ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.10.2002 Справа N 02-5/5-14/59(19/33)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Кочерової Н.О.,
суддів: Рибака В.В.,
Уліцького А.М.
розглянувши Селянського (фермерського) господарства
касаційну скаргу “Шандрівське”
на постанову від 30.05.2002р. Дніпропетровського
апеляційного господарського суду у справі
№ 02-5/5-14/59(19/33)
у справі № 19/33
господарського суду Дніпропетровської області
за позовом Селянського (фермерського) господарства
“Шандрівське”
до ТОВ “Агрофірма “Орільська”
про стягнення 127563,70грн.
за участю представників сторін
від позивача: Кутовой В.М. – доручення № 513 від
21.09.2002р.
від відповідача: Огородник Т Л – дов. № 14/02 від
14.10.2002р.
В С Т А Н О В И В:
9.01.2002р. Селянське (фермерське) господарство “Шандрівське”
звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з
позовом до ТОВ “Агрофірма “Орільська” про усунення перешкод у
користуванні майном та вилучення цього майна з переданням його
фермерському господарству. Позов обгрунтовано тим, що зазначене
майно було передано на схов згідно договору від 17.04.2001, а
відповідач відмовляється повернути майно власнику - позивачу.
Відповідач позов не визнав, обгрунтувавши відмову відсутністю у
позивача на підставі реєстрів, накладних, авансових звітів,
інвентаризаційних актів, відомостей залишку на складах,
аудиторських висновків, доведеності виникнення прав власника на
спірне майно, яке одержав відповідач при реалізації процедури
банкрутства ТОВ “Колос-2000”. Рішенням господарського суду
Дніпропетровської області (суддя Петренко І.В.) від 22.02.2002р.
у задоволенні позову відмовлено.
Господарський суд встановив, що спірне майно на загальну суму
130373 грн. на підставі договору відповідального зберігання,
укладеного 17.04.2001 між ТОВ “Колос” в особі ліквідатора ТОВ
“Колос” Гришина М.А. та агрофірмою “Орільська”, передано
відповідачу, а позивач не довів прав власності на зазначене у
позові майно доказами, які згідно чинного законодавства свідчать
про виникнення у позивача прав власності на це майно.
Документи, надані позивачем для доведення права власності на
майно, господарським судом за висновком господарського суду не є
доказами у справі, оскільки не відповідають чинному
законодавству, а правомірність володіння відповідача спірним
майном у судовому порядку не спростовано, цивільний договір
укладений відповідачем діє і не визнаний недійсним.
Оскільки спірне майно має родові ознаки як об’єкт власності, на
думку господарського суду, його не можна ідентифікувати.
Клопотання позивача про залучення до участі у справі
арбітражного керуючого - ліквідатора Гришина М.А. відхилено на
підставі ст.ст. 1, 21 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, які не
передбачають участі у процесі в господарському спорі фізичної
особи.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 30.05.2002 (колегія суддів: Джихур О.В. - головуючий,
Белінська В.О., Виноградник О.М.) рішення господарського суду
залишено без змін, погоджуючись з висновками першої інстанції.
У касаційній скарзі ставиться вимога про скасування постанови та
прийняття нового рішення.
Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням приписів
ст.ст. 12, 13, 49 Закону України “Про власність” ( 697-12 ) (697-12)
при
визначенні власника спірного майна, захисту права власності на
майно, яке має родові ознаки.
Угода про передачу на відповідальне зберігання підписана не
уповноваженою особою - Гришиним М.А., який на момент укладення
угоди не мав відповідної ліцензії арбітражного керуючого, а
також не прийнято до уваги порушення чинного законодавства
правонаступництва ТОВ “Колос-2000” прав КСП “Колос”.
При розгляді справи, на думку скаржника, було порушено ст. 20
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
при розгляді клопотання про відвід
складу колегії суддів, оскільки не надано правову оцінку ведення
судового засідання, викладену у клопотанні.
Заслухавши суддю-доповідача Уліцького А.М., представників
сторін, дослідивши доводи касаційної скарги та матеріали справи,
Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не
підлягає задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено, що спірне майно знаходиться
у відповідача на підставі угоди відповідального схову від
17.04.2001, укладеного між ТОВ “Агрофірма “Орільська” і ТОВ
“Колос-2000”.
Позовні вимоги засновані на документах, які не визнані доказом
правомірності володіння позивача майном, зазначеним у позовній
заяві.
У відповідності із ст.ст. 12, 17, 49 Закону України “Про
власність” ( 697-12 ) (697-12)
майно, придбане громадянином у спільну
власність членів сім’ї на доходи від підприємницької діяльності,
укладання угод, є їх власністю, і це право власності підлягає
захисту.
Відповідно до ст.ст. 16, 20 Закону України “Про селянське
(фермерське) господарство” майно господарства належить особам,
що ведуть селянське (фермерське) господарство на праві спільної
власності, а в господарській діяльності набувається внаслідок
вступу у договірні відносини з будь-якими підприємствами,
організаціями.
Виходячи із змісту ст.ст. 4, 5, 151, 153, 161, 413 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
захист або відновлення права власності пов’язано з
встановленням у особи, що вимагає захисту своїх прав, виникнення
права власності, яке пов’язано з юридичним фактом, джерелом
виникнення права власності.
Облікові бухгалтерські документи не є підставою виникнення
цивільних прав і обов’язків, якщо не пов’язані з підставами,
визначеними у ст. 4 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
або їх зв’язок не
доведений.
Тому невстановлені підстави виникнення цивільних прав позивача
обмежують його права на визнання правомірним власником спірного
у справі майна, а надані позивачем документи обгрунтовано не
визнані доказами права власності.
Відповідач як охоронець майна, яке одержав по договору від
17.04.201, зобов’язаний виконувати цей договір до настання
обставин, передбачених ст.ст. 413, 423 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
або
ст. 49 Закону України “Про власність” ( 697-12 ) (697-12)
.
Відсутність встановленого неправомірного володіння (схову)
спірного майна не породжує підстав для примусового витребування
майна у охоронця згідно закону.
Оскільки предметом позову договір від 17.04.2001 щодо його
правомірності не був, обставини, які скаржник вважає
недослідженими судами першої і апеляційної інстанції, не
впливають на вирішення справи по суті позову, тому що можуть
бути встановлені в іншій справі за позовом зацікавленої особи.
Порушень процесуальних прав скаржника при розгляді апеляційної
скарги не встановлено, виходячи з ухвали голови апеляційного
господарського суду від 30.05.202 про відхилення клопотання
позивача, про відвід судової колегії та розпорядження заступника
голови апеляційного господарського суду від 30.05.2002, на
підставі яких розгляд справи здійснено судовою колегією,
призначеною до розгляду, а постанова підписана саме цією
колегією.
Враховуючи викладене, Вищий господарський суд України не вбачає
підстав для скасування прийнятих у справі рішення та постанови.
Керуючись ст.ст. 108, 111-5,111-7,111-9,111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
ПОСТАНОВЛЯЄ:
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від
22.02.2002 та постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 30.05.2002 у справі
№ 02-5/5-14/59(19/33) залишити без змін, а касаційну скаргу -
без задоволення.
Головуючий Н.Кочерова
Судді В. Рибак
А. Уліцький