ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.10.2002 Справа N 34/112
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого-судді Чабана В.В.,
суддів : Грека Б.М. – (доповідача у справі),
Чупруна В.Д.,
розглянувши у відкритому Артемівської об’єднаної державної
судовому засіданні касаційну податкової інспекції Донецької
скаргу області
на постанову Донецького апеляційного
господарського суду від 15.08.2002
у справі № 34/112
Господарського суду Донецької області
за позовом Приватної фірми “Конкорд”
до Артемівської об’єднаної державної
податкової інспекції Донецької
області
про відшкодування бюджетної
заборгованості з ПДВ у розмірі 75
046 грн. та процентів 10 452, 20
грн.
в судовому засіданні взяли участь представники від :
позивача - Савінов С.О.
відповідача - не з’явилися
Рішенням Господарського суду Донецької області від 27.05.2002
(суддя Кододова О.В.) у справі № 34/112 позов ПФ “Конкорд”
задоволено частково. Повернуто з Державного бюджету України
через УДК у Донецькій області на користь приватної фірми
“Конкорд” бюджетну заборгованість з ПДВ на загальну суму 75 046
грн., та процентів, нарахованих на бюджетну заборгованість у
розмірі 10 452 грн. 20 коп. Стягнуто з рахунку Артемівської ОДПІ
на користь ПФ “Конкорд” вартість юридичних послуг у сумі 4 242
грн. 85 коп.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від
15.08.2002 (головуючий – суддя Агапов О.Л., судді: Шевкова Т.А.,
Акулова Н.В.) рішення Господарського суду Донецької області від
27.05.2002 – залишено без змін.
Артемівська ОДПІ з зазначеними рішенням Господарського суду
Донецької області та постановою Донецького апеляційного
господарського суду не погоджується та вважає, що господарський
суд при вирішенні спору невірно застосував норми матеріального і
процесуального права, а саме: ст. 3, пп. 6.2.1 п. 6.2 ст. 6, п.
8.1 ст. 8 Закону України “Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
. Обґрунтовує свою позицію тим, що судами першої та
апеляційної інстанцій не досліджувались в судовому засіданні
документи, які дають право на експортне відшкодування позивачу
ПДВ за нульовою ставкою та не було прийнято до уваги ствердження
ДПІ, що експорт товару був проведений не позивачем. Крім того,
не погоджується з розміром суми стягнення за оплату адвокатських
послуг, вважає її безпідставно надмірно завищеною.
До початку розгляду касаційної скарги Артемівська ОДПІ подала
клопотання від 03.10.2002 № 15935/10/10 про відмову від
касаційної скарги на рішення Господарського суду Донецької
області від 27.05.2002 та постанову Донецького апеляційного
господарського суду від 15.08.2002 у даній справі.
Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів дійшла висновку
про відхилення з мотивів того, що в клопотанні здійснено
посилання на ст. 111-6 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, між тим заявник просить повернути касаційну
скаргу без розгляду, не заявляючи вимогу про відмову від
касаційної скарги.
Окрім того, заявлене клопотання протирічить нормативним актам,
які регулюють питання оподаткування за нульовою ставкою.
Заслухавши представника від позивача, перевіривши повноту
встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки
в рішенні місцевого господарського суду та постанові
апеляційного суду колегія суддів Вищого господарського суду
України,
В С Т А Н О В И Л А :
Як слідує з матеріалів справи, позивачем заявлені позовні вимоги
щодо повернення йому з Державного бюджету України бюджетної
заборгованості по ПДВ у розмірі 75 046 грн. та процентів 10 452
грн.20 коп. , а також відшкодування збитків, пов’язаних з
оплатою вартості юридичних послуг у сумі 8 549, 82 грн.
Обґрунтовуючи свою позицію, позивач посилається на митні
декларації та декларації з податку на додану вартість за грудень
2000 р., січень-травень 2001 р. та січень 2002 р.
Господарський суд першої інстанції та апеляційний господарський
суд дійшли висновку, що вимоги позивача про повернення податку
на додану вартість мотивовані відповідно до підпункту 7.7.3 п.
7.7 ст. 7 Закону України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
правомірно.
Проте, одним із доводів касаційної скарги є те, що позивачем
заявлено відшкодування податку на додану вартість по експортній
операції.
Так, порядок оподаткування податком на додану вартість за
нульовою ставкою врегульовано положеннями Закону України від
03.04.1997 “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
підпунктом 6.2.1 пункту 6.2 статті 6, що податок на додану
вартість за нульовою ставкою обчислюється щодо операцій з
продажу товарів, що були вивезені (експортовані) платником
податку за межі митної території України. При цьому, товари
вважаються вивезеними (експортованими) платником податку за межі
митної території України у разі, якщо їх вивезення
(експортування) засвідчене належно оформленою вантажно-митною
декларацією.
Отже, платник податку має право на застосування нульової ставки
з податку на додану вартість при дотриманні двох умов підпункту
6.2.1 ст. 6 вказаного Закону:
- податок за нульовою ставкою обчислюється щодо операції з
продажу товарів, що були вивезені (експортовані) за межі митної
території України;
- товари повинні бути вивезені (експортовані) платником податку
за межі митної території.
Відповідно до вимог п. 1.8 Інструкції про порядок заповнення
вантажної митної декларації затвердження наказом Державної
митної служби від 09.07.1997 № 307, зареєстрованої Міністерством
юстиції 24.09.1997 № 443/2247, для визначення митної вартості
встановлюється момент перетину митного кордону для морських і
річкових перевезень: при експорті – здійснення або завершення
митного оформлення в порту навантаження на території України;
для перевезень іншими видами транспорту (у тому числі
залізничним та автомобільним) : при експорті – здійснення або
завершення митного оформлення у пункті пропуску на митному
кордоні України на шляху переміщення товару.
Умови поставки обумовлюються в зовнішньоекономічних контрактах
та відображаються у вантажно митній декларації, в якій
проставляється скорочена літера найменування умов поставки з
обов’язковим зазначенням пункту призначення поставки товарів.
Зазначена умова означає, що зобов’язання поставки вважаються
виконаними в момент прибуття товару, очищеного від мита на
експорт, у зазначений пункт і місце на кордоні.
Відповідно до п. 9 Порядку підтвердження відомостей про фактичне
вивезення товарів за межі митної території України,
затвердженого наказом Державної митної служби України, Державної
податкової адміністрації України від 21.03.2002 № 163/121,
підставою для експортного (бюджетного) відшкодування ПДВ
платникові податку, що здійснив операцію з вивезення
(пересилання) товарів за межі митної території України
(експорт), є разом з іншими передбаченими чинним законодавством
документами оригінал п’ятого основного аркуша (“примірник для
декларанта”) ВМД форми МД-2 (МД-3) з відповідним записом митного
органу, засвідчений гербовою печаткою митного органу.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що
апеляційний суд не мав достатніх підстав стверджувати про
правомірність дій позивача на відшкодування бюджетної
заборгованості з ПДВ, оскільки чинним законодавством чітко
визначено, якими документами підтверджується дані щодо операцій
з продажу товарів, що були вивезені платником
податку за межі митної території України.
Господарським судом та апеляційним господарським судом не
досліджувалися докази щодо відшкодування ПДВ по операції, що
підтверджують продаж товарів, що були вивезені (експортовані), а
саме, відсутні зовнішньоекономічні контракти позивача на експорт
товару, вантажно митні декларації, оформлені належним чином та з
відміткою про фактичне вивезення товарів за межі митної
території України, у зв'язку з цим їм не дана належна правова
оцінка.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
передбачається, що кожна сторона повинна
довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу
своїх вимог і заперечень.
Заявляючи позов, позивач зобов’язаний подати відповідні докази,
які б свідчили про правомірність його вимог. Як слідує з
матеріалів справи, таких доказів позивач не надав.
Відповідно до ч. 2 ст. 111-7 касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи
іншого доказу, про перевагу одних доказі над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази.
За таких обставин слід визнати, що Господарським судом Донецької
області та Донецьким апеляційним господарським судом неправильно
застосовано законодавство при вирішенні зазначеного спору.
Згідно ст. 111-10 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
порушення або неправильне застосування норм
матеріального або процесуального права є підставою для
скасування або зміни рішення або постанови суду.
Викладене дає підстави для скасування рішення і постанови і
направлення справи на новий розгляд у суд першої інстанції.
При новому розгляді справи суду слід всебічно і повно з’ясувати
наведені вище обставини справи і об’єктивно оцінити докази, що
мають значення для справи і вирішення спору по суті, та прийняти
на підставі чинного законодавства нове рішення або ухвалу.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 108, 111-5, 111-7, п. 3
ст. 111-9, п. 1 ст. 111-10, 111-11 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, –
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу Артемівської об’єднаної Державної податкової
інспекції Донецької області від 10.09.2002 № 14680/10-10 –
задовольнити.
2. Скасувати рішення господарського суду Донецької області від
27.05.2002 та постанову Донецького апеляційного господарського
суду від 15.08.2002 по справі № 34/112, а справу передати на
новий розгляд Господарському суду Донецької області.
Головуючий – суддя В.Чабан
Судді Б.Грек
В.Чупрун