ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
3.10.2002 Справа N 9/103а
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого-судді Грека Б.М. (доповідача у справі);
суддів : Плюшка І.А.,
Цвігун В.Л.,
розглянувши у відкритому Гірницької міжрайонної державної
судовому засіданні податкової інспекції м. Макіївки
касаційну скаргу
на постанову Донецького апеляційного
господарського суду від 13.08.2002
у справі № 9/103а
Господарського суду Донецької області
за позовом Приватного підприємця Федоренко
Ірини Володимирівни
до Гірницької міжрайонної державної
податкової інспекції
про визнання недійсним рішення ДПІ
в судовому засіданні взяли участь представники від :
позивача – не з’явились
відповідача не з’явились
–
ПП Федоренко І.В. звернулася до Господарського суду Донецької
області з позовом
про визнання недійсним рішення Гірницької МДПІ
від 18.01.2002 № 19-233-2631717909/740 про застосування та
стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій, донарахованих сум
податків, зборів (обов’язкових платежів) і пені за порушення
податкового та іншого законодавства.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 03.07.2002 у
справі № 9/103а (суддя Марков В.І.) позовні вимоги задоволено в
повному обсязі з тих мотивів, що діяльність ПП Федоренко І.В. з
надання послуг з більярду, не є гральним бізнесом (відсутні
грошові або майнові витрати та розіграші з видачею грошових
виграшів у готівковій або майновій формі) та лише бути визначена
як використання столів для більярду для спортивних аматорських
змагань.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду України
від 13.08.2002 (судді: Алєєва І.В., Величко Н.Л., Мясищев А.М.)
рішення місцевого господарського суду залишено без змін з тих же
мотивів.
У касаційній скарзі відповідача ставиться питання про скасування
постанови Донецького апеляційного господарського суду від
13.08.2002 та прийняття постанови про відмову в задоволенні
вимог, з мотивів невірного застосування норм матеріального та
процесуального права.
На думку відповідача, відповідно до п. 1 ст. 2 Закону України
“Про патентування деяких видів підприємницької діяльності”
( 98/96-ВР ) (98/96-ВР)
(далі за текстом – Закон) – торговий патент – це
державне свідоцтво, яке засвідчує право суб’єктів
підприємницької діяльності чи його структурного (відокремленого)
підрозділу займатися зазначеними у цьому Закону видами
підприємницької діяльності. Отже, ПП Федоренко І.В. має право
здійснювати свою діяльність на підставі торгового патенту №
234111 від 24.07.2001 – в якому зазначено сфера діяльності –
громадське харчування, а не надання послуг у сфері грального
бізнесу.
Крім того, посилання апеляційного суду в постанові на приписи
“Інструкції про умови і правила провадження підприємницької
діяльності (ліцензійні умови) щодо створення та утримання
гральних закладів, організації азартних ігор та контроль за їх
дотриманням” затвердженої наказом Ліцензійної палати України від
11.09.1998 № 86 необґрунтовано з тих мотивів, що закусочна
“Лабіринт” не є гральним закладом, це торговий об’єкт
громадського харчування, і податкова інспекція не вимагає
наявність ліцензії на утримання грального закладу, проте в
приміщенні знаходяться більярдні столи.
Вказаним Законом передбачено використання столів для більярду
тільки при наявності торгового патенту.
Торговий патент (п. 4 ст. 5 Закону) на здійснення операцій по
наданню послуг у сфері грального бізнесу повинен бути виданий на
гральне місце.
Колегія суддів, вивчивши матеріали справи та проаналізувавши
правильність застосування судами норм матеріального та
процесуального права при прийнятті оспорюваних судових актів,
В С Т А Н О В И Л А :
Як слідує з матеріалів справи 18.01.2002 заступником начальника
Гірницької МДПІ прийнято рішення № 19-223-2631717909/740, за
яким до ПП Федоренко І.В. застосовано штраф в сумі 518, 24 грн.
за порушення ст.ст. 1, 5 зазначеного Закону.
Вказане рішення прийнято на підставі матеріалів акта перевірки
від 09.01.2002 № 1400.
Факти наявності 4 більярдних столів в закусочній позивача
“Лабіринт” та вартість послуги в розмірі 6 грн. встановлені
судом першої інстанції та не заперечувались сторонами.
Місцевим та апеляційним господарськими судами в судових актах
зроблено висновок, що згідно змісту норм п. 2 ст. 5 Закону не є
гральним бізнесом – це розміщення в своєму приміщенні більярдних
столів, гра на яких не передбачає грошового або майнового
виграшу, оплата приймається за кожну годину користування столом.
Законом передбачений порядок патентування діяльності у сфері
грального бізнесу, що здійснюється суб’єктами підприємницької
діяльності або їх структурними (відокремленими) підрозділами.
Відповідно до частини другої статті 5 зазначеного Закону під
гральним бізнесом слід розуміти, зокрема, діяльність, пов’язану
з влаштуванням казино, інших гральних місць (домів), гральних
автоматів з грошовим або майновим виграшем, проведенням лотерей
(крім державних) та розиграшів з видачею грошових витрат у
готівковій або майновій формі.
Згідно з Інструкцією про умови і правила провадження
підприємницької діяльності (ліцензійні умови) зі створенням та
утриманням гральних закладів, організації азартних ігор та
контроль за їх дотриманням, затвердженого наказом Ліцензійної
палати від 11.09.1998 № 86 – під терміном “гральний заклад” – це
окреме приміщення або будівля з гральним залом для відвідувачів
(крім гральних автоматів та більярдних столів), в яких
здійснюються або проводяться азартні ігри, участь у якій
дозволяє набувати гроші, іншого майна або майнових прав,
результат якої визначається діями, цілком або частково
застосованим на випадку, при цьому учасник азартної гри ризикує
позбавитись ставки, внесеної за право участі у грі.
Виходячи з наведеного, обов’язковою умовою використання
більярдних столів є отримання грошових та майнових виграшів.
В судових актах не встановлено та відповідачем не доведено, що
від використання більярдних столів ПП Федоренко І.В.
встановлювались грошові або майнові виграші.
За таких обставин колегія суддів вважає, що розміщення
більярдних столів у приміщенні закусочної “Лабіринт” не
відноситься до грального закладу і, відповідно, ліцензії на
утримання більярдних столів не потрібна.
Таким чином, вимоги позивача щодо визнання неправомірним
застосування штрафу в сумі 518, 24 грн. за порушення ст.ст. 1, 5
вказаного Закону знайшли своє підтвердження, як в рішенні
місцевого господарського суду, так і постанові апеляційного
господарського суду.
Колегія суддів доходить висновку про безпідставність
застосування до позивача фінансових санкцій за порушення ст.ст.
1, 5 зазначеного Закону на підставі підпункту 17.1.7 пункту 17.1
статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про
правомірність застосування апеляційним судом при прийнятті
оскаржуваної постанови до спірних правовідносин норм податкового
законодавства та відсутністю будь-яких підстав вважати, що судом
помилково застосовано матеріальне чи процесуальне право в
розрізі даного спору.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-8, п. 1 ч.
1 ст. 111-9, 111-11, Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, –
П О С Т А Н О В И В :
1. В задоволенні касаційної скарги Гірницької міжрайонної
державної податкової інспекції № 12887/10/10-0 від 05.09.2002
відмовити, а постанову Донецького апеляційного господарського
суду від 13.08.2002 по справі № 9/103а – залишити без змін.
2. Матеріали справи № 9/103а повернути Господарському суду
Донецької області.
Головуючий – суддя Б. Грек
Судді І.Плюшко
В.Цвігун