Верховний Суд України у складі:

головуючого Терлецького О.О.,

суддів: Балюка М.І., Берднік І.С., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Григор’євої Л.І., Гриціва М.І., Гуля В.С., Гуменюка В.І., Гусака М.Б., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Заголдного В.В., Канигіної Г.В., Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Колесника П.І., Короткевича М.Є., Коротких О.А., Косарєва В.І., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Кузьменко О.Т., Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Онопенка В.В., Охрімчук Л.І., Панталієнка П.В., Патрюка М.В., Пивовара В.Ф., Пилипчука П.П., Пошви Б.М., Прокопенка О.Б., Редьки А.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Скотаря А.М., Таран Т.С., Тітова Ю.Г., Шицького І.Б., Школярова В.Ф., Яреми А.Г., –

розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Кіноманія" (далі – Товариство) до Київської регіональної митниці Державної митної служби України про визнання нечинним податкового повідомлення, за заявою Товариства,

У січні 2009 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнень позовних вимог, просило визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення від 22 серпня 2008 року № 64, яким визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 1 352 658 грн 60 коп. та штрафні санкції у сумі 676 329 грн 30 коп.

На обґрунтування позову Товариство послалося на те, що податкові зобов’язання з податку на додану вартість та штрафні санкції визначені безпідставно, оскільки під час та по завершенню митного оформлення кіноплівки експонованої, позитивної, завширшки 35 мм, із звуковою доріжкою воно правомірно не включало до митної вартості фільмокопій роялті та вартість послуг із субтитрування кінофільмів.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 9 грудня 2009 року відмовив у задоволенні позову.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 21 жовтня 2010 року скасував постанову суду першої інстанції та прийняв нову, якою позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 16 березня 2011 року скасував постанову суду апеляційної інстанції та залишив у силі рішення суду першої інстанції.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, Товариство просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України та направити справу на новий розгляд до цього суду.

На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 267 Митного кодексу України (далі – МК) заявник послався на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 17 серпня 2010 року, у якій суд, вирішуючи спір, виходив із того, що оскільки товарами, які імпортувалися позивачем на митну територію України були виключно фільмокопії, то до митної вартості такого товару повинні включатися виключно ті платежі, які стосуються їх ціни. Оскільки роялті (ліцензійні платежі), що сплачуються Товариством на підставі ліцензійних договорів ні прямо, ні опосередковано не сплачуються на користь продавця та не є умовою продажу товару (фільмокопій), вони не повинні включатися до митної вартості фільмокопій як вартість товару (або її частина).

Заява про перегляд оскаржуваної ухвали Вищого адміністративного суду України підлягає задоволенню з таких підстав.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в доданій до заяви Товариства ухвалі касаційного суду по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано статтю 267 МК у частині включення роялті до митних платежів.

У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про неправомірність невключення позивачем до митної вартості фільмокопій роялті та вартості послуг зі здійснення їх субтитрування.

Аналіз зазначених судових рішень свідчить про неоднакове застосування судами статті 267 МК у подібних правовідносинах, при цьому висновок суду у справі, що розглядається, є необґрунтованим та помилковим з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1.30 статті 1 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (чинного на час виникнення спірних відносин) роялті – платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп’ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

При визначенні митної вартості згідно зі статтею 267 МК до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються подальші витрати, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті. Зокрема, відповідно до пункту 3 частини другої статті 267 МК при визначенні митної вартості серед таких витрат до ціни додаються роялті та ліцензійні платежі, які стосуються оцінюваних товарів та які покупець повинен сплачувати прямо чи опосередковано як умову продажу оцінюваних товарів, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті. Витрати на право відтворення (тиражування) оцінюваних товарів в Україні не повинні додаватися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари.

Аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що роялті враховуються при визначенні митної вартості оцінюваних товарів у тому випадку, коли покупець сплачує їх як умову продажу оцінюваних товарів.

Суди встановили, що роялті (ліцензійні платежі), що сплачуються Товариством на підставі ліцензійних договорів, укладених між ним та компанією "Warner Brothers Pictures" (США), ні прямо, ні опосередковано не стосуються правовідносин, які виникли між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю "Кінокомпанія "Каро Прем’єр". Послуги, які останнє надавало позивачу, не обтяжені умовою сплати роялті.

Частиною третьою статті 267 МК передбачено, що при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, не допускається включення ніяких інших витрат, крім тих, що передбачені у цій статті.

Оскільки товарами, що імпортуються та митне оформлення яких здійснюється при перетині митного кордону України, є виключно фільмокопії, то до митної вартості такого товару повинні включатися виключно ті платежі, які стосуються їх ціни.

За наведених обставин, висновок суду про те, що роялті повинні включатися до митної вартості фільмокопій як вартість товару (або її частина), є помилковим і таким, що суперечить вимогам МК (92-15) .

Позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права висловлена Верховним Судом України в постанові від 4 липня 2011 року № 21-157а10.

У зв’язку з тим, що суд касаційної інстанції неоднаково і в даній справі неправильно застосував статтю 267 МК, ухвала касаційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до цього суду.

Керуючись статтями 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , Верховний Суд України

Заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Кіноманія" задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 16 березня 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.