного лізингу він може бути продовжений
або об'єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцю і може бути
повторно переданий у користування іншому лізингоодержувачу за
договором лізингу.
Відповідно до податкового законодавства, а саме, Закону України
“Про оподаткування прибутку підприємств» лізингова (орендна)
операція - господарська операція фізичної чи юридичної особи
(орендодавця), що передбачає надання основних фондів або землі у
користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) за
орендну плату та на визначений строк. Операції з лізингу
(оренди) цілісних майнових комплексів державних підприємств
регулюються відповідним законодавством. Лізингові (орендні)
операції здійснюються у вигляді оперативного лізингу (оренди),
фінансового лізингу (оренди), зворотного лізингу (оренди),
оренди землі та оренди жилих приміщень.
Згідно п. 1.18.1. ст. 1 зазначеного Закону оперативний лізинг
(оренда) - господарська операція фізичної чи юридичної особи, що
передбачає передачу орендарю права користування основними
фондами на строк, що не перевищує строку їх повної амортизації,
з обов'язковим поверненням таких основних фондів їх власнику
після закінчення строку дії лізингової (орендної) угоди. Основні
фонди, передані в оперативний лізинг, залишаються у складі
основних фондів орендодавця.
п. 1.18.2. ст. 1 встановлює, що фінансовий лізинг (оренда) -
господарська операція фізичної чи юридичної особи, що передбачає
придбання орендодавцем за замовленням орендаря основних фондів з
подальшим їх переданням у користування орендарю на строк, що не
перевищує строку повної амортизації таких основних фондів з
обов'язковою подальшою передачею права власності на такі основні
фонди орендарю.
Витрати орендодавця на купівлю об'єктів фінансового лізингу не
включаються до складу валових витрат або до складу основних
фондів такого орендодавця. Основні фонди, передані у фінансовий
лізинг, включаються до складу основних фондів орендаря.
Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи рішення ДПІ у
Жовтневому районі м. Одеси № 5-26-2-14299304/68 від 17.01.2002
р., суд першої та апеляційної інстанції виходив з того, що
відповідно зазначених норм Закону, позивач правомірно включив до
складу основних фондів підприємства об'єкт лізингу, про що
свідчить акт перевірки позивача ДПА в Одеській області
№ 26/6-2210/1 від 03.01.2002 р. (а.4).
Дослідивши всі в сукупності обставини справи, суд першої та
апеляційної інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що
згідно п. 3.2.2. ст. 3 Закону України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не є об'єктом оподаткування операції з:
передачі майна орендодавця (лізингодавця), що є резидентом, у
користування орендарю (лізингоотримувачу) згідно з умовами
договору оренди (лізингу) та його повернення орендодавцю
(лізингодавцю) після закінчення дії такого договору, а отже
висновок ДПА про порушення позивачем вимог п.п. 7.3.6 п. 7.3.
ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
є незаконним.
Рішення господарського суду Одеської області від 14.03.2002 р.
по справі № 17-3-23/02-669 та постанову Одеського апеляційного
господарського суду від 30.04.2002 р. по справі № 17-3-23/02-669
постановлені у відповідності до вимог закону і підстав для їх
скасування не вбачається.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду, які
викладені в рішенні та в апеляційній постанові.
На підставі викладеного та керуючись ст. 111-5, 111-7-111-9,
111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому
районі м. Одеси залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Одеської області від 14.03.2002 р.
по справі № 17-3-23/02-669 та постанову Одеського апеляційного
господарського суду від 30.04.2002 р. по справі № 17-3-23/02-669
залишити без змін.
Головуючий Чупрун В.Д.
Судді - Грек Б.М.
Ткаченко Н.Г.