ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.10.2002 Справа N 17-5-20/02-2665
м. Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді М.В.Кузьменка,
судді І.М.Васищака,
судді В.М.Палій,
розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою
відповідальністю “Торговий дім” Одеського кабельного заводу
“Одескабель”
на постанову Одеського апеляційного господарського суду
від 03.06.2002 р.
у справі № 17-5-20/02-2665
за позовом Державної інспекції з контролю за цінами в Одеській
області
до товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім”
Одеського кабельного заводу “Одескабель”
про стягнення 49 475,0 грн.,
за участю представників сторін:
від позивача: Горбатюк Н.І. (довіреність від 10.01.2002 р. № 13-
61),
Чернишова З.Ф. (довіреність від 10.01.2002 р. № 13-60),
від відповідача: Новак І.О. (довіреність № 7 від 25.09.2002 р.),
В судовому засіданні 01.10.2002 р. оголошувалась перерва до
11.10.2002 р. відповідно до ст. 77 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Одеської області від 26.04.2002 р.
(суддя Ткачук І.О.) у задоволенні позову Державної інспекції з
контролю за цінами в Одеській області до товариства з обмеженою
відповідальністю (ТОВ) “Торговий дім” Одеського кабельного
заводу “Одескабель” відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
03.06.2002 р. (головуючий, суддя Петров М.С., судді Разюк Г.П. ,
Колоколов С.І.) вказане рішення скасовано, позовні вимоги
Державної інспекції з контролю за цінами в Одеській області
задоволено.
Не погоджуючись з вказаною постановою, відповідач звернувся до
Вищого господарського суду України з касаційною скаргою,
водночас заявивши клопотання про відновлення строку для її
подання, і просить скасувати постанову суду апеляційної
інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Наведені в клопотанні причини пропуску строку подання касаційної
скарги колегією суддів визнані поважними і строк для її подання
ухвалою Вищого господарського суду України від 09.09.2002 р.
відновлено.
На думку скаржника, судом апеляційної інстанції неправильно
застосовані норми матеріального права, зокрема, п. п. 1,3 ст. 9
Закону України “Про державне регулювання виробництва та
реалізації цукру”, постанова Кабінету Міністрів України № 201
від 01.03.2001 р. “Про деякі питання державного регулювання
виробництва та реалізації цукру з буряків урожаю 2001 року”,
наказ Міністерства економіки України № 107 від 21.05.2001 р.
“Про надання повноважень щодо застосування штрафних санкцій”, а
також порушено норми процесуального права, а саме ст.ст. 1, 33,
п. 7 ст. 105 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
Позивач у відзиві на касаційну скаргу відповідача від 23.09.2002
р. № 13-1466/1 просить залишити оскаржувану постанову без змін,
а касаційну скаргу без задоволення.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що 26.11.2001
року Державною інспекцією з контролю за цінами в Одеській
області було проведено перевірку правильності застосування
мінімальних цін на цукор з боку ТОВ “Торговий дім” Одеського
кабельного заводу “Одескабель”, про що складено Акт від
03.12.2001 р. на підставі якого начальником Державної інспекції
з контролю за цінами в Одеській області прийнято рішення № 1 від
02.01.2002 р. про накладення штрафу на відповідача у сумі
49475,0 грн. за реалізацію цукру за цінами нижчими ніж
затверджені мінімальні та порушення вимог Закону України “Про
державне регулювання виробництва і реалізації цукру” в частині
додержання правил торгівлі, встановлених постановою Кабінету
Міністрів України від 01.03.2001 р. № 201 “Про деякі питання
державного регулювання виробництва та реалізації цукру з буряків
урожаю 2001 року”.
Суд першої інстанції, посилаючись на сертифікат відповідності
серії ВА № 171790 від 27.07.1999 р. та довідку ТОВ “Таврія-В”
від 18.04.2002 р. (а.с.19, 22), відмовив у позові з мотивів
реалізації ТОВ “Торговий дім” Одеського кабельного заводу
“Одескабель” цукру-піску із тростяного цукру-сирцю, виробленого
ЗАТ “Одеська цукрова компанія”. Предметом же регулювання Закону
України “Про державне регулювання виробництва і реалізації
цукру” є ціноутворення в бурякоцукровому комплексі.
Суд апеляційної інстанції, спростовуючи на підставі сертифікату
відповідності серії ДБ № 640127 від 19.10.2001 р. рішення першої
інстанції, погодився з матеріалами перевірки та дійшов висновку,
що відповідачем згідно договору № 121А від 30.10.2001 р. був
реалізований цукор-пісок з буряків урожаю 2001 року,
виготовлений ВАТ “Старокостянтинівський цукровий завод”.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, заслухавши пояснення представників сторін,
обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву позивача на
касаційну скаргу, проаналізувавши на підставі фактичних обставин
справи застосування норм матеріального та процесуального права
при ухваленні оскаржуваної постанови, знаходить касаційну скаргу
такою, що підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно ст. 4 Закону України “Про державне регулювання
виробництва і реалізації цукру” відповідні заходи визначає
Кабінет Міністрів України, а здійснюють їх уповноважені
Кабінетом Міністрів України органи.
Постановою Кабінету Міністрів України від 2.06.2002 р. № 868
установлено, що повноваження з проведення заходів щодо
регулювання виробництва і реалізації цукру здійснюють
Міністерство аграрної політики України та Міністерство економіки
України.
Згідно ст. 9 Закону України “Про державне регулювання
виробництва і реалізації цукру” контроль за виконанням умов
виробництва та реалізації цукру, що встановлені цим Законом,
здійснюється також Кабінетом Міністрів України та уповноваженими
ним органами. Перелік цих органів, до яких увійшла і Державна
інспекція з контролю за цінами було визначено Кабінетом
Міністрів України лише у 2002 році у пункті 4 відповідної
постанови від 15.02.2002 р. № 142.
В той же час, позивач – Державна інспекція з контролю за цінами
в Одеській області, обгрунтовуючи підставність здійснення ним
контрольних функцій за виконанням Закону України “Про державне
регулювання виробництва і реалізації цукру” в частині додержання
встановлених мінімальних цін та звернення з відповідним позовом
до господарського суду, посилається на наказ Міністерства
економіки України від 21.05.2001 року № 107, виданий на
виконання постанови Кабінету Міністрів України від 2.06.2000 р.
№ 868, яким були врегульовані питання визначення уповноважених
органів, що здійснюють регулювання виробництва і реалізації
цукру згідно ст. 4 Закону, а не питання контролю, згідно ст. 9
Закону, за його виконанням.
Колегія суддів зважає і на те, що вказаний наказ не можна
визнати таким, що відповідає Закону і з огляду на частину 2 ст.
4 Закону, оскільки рішення органів, які здійснюють регулювання
виробництва і реалізації цукру, підлягають державній реєстрації
у встановленому законодавством порядку.
Так, Указом Президента України від 03.10.1992 р. “Про державну
реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших
органів виконавчої влади” з метою забезпечення охорони прав,
свобод і законних інтересів громадян, підприємств, установ та
організацій установлено, що з 1.01.1993 року нормативно-правові
акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої
влади, органами господарського управління та контролю і які
зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають
міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.
В силу пункту 4.4. Порядку проведення державної реєстрації
відомчих нормативних актів та включення їх до Єдиного державного
реєстру нормативних актів у Міністерстві юстиції України,
розробленого відповідно до названого Указу, затвердженого
наказом Міністерства юстиції України від 26.11.1997 р. № 74/5 та
зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04.12.1997р. за №
573/2377 передбачено, що нормативні акти, які занесені до
Державного реєстру, набувають чинності через 10 днів після їх
реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку набуття
ними чинності.
Ця вимога не виконана, наказ Міністерства економіки України від
21.05.2001 року № 107 у Міністерстві юстиції України не
зареєстровано.
Згідно ст. 4 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський суд не
застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не
відповідають законодавству України.
Посилання позивача у відзиві на касаційну скаргу на те, що при
здійсненні перевірки вказаного товариства він діяв відповідно до
повноважень, наданих Положенням про Державну інспекцію з
контролю за цінами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів
України від 13.12.2000 р. № 1819, протирічить в цій частині
змісту записів, що мають місце в акті перевірки від 03.12.2001
р. та у рішенні начальника Державної інспекції з контролю за
цінами в Одеській області Немодрук Н.П. про застосування
штрафних санкцій від 02.01.2002 р.
Крім того, частина 3 ст. 9 Закону України “Про державне
регулювання виробництва і реалізації цукру” визначає, що рішення
про стягнення штрафів приймається судом або арбітражним
(господарським) судом за позовами органів, які здійснюють
контроль за виконанням цього Закону, тобто за контрольними
органами залишено тільки право перевірки та подання позову до
суду у випадку, якщо вони виявили правопорушення.
Саме спеціальна норма (п. 4 постанови Кабінету Міністрів України
від 15.02.2002 р. № 142) визначила компетенцію (час і
повноваження) Державної інспекції з контролю за цінами у сфері
контролю за виконанням Закону України “Про державне регулювання
виробництва і реалізації цукру”. Згідно абзацу 3 пункту 4
Положення про Державну інспекцію з контролю за цінами вказана
інспекція здійснює перевірки застосування цін і тарифів в межах
своєї компетенції.
Таким чином, здійснюючи у ТОВ “Торговий дім” Одеського
кабельного заводу “Одескабель” перевірку правильності
застосування товариством мінімальних цін на цукор у період 29-
30.11.2001 р., позивач діяв з перевищенням своїх повноважень.
Тому результати оспорюваної перевірки не мають юридичної сили і
колегією суддів не можуть прийматися до уваги.
Згідно ст. 6 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
державна влада в
Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу,
виконавчу та судову.
Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої
повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно
до законів України.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
передбачено, що органи державної влади, їх посадові особи
зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у
спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Одночасно, колегія суддів не погоджується з висновком суду
апеляційної інстанції про те, що сертифікат відповідності серії
ВА № 171790, дійсний лише до 16.07.2000 р. Ця дата є кінцевою
датою періоду (з 16.07.1999 р. по 16.07.2000р.), у який
виготовлений цукор-пісок із тростинного цукру-серцю ЗАТ “Одеська
цукрова компанія” з врахуванням гарантійного терміну придатності
до вжитку.
Окрім того, апеляційною інстанцією в порушення принципу
диспозитивності, визнано непрямі докази належними і допустимими.
В силу ст. 34 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, обставини справи, які відповідно до законодавства
повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не
можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Факт
доплати за цукор одним товариством, придбаний у іншого
товариства, не може свідчити про те, що цей цукор виготовлено не
з тростнику, на який мінімальні ціни не поширюються, а з
цукрових буряків. Сертифікат відповідності серії ДБ № 640127 від
19.10.2001 р. та накладні, на які посилається позивач, також
однозначно не підтверджують факт реалізації саме спірного цукру.
За таких обставин постанова Одеського апеляційного
господарського суду від 03.06.2002 р. підлягає скасуванню.
Враховуючи наведене, на підставі ст.ст. 6,19 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, та керуючись ст.ст. 4, 111-5, 111-7, 111-9 – 111-
11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю
“Торговий дім” Одеського кабельного заводу “Одескабель”
задовольнити.
2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від
03.06.2002р. у справі № 17-5-20/02-2665 скасувати.
3. Рішення господарського суду Одеської області від 26.04.2002
р. у справі № 17-5-20/02-2665 залишити без змін.
4. Видачу наказів у поворот виконання постанови Одеського
апеляційного господарського суду від 03.06.2002 р. у справі № 17-
5-20/02-2665 доручити господарському суду Одеської області.
Головуючий, суддя М.Кузьменко
Суддя І.Васищак
Суддя В.Палій