ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
3.10.2002 Справа N 2/33-3а
Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Добролюбової Т.В.
суддів Дроботової Т.Б., Ткаченко Н.Г.
за участю представників Позивача Павлюка, Чалого,
розглянувши у відкритому Доленко /д. від 6. 08.02/.
судовому засіданні в м. Відповідача Вишневської Л.А
Києві д.499/10
касаційну скаргу Товариства з обмеженою
відповідальністю “Нектар” м.
Луцьк
на постанову від 27.05.2002 р.
Львівського Апеляційного Господарського суду
за позовом Товариства з обмеженою
відповідальністю “Нектар” м.
Луцьк
до Державної податкової
адміністрації у Волинській
області
про визнання недійсними рішення ДПА у Волинській області від
26.02.2002 № 6-26-13362650/996
11.03.2002 р. Товариством з обмеженою відповідальністю
“Нектар” заявлений позов про визнання недійсним рішення ДПА у
Волинській області від 26.02.2002 № 6-26-13362650/996, яким
позивачеві донараховано 134777,3 грн. податку на прибуток,
89851,5 грн. податку на додану вартість, а також 33694,3
фінансових санкцій з податку на прибуток та 22462,9 грн.
фінансових санкцій з податку на додану вартість, загалом на суму
280786 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що з боку товариства
не припущені порушення податкового законодавства за які до нього
застосовані фінансові санкції, а акт перевірки не має сили
доказу, оскільки фактично перевірка не здійснювалась..
Рішенням Господарського суду Волинської області від 20.03.2002
(що прийняте колегією суддів у складі: Черняк Л.О., Бондарєв
С.В., Мельничук С.В..) відмовлено у задоволенні позовних вимог
щодо визнання недійсним рішення ДПА у Волинській області від
26.02.2002 № 6-26-13362650/996. Рішення господарського суду
мотивоване тим, що донарахування позивачеві податку на додану
вартість є правомірним відповідно до вимог підпункту 7.2.1.
пункту 7.2 статті 7 та підпункту 7.4.5. пункту 7.4. статті 7
Закону України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
з
огляду на те, що рішенням Господарського суду Волинської області
від 7.02.2002 у справі № 02/80-81 визнано недійсною угоду
купівлі-продажу від 20.06.2000, укладену між ПП “Лада” та
позивачем на підставі статті 48 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
. За таких обставин, суд дійшов висновку щодо
неправомірного віднесення позивачем ПДВ до податкового кредиту
за червень 2000р. за отримані товари від ПП “Лада”. З огляду на
вимоги пункту 3.1 статті 3, пункту 10.1. статі 10, підпункту
16.1 статті 16 Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
суд визнав правомірним донарахування
позивачеві податку на прибуток і застосування фінансових
санкцій, за його несплату.
Львівський Апеляційний господарський суд у складі головуючого
Процика Т.С. та суддів Галушко Н.А. і Юрченко Я.О. постановою
від 27.05.2002 року перевірене рішення Господарського суду
Волинської області залишив без змін з тих же підстав.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Нектар”, не
погоджуючись з постановою Львівського апеляційного
господарського суду у даній справі, звернулося до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою про її перегляд
в касаційному порядку.
Товариство посилається на те, що судом безпідставно не
застосовані до спірних правовідносин положення підпункту 5.2.1
статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, приписами якої передбачено, що до складу валових
витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених
(нарахованих) протягом звітного періоду у зв'зку з підготовкою,
організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт,
послуг) і охороною праці.. Позивач зауважує на тому, що
апеляційним судом при з'ясуванні питання щодо права позивача на
зменшення податку на прибуток на суму 134774,3 грн. не враховані
положення статті 48 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, на
підставі якої визнана недійсною угода від 20.06.2000, укладена
між позивачем та ПП “Лада”, оскільки приписами згаданої норми не
передбачено стягнення в доход держави всього одержаного за
угодою.
Позивач звертає увагу на помилкове, на його думку, не
застосування апеляційним судом приписів пункту 1 статті 8 Закону
України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в
Україні” ( 996-14 ) (996-14)
, які визначають, що бухгалтерський облік на
підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства
до його ліквідації, і відповідно на момент здійснення
господарських операцій контрагент позивача – ПП “Лада” було
зареєстроване як платник податків в податкових органах.
Окрім того, товариство наголошує на тому, що стягнення 89851
грн. ПДВ вже було предметом позову ДПА і розглядалось
Господарським судом 7.02.20002 у справі № 02/80-81 про визнання
недійсною угоди від 20.06.2000, резолютивною частиною судового
рішення відмовлено у стягненні цих коштів за спірною угодою.
Відзив на касаційну скаргу не надавався.
Присутні у засіданні представники сторін ознайомлені з правами
та обов’язками сторін, клопотань, відводів суддям не заявили.
Розглянувши матеріали справи і касаційної скарги, заслухавши
доповідь судді Добролюбової Т.В. та пояснення присутніх
представників сторін, які підтримали свої вимоги, перевіривши
повноту встановлених обставин справи та правильність їх
юридичної оцінки судовими інстанціями Вищий господарський суд
України відзначає таке.
Рішенням Господарського суду Волинської області у цій справі
встановлено, що підставою для застосування фінансових санкцій
оспорюваним рішенням відповідача, став акт Державної податкової
адміністрації у Волинській області від 21.02.2002 № 29, про
донарахування позивачеві податків на додану вартість та прибуток
і фінансових санкцій за їх несплату. Такі донарахування
проведені із суми угоди про купівлю – продаж, яка укладалась
позивачем і підприємством “Лада” і яка рішенням господарського
суду від 7.02.2002 визнана недійсною на підставі статті 48
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
. Тобто позивач вимагав від
позивача коригування податкової звітності, оскільки угода
визнана судом недійсною є недійсною з дня її підписання.
Рішення від 7.02.2002 року у справі № 02/80-81 Господарського
суду Волинської області не оскаржено сторонами у справі і набуло
чинності. Цим судовим рішенням відмовлено ДПА у Волинській
області у стягненні з ТзОВ “ Нектар” 89851,5 грн ПДВ і стягненні
з ПП “Лада” 539109 грн. отриманих за угодою визнаною недійсною
на підставі статті 48 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
..
Водночас встановлено реальне виконання угоди, а резолютивна
частина не містить рішення про проведення реституції між
сторонами.
Також встановлено судом першої інстанції і те, що на день
прийняття оспореного рішення податковою службою, було чинним
рішення господарського суду про відмову у стягненні з ТзОВ
“Нектар” 89851,5грн. податку на додану вартість.
Таким чином місцевим і апеляційним судом вірно встановлені
обставини справи, проте помилково не застосовані приписи
наведеного законодавства. Зокрема підпункту 5.2.1 статті 5
Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, приписами якої передбачено, що до складу валових
витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених
(нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою,
організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт,
послуг) і охороною праці. Стаття 11 цього Закону визначає і
правила ведення податкового обліку. Також безпідставно не взято
до уваги чинне судове рішення про відмову у стягненні до бюджету
89851,5 грн. ПДВ.Окрім того, пунктом 3.2 статті 3 Закону України
від 16.07.99 № 996-ХІV “Про бухгалтерський облік та фінансову
звітність в Україні” ( 996-14 ) (996-14)
/ надалі Закон / установлено, що
бухгалтерський облік є обов’язковим видом обліку, який ведеться
підприємством, податкова звітність ґрунтується на даних
бухгалтерського обліку. Тобто для складання податкової звітності
платник податку зобов’язаний використовувати дані
бухгалтерського обліку. Це означає, що податковий облік має бути
прив’язаний до бухгалтерського обліку і витікати з нього.
Відповідно до приписів статі 4 Закону доходи і витрати
відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності
в момент їх виникнення, та обліковуються відповідно до їх
сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.
Стаття 9 цього ж Закону визначає підставою для бухгалтерського
обліку господарських операцій первинні документи, які фіксують
факти здійснення господарських операцій і містить ознаки
первинних документів. Під названі ознаки первинного документу
угода не підпадає.
Судовим рішенням від 7.02.02 у справі № 02/80-81 встановлений
факт сплати товариством отриманого за угодою товару упродовж
червня-вересня 2000 року платіжними дорученнями.
Поза тим судами першої і апеляційної інстанції не враховане і
законодавче унормування строків звітування та податкових
періодів зі спірних податків.
Угода визнана недійсною рішенням суду від 7.02.2002 року, а
доручення на перевірку з цього приводу видане ревізору-
інспектору 11 лютого, ще до набуття законної сили рішенням
Господарського суду Волинської області.
За таких обставин справи, неправильне застосування наведених
норм права є підставою для скасування переглянутих рішення і
постанови у справі та прийняття нового рішення. Позовні вимоги
підлягають задоволенню, а оспорене рішення податкової служби
визнається недійсним, оскільки прийняте з порушенням приписів
наведеного чинного законодавства.
Керуючись статтями 108, 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 , 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В
Рішення Господарського суду Волинської області від 20.03.02 і
постанову Львівського апеляційного господарського суду від
27.05.02 у справі № 2/33-3а скасувати.
Позовні вимоги задовольнити.
Визнати недійсним рішення ДПА у Волинській області від 26.02.02
№ 6-26-13362650/996.
Головуючий Т.Добролюбова.
Судді Т.Дроботова.
Н.Ткаченко.
Відповідачем надісланий відзив на касаційну скаргу, який
мотивований доводами постанови апеляційної інстанції з проханням
залишити без змін переглянуту постанову.
Переглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді
Добролюбової Т.В., пояснення представника ТОВ “Енерго-Експорт”,
який підтримав касаційну скаргу і заперечення представників
відповідача, перевіривши повноту встановлених обставин справи та
правильність їх юридичної оцінки Дніпропетровським апеляційним
господарським судом, Вищий господарський суд України відзначає
помилковість постанови апеляційного суду в частині зміни рішення
місцевого суду з огляду на таке.
Рішенням Енергодарської ОДПІ від 27.06.2000 року № 10-152-
262/25213990/8890 товариству донараховані до сплати бюджету
913893,2 гривень з яких 609200 грн. податку на прибуток, 182760
грн. штрафу і 94139,63 грн. пені за його несплату та 12667,38
гривень податку на додану вартість таку ж суму штрафу і 2458.81
пені за несплату ПДВ.
Оспорюване рішення і розпорядження відповідача прийняті на
підставі акта № 09/Д/26-2 від 26.02.2000 року у якому відбиті
такі порушення позивачем, вимог податкового законодавства:
Пункт 4.1 статті 4 Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
в редакції Закону України від
22.05.1997 року № 283/97-ВР з наступними змінами і доповненнями
та пункт 4.1 статті 4 і підпункт 7.4.5 статті 7 Закону України “
Про податок на додану вартість “ від 3.04.1997 року № 168/97-ВР
з наступними змінами і доповненнями. Названі порушення
спричинили заниження податку на прибуток на 609200 грн., податку
на додану вартість на 128729,8 грн. і завищення бюджетного
відшкодування на 106907,78 грн.
Касаційна інстанція відзначає невірне застосування апеляційною
інстанцією норм цивільного і податкового законодавства. Зокрема,
зроблений висновок про виконання позивачем зобов’язання за
договором доручення а відтак і про його право на отримання
винагороди за цією угодою. Проте залишений без правової оцінки
предмет договору за додатковою угодою № 1 від 30.03.1999 року
зокрема стягнення коштів по векселю. Фактично не з’ясовані дії,
які у якості зобов’язання покладені на товариство “Енерго-
Експорт” за відсутності договору про уступку вимоги. Це призвело
до помилкового висновку апеляційного суду про забезпечення
додаткової угоди № 1 договором поруки від 30.03.1999 року, адже
порука може забезпечувати лише законну та дійсну вимогу.
Водночас, безпідставно не взято до уваги, що порядок сплати
податку на прибуток встановлений Законом України “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
. Статтею 4
цього Закону визначене поняття валового доходу, як загальної
суми доходу платника податку від усіх видів діяльності,
отриманого протягом звітного періоду. Тому і не підтверджений
достеменно встановлений місцевим судом факт відсутності не лише
діяльності, а і дій позивача задля надходження спірної суми. В
цій частині постанова апеляційного суду підлягає скасуванню.
В частині невідповідності нарахування позивачеві податку на
додану вартість приписам Закону України “ Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
судова колегія погоджується з висновками
судових інстанцій, рішення яких відбулися у справі. Рішенням у
справі і постановою встановлений факт належної сплати ПДВ
позивачем у спірний період, а докази якими цей факт
підтверджений визнані належними. При цьому касаційною інстанцією
не виявлено невірного застосування матеріального і
процесуального права.
Проте розподіляючи судові витрати у цій справі Вищий
господарський суд України враховує, що не вчасне повернення
позивачем спірних /не зароблених / коштів спричинило виникнення
судового спору і необхідність проведення експертиз, тому судові
витрати покладає на позивача повністю.
З урахуванням викладеного, керуючись статтями 151, 191, 197
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, статтями 49, 108, 111-5,
111-7, 111-9,111-11 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 7.12.2001 року у справі Господарського суду Запорізької
області № 1/3/671 – 1/1 – 87 скасувати.
Рішення у цій справі від 3.09.2001 залишити без змін в частині
задоволення позову.
Всі судові витрати віднести за рахунок позивача.
Видачу наказів у поворот виконання доручити Господарському суду
Запорізької області.
Головуючий М. Михайлюк
Судді Т. Добролюбова
Т. Дроботова