ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.10.2002 Справа N 14/250
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючого Овечкіна В.Е.
Мілевського Й.Р.
Чернова Є.В.
за участю представників
позивача Оноприєнка І.П.
відповідача Рум’янцевої Н.В., Кондратової І.Д.
розглянувши касаційну Товариства з обмеженою
скаргу відповідальністю “Енерго-Інвест”
на рішення господарського суду м. Києва
від 11.06.2002
та постанову Київського апеляційного
господарського суду
від 26.07.2002
у справі № 14/250
за позовом Акціонерного комерційного банку
“Легбанк”
до Товариства з обмеженою
відповідальністю “Енерго-Інвест”;
Приватного підприємства “Лік”
Про визнання недійсним договору купівлі-продажу майна № 1807-
01
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду м. Києва від 12.06.2002 /суддя
Капацин Н.В./ позов задоволено: договір купівлі-продажу
будівель, споруд та приміщень № 1807-01 від 18.07.2001,
загальною площею 3834 кв.м, які знаходяться за адресою:
Житомирська область, Радомишльський район, смт.Біла Криниця,
вул.Леніна,1-А, укладений приватним підприємством “Лік”
/продавець/ і ТОВ “Енерго-Інвест”, визнано недійсним відповідно
до вимог ст. 48 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
26.07.2002 /колегія суддів у складі: Фролової Г.М. – головуюча,
Бакуліної С.В., Полянського А.Г./ рішення суду залишено без змін
з тих же підстав.
Поданою касаційною скаргою ТОВ “Енерго-Інвест” просить Вищий
господарський суд України скасувати рішення місцевого і
постанову апеляційного судів та прийняти нове рішення, оскільки
вказані рішення і постанова прийняті з порушенням та
неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального
права. Зокрема, скаржник стверджує, що він не був належним чином
повідомлений про час і місце засідання суду чим порушено його
права, надані ст.ст. 42, і 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, що
позивач у справі не є власником спірного майна, а тому не мав
права заявляти позов згідно ст. 1 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
; що
договір застави спірного майна від 13.02.98 припинив свою дію з
02.09.99 на підставі рішення арбітражного суду м. Києва від
25.04.2001 у справі № 2/186, а тому його продаж ТОВ “ДП Скіт”
ТОВ “Карсам”, послідуюча передача товариством “Карсам” ПП “Лік”
та продаж ПП “Лік” ТОВ “Енерго-Інвест” є законними.
Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали /фактичні
обставини/ справи на предмет правильності їх юридичної оцінки
судами при прийнятті оскаржених рішення і постанови та
заслухавши присутніх у засіданні суду представників сторін
дійшла висновку, що вони підлягають залишенню без змін, а
касаційна скарга без задоволення з наступних підстав:
Спірне майно /майновий комплекс та технологічне обладнання/
знаходилося під забороною відчуження в зв’язку з тим, що ТОВ “ДП
Скіт” /первісний власник/ передало його у заставу АКБ “Легбанк”
/договір застави від 13.02.98/, як забезпечення виконання
зобов’язань двох позичальників /ТОВ “ДП “Скіт” та ТОВ “Кабель-
Трейдінг”/, які виникли у них із кредитних договорів /№ 3-В-98
від 12.02.98 – сума кредиту 400000 дол.США та № 21-В-97 від
26.06.97 – сума кредиту 450707 дол.США/. Зобов’язання по
вказаних кредитних договорах позичальники не виконали.
Товариство “ДП Скіт” порушило умови договору застави і без
дозволу АКБ “Легбанк”, на порушення ст. 17 Закону України “Про
заставу”, здійснило відчуження спірного майна ТОВ “Карсам”
шляхом укладення договорів № 2604-3 і № 1/25/33 від 26.04.2000р.
на купівлю-продаж заставлених будівель, споруд, приміщень та
технологічного обладнання.
Твердження скаржника про відсутність застави з посиланням на
рішення арбітражного суду м. Києва від 25.04.2000 у справі №
2/186, яким договір застави від 13.02.98 між АКБ “Легбанк” та
ТОВ “ДП “Скіт” визнано таким, що припинив свою дію,
спростовується постановою судової колегії по перегляду рішень,
ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України від 20.102000,
якою вказане рішення арбітражного суду м. Києва скасовано, у
позові ТОВ “ДП “Скіт” до АКБ “Легбанк” про визнання недійсним
договору застави № 230 від 13.12.2000 відмовлено.
Рішенням господарського суду м. Києва від 11.12.2001 у справі №
20/620 на підставі ст. 48 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
визнано
недійсними укладені між ТОВ “ДП Скіт” і ТОВ “Карсам” договір від
26.04.2000 № 2604-3 купівлі-продажу будівель, споруд, приміщень
та договір від 26.04.2000 № 1/25/33 купівлі-продажу
технологічного обладнання. Постановою Вищого господарського суду
України від 26.09.2002 у цій справі вказане рішення
господарського суду м. Києва залишено без змін.
Рішенням господарського суду м. Києва від 12.06.2002 у справі №
14/251 за позовом АКБ “Легбанк” до ТОВ “Карсам” та ПП “Лік”
визнано недійсним акт приймання передачі будівель, споруд,
приміщень, обладнання № 26/04 від 26.04.2001, укладений між ТОВ
“Карсам” і ПП “Лік” на підставі ст. 48 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
,
постановою Вищого господарського суду України від 15.10.2002 у
цій справі рішення господарського суду м. Києва залишено без
змін.
Відповідно до ст. 225 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
право продажу майна
належить власнику. ПП “Лік” придбало спірний майновий комплекс в
смт.Біла Криниця без достатніх правових підстав, не було його
власником і не мало права продажу майнового комплексу.
Згідно ст. 4 Закону України “Про власність” ( 697-12 ) (697-12)
лише
власник майна може володіти, користуватися і розпоряджатися
належним йому майном.
Недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону /ст. 48 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
/.
За наведених обставин висновок місцевого і апеляційного судів
щодо незаконності відчуження предмету застави, що призвело до
порушення прав і охоронюваних законом інтересів АКБ “Легбанк”
касаційна інстанція вважає правомірним.
Не є підставою для скасування оскаржених рішення та постанови
суду і твердження скаржника про те, що він не був належним чином
повідомлений про час і місце засідання суду, оскільки воно є
голослівним і суперечить матеріалам справи і ухвалі про
порушення провадження у справі від 24.05.2002 та ухвалі про
прийняття апеляційної скарги до провадження із яких вбачається,
що в засідання суду викликались представники всіх сторін. Про
те, що представники відповідачів не з’явились у засідання суду є
відповідні записи у рішенні на постанові суду.
Частиною 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
передбачено, що касаційна інстанція
використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно
для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх
встановлення у рішенні або постанові господарського суду.
Касаційна інстанція вважає юридичну оцінку, дану місцевим і
апеляційним судами обставинам справи такою, що грунтується на
матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для
задоволення касаційної скарги не вбачає.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-
11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
суд
П О С Т А Н О В И В:
1.Рішення господарського суду м. Києва від 11.06.2002 та
постанову Київського апеляційного господарського суду від
26.07.2002 у справі № 14/250 залишити без змін, а касаційну
скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Енерго-Інвест”
без задоволення.
2.Вважати п. 4 ухвали Вищого господарського суду України від
10.09.2002р. щодо зупинення виконання оскаржених рішення та
постанови до закінчення його перегляду в порядку касації таким,
що втратив чинність.
Головуючий В.Овечкін
Судді Й.Мілевський
Є.Чернов