ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.10.2002 Справа N 8/60
м. Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді М.В.Кузьменка,
судді І.М.Васищака,
судді В.М.Палій,
розглянувши касаційну скаргу Миколаївського державного
комунального паливного підприємства “Облпаливо”
на рішення господарського суду Миколаївської області від
21.05.2002р. та постанову Одеського апеляційного господарського
суду від 30.07.2002 р.
у справі № 8/60
за позовом Миколаївського державного комунального паливного
підприємства “Облпаливо”
до Широколанівської сільської Ради народних депутатів
про стягнення 1 333,02 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: не з’явилися,
від відповідача: не з’явилися,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Миколаївської області від
21.05.2002 р. (суддя Гриньова Т.В.), залишеним без змін
постановою Одеського апеляційного господарського суду від
30.07.2002 р. (головуючий, суддя Андрєєва Е.І., судді Мацюра П.
Ф., Лашин В.В.), в задоволенні позовних вимог Миколаївського
державного комунального паливного підприємства “Облпаливо” до
Широколанівської сільської Ради народних депутатів про стягнення
1 333,02 грн. відмовлено.
Вказані рішення та постанова мотивовані тим, що оскільки
сторонами не було обумовлено строк розрахунку за одержане
вугілля, то відповідно до вимог ст. 165 Цивільного кодексу (ЦК)
України боржник зобов’язаний виконати таке зобов’язання у
семиденний строк з дня пред’явлення вимоги кредитором. Проте,
позивачем пропущений 3-річний строк позовної давності для
захисту права, яке було порушено, а обставин, що робили
неможливим пред’явлення вимоги про сплату заборгованості до
відповідача в межах вказаного строку позивачем не зазначено. При
цьому суди керувалися ст. 71, 165 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Крім того, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди двох
інстанцій виходили з того, що відповідно до вимог ст. 71 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
встановлено загальний строк позовної давності
в три роки. Загальними ці строки вважаються тому, що
застосовуються до всіх правовідносин, в тому числі і тих, в яких
строк виконання зобов’язання не визначений.
Таким чином, якщо для правовідносин, спір про які розглядається
судом, не передбачені інші строки, застосовуються загальні
строки – 3 роки.
Не погоджуючись з вказаними рішенням та постановою, позивач
звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою і просить їх скасувати, задовольнити його позовні вимоги
та стягнути з відповідача судові витрати, пов’язані з розглядом
цієї справи.
На думку скаржника, судами двох інстанцій невірно визначено
початок перебігу строку позовної давності, у зв’язку з чим
неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема,
ст.ст. 71, 76, 165 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги,
проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи
застосування норм матеріального права при ухваленні оскаржуваних
судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає
задоволенню з таких підстав.
Судами двох інстанцій встановлено, що відповідач відповідно до
витратних накладних № № 07813, 07815 та на підставі довіреностей
№ 333542 від 20.02.1997 р., № 333452 від 05.02.1997р. отримав
від позивача 12,75 т (у постанові апеляційної інстанції
помилково вказано 13 т) вугілля у сумі 1 333,02 грн.
У зв’язку з тим, що строк розрахунку за одержане вугілля
сторонами не було обумовлено, позивач, керуючись ст. 165 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
звернувся до відповідача з претензією № 03-
358 від 25.05.2001 р. (а.с.6) та вимагав погасити дебіторську
заборгованість за відпущене вугілля у сумі 1333,02 грн. шляхом
перерахування боргу на його розрахунковий рахунок.
Оскільки відповіді на вказану претензію позивачем не було
отримано, він звернувся до відповідача з позовною заявою про
стягнення заборгованості за поставлене вугілля у сумі 1333,02
грн.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої та
апеляційної інстанцій про те, що позивачем пропущено строк
позовної давності (3 роки), оскільки в силу вимог ст. 165 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
якщо строк виконання зобов'язання не
встановлений, кредитор вправі вимагати виконання, а боржник
вправі провести виконання в будь-який час. При цьому, боржник
повинен виконати таке зобов'язання в семиденний строк з дня
пред'явлення вимоги кредитором. Таким днем слід вважати дату
одержання вимоги боржником. Отже, перебіг строку позовної
давності починається з восьмого дня одержання боржником вимоги
кредитора.
Оскільки зазначеною статтею не визначена форма пред’явлення
вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом
надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до
боржника з листом, телеграмою тощо.
Відповідно до ст. 76 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
перебіг строку
позовної давності починається з дня виникнення права на позов.
Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна
була дізнатися про порушення свого права.
Судами двох інстанцій встановлено, що 25.05.2001 р. позивач
вперше звернувся до відповідача з претензією № 03-358 про
погашення заборгованості за відпущене вугілля у сумі 1 333,02
грн., і не отримавши відповіді, 25.03.2002р. подав позовну заяву
до господарського суду Миколаївської області. Вказана претензія,
в розумінні ст. 165 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, є вимогою позивача
про виконання відповідачем свого зобов’язання щодо оплати
отриманого вугілля.
Таким чином, позивачем дотримано встановлений ст. 71 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
загальний строк (в три роки) для захисту свого
порушеного права.
Разом з тим, судами двох інстанцій встановлено що, позивач
поставив, а відповідач отримав вугілля у кількості 12,75 т у
сумі 1333,02 грн., що підтверджується витратними накладними № №
07813, 07815 та довіреностями № 333542 від 20.02.1997 р., №
333452 від 05.02.1997р.
Такі дії відповідача в силу загальних засад і змісту цивільного
законодавства слід визнати діями, що породжують цивільні права і
обов’язки сторін, аналогічні зобов’язанням за договором
поставки. Ці дії охоплюються формулюванням “інші дії громадян і
організацій”, що згідно зі ст. 4 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
є
підставою виникнення обов’язку відповідача розрахуватися за
отримане ним вугілля.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що
зобов’язання між сторонами виникли з фактичних стосунків між
ними, а в силу ст. 161 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
зобов'язання
повинні виконуватися належним чином і в установлений строк.
Понесені судові витрати у вигляді оплати державним митом
позовної заяви у сумі 51,0 грн., апеляційної скарги у сумі
25,50грн., касаційної скарги у сумі 25,50 грн. та витрат на
інформаційно-технічне забезпечення у сумі 69,0 грн., а всього у
сумі 171,0 грн. підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок
відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 –
111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
1. Касаційну скаргу Миколаївського державного комунального
паливного підприємства “Облпаливо” задовольнити.
2. Скасувати рішення господарського суду Миколаївської області
від 21.05.2002р. та постанову Одеського апеляційного
господарського суду від 30.07.2002р.
3. Позов Миколаївського державного комунального паливного
підприємства “Облпаливо” до Широколанівської сільської Ради
народних депутатів про стягнення 1333,02 грн. задовольнити.
4. Стягнути з Широколанівської сільської Ради народних депутатів
на користь Миколаївського державного комунального паливного
підприємства “Облпаливо” в рахунок відшкодування судових витрат
по оплаті державним митом позовної заяви у сумі 51,0 грн.,
апеляційної скарги у сумі 25,50грн., касаційної скарги у сумі
25,50 грн., та витрат на інформаційно-технічне забезпечення у
сумі 69,0 грн., а всього у сумі 171,0 грн.
5. Господарському суду Миколаївської області видати відповідні
накази.
Головуючий, суддя М.Кузьменко
Суддя І.Васищак
Суддя В.Палій