ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
3.10.2002 Справа N 18/401
м. Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, Кузьменка М.В.,
судді
суддів Васищака І.М., Палій В.М.,
розглянувши касаційне подання заступника Генерального прокурора
України
на рішення від 4.10.2001 року господарського суду м. Києва
у справі № 18/401
за спільного українсько-латвійського товариства з
позовом обмеженою відповідальністю “Об’єднання “Південно-
Захід”
до Міністерства оборони України
про стягнення 3 171 827 грн.,
В С Т А Н О В И В:
Спільне українсько-латвійське товариство з обмеженою
відповідальністю “Об’єднання “Південно-Захід” подало
господарському суду м. Києва позов до Міністерства оборони
України про стягнення 3 171 827 грн.
Рішенням від 4.10.2001 року господарського суду м. Києва (суддя
О.Мандриченко) позов задоволено з огляду на рішення від 29-
31.01.2001 року арбітражного суду Харківської області у справі №
14978/3-23 за позовом спільного українсько-латвійського
товариства з обмеженою відповідальністю “Об’єднання “Південно-
Захід” до військової частини А – 2112, яким відповідача
зобов’язано повернути позивачеві 1 982,398 тони дизельного
пального, а в подальшому у зв’язку із зміною способу та порядку
виконання рішення – стягнуто 3 171 827 грн. 20 коп. , видано
наказ.
Відділом Державної виконавчої служби Орджонікідзевського
районного управління юстиції м. Харкова зазначений наказ було
повернуто без виконання, оскільки на рахунку боржника були
відсутні кошти.
Рішення також обгрунтоване нормою статті 5 Закону України “Про
господарську діяльність у Збройних Силах України”, відповідно до
якої військові частини несуть передбачену законом та договором
відповідальність за невиконання чи неналежне виконання
договірних зобов'язань, за шкоду і збитки, заподіяні правам та
інтересам, зокрема, юридичних осіб. Відповідальність військової
частини як суб’єкта господарської діяльності обмежується
коштами, які надходять на її рахунок за відповідними статтями
(крім захищених статей), а у разі недостатності цих коштів
відповідальність за зобов’язаннями військової частини несе
Міністерство оборони України.
В апеляційному порядку рішення у даній справі не переглядалося.
В касаційному поданні заступник Генерального прокурора України
просить рішення скасувати і в позові відмовити.
В обґрунтування власних вимог оскаржувач посилається на
порушення господарським судом м. Києва норм матеріального права.
На його думку, стаття 5 Закону України “Про господарську
діяльність у Збройних Силах України” застосовується виключно до
військових частин, які є суб’єктами господарської діяльності у
Збройних Силах України. Напроти, військова частина у 1999-2000
роках не була зареєстрована як суб’єкт господарської діяльності
у Збройних Силах України в порядку, визначеному постановою
Кабінету Міністрів України від 3.05.2000 року № 749 та наказом
Міністерства оборони України від 30.10.2000 року № 425.
У відзиві спільне українсько-латвійське товариство з обмеженою
відповідальністю “Об’єднання “Південно-Захід” заперечує проти
доводів касаційного подання з огляду на їх безпідставність і
просить суд залишити рішення місцевого господарського суду без
змін.
Заслухавши пояснення представників сторін А. Гвоздікова, Б.
Заярного, А.Рекуна, а також прокурора відділу Генеральної
прокуратури України М.Туркоту, обговоривши доводи касаційного
подання, перевіривши наявні матеріали на предмет їх юридичної
оцінки господарським судом м. Києва, та проаналізувавши
застосування судом норм матеріального та процесуального права,
колегія суддів вважає, що касаційне подання не підлягає
задоволенню з наступних підстав.
Статтею 161 Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
встановлено, що зобов’язання повинні виконуватися належним чином
і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту
планування, договору. За змістом статей 212 та 216 цього кодексу
боржник не звільняється від відповідальності за неможливість
виконання грошового зобов’язання, яке припиняється виконанням,
проведеним належним чином.
Рішенням від 29-31.01.2001 року арбітражного суду Харківської
області у справі № 14978/3-23 встановлена майнова
відповідальність військової частини А-2112 перед спільним
українсько-латвійським товариством з обмеженою відповідальністю
“Об’єднання “Південно-Захід” і зазначене рішення суду у
встановленому законодавством порядку набрало законної сили, а
тому відповідно до статті 35 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
має преюдиціальне значення для
вирішення даного спору.
За змістом статті 124 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, статей
45 і 115 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
рішення, ухвали, постанови господарського суду, що
набрали законної сили, є обов’язковими на всій території України
і мають виконуватися у порядку, встановленому Законом України
“Про виконавче провадження”.
Рішення від 29-31.01.2001 року арбітражного суду Харківської
області у справі № 14978/3-23 не було виконано через відсутність
коштів на рахунку боржника - військової частини А - 2112. Згідно
зі статтею 5 Закону України “Про господарську діяльність у
Збройних Силах України” за невиконання чи неналежне виконання
договірних зобов’язань військова частина несе відповідальність,
передбачену законом та договором. Військова частина як суб’єкт
господарської діяльності за своїми зобов’язаннями відповідає
коштами, що надходять на її рахунок по відповідних
статтях кошторису (крім захищених статей), а в разі їх
недостатності відповідальність за зобов’язаннями військової
частини несе Міністерство оборони України.
Відносини між військовою частиною А-2112 та спільним українсько-
латвійським товариством з обмеженою відповідальністю “Об’єднання
“Південно-Захід” виникли до прийняття постанови Кабінету
Міністрів України від 3.05.2000 року № 749 “Про порядок
реєстрації військових частин як суб’єктів господарської
діяльності у Збройних Силах”, на який посилається заступник
Генерального прокурора України в обґрунтування касаційного
подання, а тому дія цього нормативного акта не може
розповсюджуватися на правовідносини сторін.
Факт реєстрації (відсутність такого факту) військової частини як
суб’єкта господарської діяльності не може впливати згідно з
вимогами статті 5 Закону України “Про господарську діяльність у
Збройних Силах України” на обов’язок Міністерства оборони
України нести відповідальність за зобов’язаннями військової
частини, якщо військова частина на підставі закону здійснювала
господарську діяльність, зокрема, статті 14 Закону України “Про
Збройні Сили України”.
Наведене дає можливість зробити висновок про повноту
встановлення господарським судом м. Києва обставин справи та їх
обґрунтовану правову оцінку, оскільки підтверджується
дослідженими і викладеними в рішенні доказами і доводи
касаційного подання не спростовують таких висновків суду.
Клопотання представника позивача про залучення до матеріалів
справи додаткових документів, які не були подані до
господарського суду першої інстанції, та клопотання представника
відповідача про зупинення касаційного провадження до закінчення
попереднього слідства у кримінальній справі, колегією суддів
відхилено на підставі статті 111 7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
З урахуванням наведеного, керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-
9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
Рішення від 4.10.2001 року господарського суду м. Києва у справі
№ 8/401 залишити без змін, а касаційне подання заступника
Генерального прокурора України без задоволення.
Головуючий, суддя М.Кузьменко
Суддя І.Васищак
Суддя В.Палій