ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.10.2002 Справа N 17-3-23/02-3175
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого-судді Чабана В.В.,
суддів : Грека Б.М. – (доповідача у справі),
Чупруна В.Д.,
розглянувши у відкритому Державної податкової інспекції в м.
судовому засіданні Юному від 16.08.2002
касаційну скаргу
на постанову Одеського апеляційного
господарського суду від 30.07.2002
р.
у справі № 17-3-23/02-3175
господарського суду Одеської області
за позовом ТОВ “Морська топливна компанія”
до Державної податкової інспекції в м.
Юному
Управління державного казначейства
в Одеській області
про повернення із бюджету бюджетної
заборгованості по ПДВ на суму
6649174 грн.
в судовому засіданні взяли участь представники від :
позивача - Буланний А.Б. – генеральний директор
Гаращенко Д.Р. за дов. № 813 від 14.10.2002
відповідача - Подокопний С.А. за дов. № 2995/10-00 від
прокуратури - 05.09.2002
Розмашкіна Н.І. за дов. № 3435/10-00 від
11.10.2002
Демчук Р.В. – прокурор відділу Генеральної
прокуратури України
Рішенням Господарського суду Одеської області від 07.06.2002
(суддя Владимиренко С.В.) у справі № 17-3-23/02-3175 позов ТОВ
“Морська топливна компанія” задоволено та зобов’язано ДПІ у м.
Юному надати до УДК в Одеській області висновок для повернення з
Державного бюджету України на користь ТОВ “Морська топливна
компанія” бюджетну заборгованість по ПДВ по податковим
деклараціям період з.06.2001 р. по січень 2002 р. на загальну
суму 6 649 174 грн.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
30.07.2002 (головуючий – суддя: Бойко Л.І., судді: Величко Т.А.,
Жукова А.М.) рішення Господарського суду Одеської області від
07.06.2002 змінено, виключено із резолютивної частини рішення
пункт щодо надання висновку ДПІ у м. Южному.
Державна податкова інспекція в м. Южному з зазначеними рішенням
Господарського суду Одеської області та постановою Одеського
апеляційного господарського суду не погоджується та вважає, що
господарський суд при вирішенні спору невірно застосував норми
матеріального і процесуального права, а саме: пп. 6.2.1 п. 6.2
ст. 6, пп. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7, п. 8.1 ст. 8 Закону України “Про
податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
. Так, при вирішені
питання експортного відшкодування ПДВ судом не досліджувались
такі обставини справи: чи мало місце вивезення (експортування)
товару позивачем, чи перетинав товар митну територію України,
оскільки за умовами контракту місце передачі товару від продавця
до покупця є митна територія України; тому на думку скаржника,
оскільки при здійсненні експортних поставок продукції податкові
зобов’язання з ПДВ за нульової ставкою виникають на дату
фактичного вивезення цієї продукції за межі митних кордонів
України платником податку із відповідним підтвердженням цього
належно оформленою ВМД, то в даному випадку застосування
нульової ставки позивачем є неправомірним, у зв’язку з чим він
не має права на відшкодування ПДВ.
Заслухавши представників від відповідача та прокурора, які
підтримали касаційну скаргу та заперечення представників від
позивача, перевіривши повноту встановлених обставин справи та
правильність їх юридичної оцінки в рішенні місцевого
господарського суду та постанові апеляційного суду, колегія
суддів Вищого господарського суду України,
В С Т А Н О В И Л А :
Як слідує з матеріалів справи, ТОВ “Морська топливна компанія”
заявлено позовні вимоги щодо повернення йому з Державного
бюджету України бюджетної заборгованості по ПДВ по податковим
деклараціям з ПДВ за період з.06.2001 на загальну суму 6 649 174
грн.
Господарський суд першої інстанції та апеляційний господарський
суд дійшли висновку, що вимоги позивача про повернення податку
на додану вартість мотивовані відповідно до підпункту 7.7.3 п.
7.7 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
правомірно.
Проте, одним із доводів касаційної скарги є те, що позивачем
заявлено відшкодування податку на додану вартість по експортній
операції.
Так, порядок оподаткування податком на додану вартість за
нульовою ставкою врегульовано положеннями Закону України від
03.04.1997 “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
підпунктом 6.2.1 пункту 6.2 статті 6, що податок на додану
вартість за нульовою ставкою обчислюється щодо операцій з
продажу товарів, що були вивезені (експортовані) платником
податку за межі митної території України. При цьому, товари
вважаються вивезеними (експортованими) платником податку за межі
митної території України у разі, якщо їх вивезення
(експортування) засвідчене належно оформленою вантажно-митною
декларацією.
Отже, платник податку має право на застосування нульової ставки
з податку на додану вартість при дотриманні двох умов підпункту
6.2.1 вказаного Закону:
- податок за нульовою ставкою обчислюється щодо операції з
продажу товарів, що були вивезені (експортовані) за межі митної
території України;
- товари повинні бути вивезені (експортовані) платником податку
за межі митної території.
Відповідно до вимог п. 1.8 Інструкції про порядок заповнення
вантажної митної декларації затвердження наказом Державної
митної служби від 09.07.1997 № 307, зареєстрованої Міністерством
юстиції 24.09.1997 № 443/2247, для визначення митної вартості
встановлюється момент перетину митного кордону для морських і
річкових перевезень: при експорті – здійснення або завершення
митного оформлення в порту навантаження на території України;
для перевезень іншими видами транспорту (у тому числі
залізничним та автомобільним) : при експорті – здійснення або
завершення митного оформлення у пункті пропуску на митному
кордоні України на шляху переміщення товару.
Умови поставки обумовлюються в зовнішньоекономічних контрактах
та відображаються у вантажно митній декларації, в якій
проставляється скорочена літера найменування умов поставки з
обов’язковим зазначенням пункту призначення поставки товарів.
Зазначена умова означає, що зобов’язання поставки вважаються
виконаними в момент прибуття товару, очищеного від мита на
експорт, у зазначений пункт і місце на кордоні.
Відповідно до п. 9 Порядку підтвердження відомостей про фактичне
вивезення товарів за межі митної території України,
затвердженого наказом Державної митної служби України, Державної
податкової адміністрації України від 21.03.2002 № 163/121,
підставою для експортного (бюджетного) відшкодування ПДВ
платникові податку, що здійснив операцію з вивезення
(пересилання) товарів за межі митної території України
(експорт), є разом з іншими передбаченими чинним законодавством
документами оригінал п’ятого основного аркуша (“примірник для
декларанта”) ВМД форми МД-2 (МД-3) з відповідним записом митного
органу, засвідчений гербовою печаткою митного органу.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що
апеляційний суд не мав достатніх підстав стверджувати про
правомірність дій позивача на відшкодування бюджетної
заборгованості з ПДВ, оскільки чинним законодавством чітко
визначено, якими документами підтверджується дані щодо операцій
з продажу товарів, що були вивезені платником
податку за межі митної території України.
Господарським судом та апеляційним господарським судом не
досліджувалися докази щодо відшкодування ПДВ по операції, що
підтверджують продаж товарів, що були вивезені (експортовані), а
саме, відсутні зовнішньоекономічні контракти позивача на експорт
товару, вантажно митні декларації, оформлені належним чином та з
відміткою про фактичне вивезення товарів за межі митної
території України, у зв'язку з цим їм не дана належна правова
оцінка.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
передбачається, що кожна сторона повинна
довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу
своїх вимог і заперечень.
Заявляючи позов, позивач зобов’язаний подати відповідні докази,
які б свідчили про правомірність його вимог. Як слідує з
матеріалів справи, таких доказів позивач не надав.
Відповідно до ч. 2 ст. 111-7 касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи
іншого доказу, про перевагу одних доказі над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази.
За таких обставин слід визнати, що Господарським судом Одеської
області та Одеським апеляційним господарським судом неправильно
застосовано законодавство при вирішенні зазначеного спору.
Згідно ст. 111-10 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
порушення або неправильне застосування норм
матеріального або процесуального права є підставою для
скасування або зміни рішення або постанови суду.
Викладене дає підстави для скасування рішення і постанови і
направлення справи на новий розгляд у суд першої інстанції.
При новому розгляді справи суду слід всебічно і повно з’ясувати
наведені вище обставини справи і об’єктивно оцінити докази, що
мають значення для справи і вирішення спору по суті, та прийняти
на підставі чинного законодавства нове рішення або ухвалу.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 108, 111-5, 111-7, ст. п.
3 ч. 1 ст. 111-9, п. 1 ч. 1 ст. 111-10, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України, –
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Юному
від 16.08.2002 р. № 13479/10/10-412 – задовольнити.
2. Скасувати рішення Господарського суду Одеської області від
07.06.2002 та постанову Одеського апеляційного господарського
суду від 30.07.2002 у справі № 17-3-23/02-3175, а справу
передати на новий розгляд до Господарського суду Одеської
області.
Головуючий - суддя В.Чабан
Судді Б.Грек
В.Чупрун