ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ України
3.10.2002 Справа N 17-6-30/02-3728
м. Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді М.В.Кузьменка,
судді І.М.Васищака,
судді В.М.Палій,
розглянувши касаційне подання заступника прокурора Одеської
області та касаційну скаргу регіонального відділення Фонду
державного майна України по Одеській області
на постанову Одеського апеляційного господарського суду
від 24.07.2002 р.
у справі № 17-6-30/02-3728
за позовом регіонального відділення Фонду державного майна
України по
Одеській області
до орендного підприємства “Садко”, м. Одеса
про повернення орендованого майна та стягнення 2 201 300,0
грн.,
за участю представників сторін:
від позивача: Фомук Ю.М. (довіреність № 85 від 01.10.2002 р.);
Хитрук Ю.Д. (довіреність № 86 від 01.10.2002 р.);
Демчук Р.В. – прокурор відділу Генеральної прокуратури
України;
від відповідача: Харченко В.Г. (довіреність від 02.10.2002 р. №
31).
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Одеської області від 11.06.2002 р.
(суддя Рога Н.В.) провадження у справі № 17-6-30/02-3728 за
позовом регіонального відділення Фонду державного майна України
по Одеській області до орендного підприємства “Садко” у частині
повернення орендованого майна припинено. У частині стягнення
компенсації вартості орендованих оборотних засобів у сумі 2 201
300 грн., згідно акта оцінки в редакції регіонального відділення
Фонду державного майна України по Одеській області, відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
24.07.2002р. (головуючий, суддя Мирошниченко М.А., судді
Бєляновський В.В. Шевченко В.В.) вказане рішення залишено без
змін.
Рішення та постанова мотивовані тим, що оскільки передане в
оренду державне майно не є цілісним майновим комплексом, то
позивачем невірно були застосовані норми законодавства при
визначенні процедури повернення майна та методики розрахунку
його вартості, у зв’язку з чим позовні вимоги регіонального
відділення Фонду державного майна України по Одеській області
задоволенню не підлягають.
При цьому суд першої та апеляційної інстанцій керувались Законом
України “Про оренду державного та комунального майна”.
У відповідності зі ст. 121 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
та
в порядку ст. 29 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
заступник прокурора в Одеській області в межах своєї
компетенції звернувся з касаційним поданням на вказані рішення
та постанову і просить їх скасувати, вважаючи, що вони
постановлені з неправильним застосуванням норм матеріального
права, та ухвалити нове рішення у даній справі, яким стягнути з
відповідача компенсацію державі вартості орендованих оборотних
засобів у сумі 2 201 300,0 грн.
В обгрунтування своїх вимог, заступник прокурора посилається на
те, що відповідно до ст. 9 Закону України “Про оренду державного
та комунального майна”, Методики оцінки вартості об’єктів
приватизації та оренди, затвердженої постановою Кабінету
Міністрів України від 02.09.1992 р. № 522 та Положення про
організацію орендарів Одеського обласного державного оптового
підприємства “Укропттекстильторг”, організація орендарів
створена з метою оренди майна державного підприємства – Одеської
обласної торговельної бази “Укропттекстильторг” як цілісного
майнового комплексу, що також підтверджується листом організації
орендарів № 945 від 28.12.1992 р. щодо укладення договору оренди
цілісного майнового комплексу вищевказаного державного
підприємства.
З цих підстав, заступник прокурора вважає, що відповідачу було
передано в оренду все майно державного підприємства – Одеської
обласної торговельної бази “Укропттекстильторг”, як цілісний
майновий комплекс. Тому відповідно до Порядку повернення
орендованих цілісних майнових комплексів державних підприємств
після припинення або розірвання договору оренди, затвердженого
наказом Фонду державного майна України від 07.08.1997 р. № 847,
зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.06.1997 р. за
№ 446/2250 та Методики оцінки вартості майна під час
приватизації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України
від 12.10.2000 р. за № 1554, відповідач повинен компенсувати
державі вартість орендованих оборотних засобів.
Позивач, також не погоджуючись з вказаними рішенням та
постановою, звернувся до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою і просить їх скасувати та ухвалити нове
рішення в частині стягнення з відповідача компенсації державі
вартості орендованих оборотних засобів у сумі 2 201 300,0 грн.
На думку скаржника, судами першої та апеляційної інстанцій
порушено норми матеріального права, зокрема, Закону України “Про
оренду державного та комунального майна”, Методика оцінки
вартості об’єктів приватизації та оренди, затвердженої
постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.1992 р. № 522.
Скаржник стверджує, що поняття цілісного майнового комплексу
дано у ст. 4 названого Закону та у Методиці, а саме цілісним
майновим комплексом - є господарський суб’єкт із закінченим
циклом виробництва продукції (робіт, послуг) тому, на його
думку, наявність будівлі (приміщень) не є обов’язковою ознакою
цілісного майнового комплексу.
Відповідач надіслав до Вищого господарського суду України відзив
від 25.09.02 р. № 30 на касаційне подання заступника прокурора в
Одеській області та касаційну скаргу позивача, просить залишити
їх без задоволення, а оскаржувані рішення та постанову без змін.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, заслухавши пояснення представників сторін
та Генеральної прокуратури України, обговоривши доводи
касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального права при
ухваленні оскаржуваних судових актів, знаходить касаційне
подання та касаційну скаргу такими, що не підлягають задоволенню
з таких підстав.
Судами двох інстанцій встановлено, що між позивачем
(орендодавець) та організацією орендарів Одеського обласного
оптового підприємства “Укропттекстильторг”, правонаступником
якої є відповідач – орендне підприємство “Садко” (орендар),
10.01.1993 укладено договір оренди (а.с.7). Відповідно до умов
вказаного договору, орендодавець передав, а орендар прийняв в
оренду строком на три роки, тобто до 10.01.1996 р., майно
Одеського обласного оптового підприємства “Укропттекстильторг”,
в тому числі: основні засоби залишковою вартістю 6427 тис.карб.,
виробничі запаси вартістю 110 тис.карб. грошові кошти у сумі 730
тис.карб, довгострокові фінансові вкладення у сумі 1500
тис.карб., амортизаційні відрахування на суму 465 тис.карб. та
статутний фонд на загальну суму 72582 тис.карб.
Оскільки протягом місяця після закінчення строку дії договору
сторони не відмовились від цього договору, термін його дії
вважається продовженим відповідно до ст. 17 Закону України “Про
оренду державного та комунального майна” на тих самих умовах.
Рішенням арбітражного суду Одеської області від 10.05.2000 р. у
справі № 17-4-19/1439 термін дії договору оренди від
10.01.1993р. було визнано продовженим до 10.01.2002 р.
У зв’язку з закінченням терміну дії договору листами від
04.12.2001 р. № 1/5548 та від 10.12.2001 р. № 1/5603
орендодавець повідомив орендаря про закінчення терміну дії
договору та надав пропозиції щодо повернення орендованого майна.
При цьому, для здійснення заходів і процедур, пов’язаних з
поверненням орендованого майна, орендодавець застосував Порядок
повернення орендованих цілісних майнових комплексів державних
підприємств після припинення або розірвання договору оренди,
затверджений наказом Фонду Державного майна України від
07.08.1997 р. № 847 та Методику оцінки вартості майна під час
приватизації, затверджену постановою Кабінету Міністрів України
від 12.10.2000 р. за № 1554.
Орендар, не погоджуючись з застосуванням для процедури
проведення орендованого майна вищезазначених Порядку та
Методики, запропонував орендодавцю визначити вартість
орендованого майна за Методикою оцінки вартості об’єктів оренди,
затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від
10.08.1995р. № 629, посилаючись на те, що за умовами договору
оренди визначення вартості майна при передачі його в оренду та
поверненні орендодавцю повинно здійснюватися на підставі одного
3 того ж нормативного акту.
Відповідно до ст. 27 Закону України “Про оренду державного та
комунального майна” у разі закінчення строку дії договору і
відмови від його продовження орендар зобов’язаний повернути
орендодавцеві об’єкт оренди на умовах, зазначених у договорі
оренди.
Так, згідно з п. 2.2. договору оренди передача майна в оренду
здійснюється по вартості, визначеної виходячи з оцінки цього
майна на момент його передачі в оренду, з урахуванням фактичного
зносу. Таким же чином визначається вартість майна, що
повертається при припиненні дії цього договору та на умовах,
передбачених цим договором.
Пунктом 6.1. договору передбачено, що умови договору зберігають
свою силу на весь строк дії договору і у випадках, коли після
його укладення законодавством встановлені правила, що погіршують
положення орендаря.
В силу ст. 11 Закону України “Про оренду державного та
комунального майна” умови договору оренди зберігають свою силу
на весь строк дії договору і у випадках, коли після його
укладення (приведення у відповідність з цим Законом)
законодавством установлено правила, які погіршують становище
орендаря.
Пунктом 6.2 договору сторони передбачили, що зміни чи розірвання
договору можуть мати місце за згодою сторін. Зміни та
доповнення, що вносяться до договору, розглядаються сторонами у
місячний строк. Одностороння відмова від виконання договору чи
внесення до нього змін не допускається.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що в період дії
зазначеного договору, починаючи з дня його укладення –
10.01.1993 р. до закінчення строку його дії – 10.01.2002 р., в
цей договір не вносились будь-які зміни, уточнення або
доповнення, в тому числі, пов’язані зі змінами в законодавстві
України, яке регулює орендні правовідносини.
Таким чином, застосування позивачем Порядку повернення
орендованих цілісних майнових комплексів державних підприємств
після припинення або розірвання договору оренди, затвердженого
наказом Фонду Державного майна України від 07.08.1997 р. № 847
та Методики оцінки вартості майна під час приватизації,
затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від
12.10.2000р. за № 1554, є неправомірним. Вказані нормативні акти
затверджені після укладення договору оренду, тому їх дія на
спірні відносини не розповсюджується.
Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду
апеляційної інстанції про те, що вказані нормативні акти
погіршують становище орендаря, оскільки ними змінено порядок
оцінки майна, а саме, оцінка визначається за іншими правилами
ніж передбачено умовами договору, зокрема, вводяться додаткові
показники та коефіцієнти при оцінці майна, збільшується його
вартість, а також регулюють питання повернення безпосередньо
цілісного майнового комплексу, а не окремого майна, що
суперечить умовам договору.
Тому відповідно до вимог ст. 11 Закону України “Про оренду
державного та комунального майна” на правовідносини сторін за
вказаним договором оренди розповсюджуються дія умов договору та
зазначеного закону, а не названих вище нормативних актів.
Що ж до твердження скаржника про те, що в оренду було передано
саме цілісний майновий комплекс, оскільки наявність будівлі
(приміщення) не є обов’язковою ознакою цілісного майнового
комплексу, то воно є необгрунтованим, і спростовується
матеріалами справи.
Так, ст. 4 Закону України “Про оренду державного та комунального
майна” в редакції 10.04.1992 р. визначала, що цілісним майновим
комплексом є господарський об'єкт з завершеним циклом
виробництва продукції (робіт, послуг). Названа стаття прямо не
вказувала на наявність будівлі (приміщення) як обов’язкову
ознаку цілісного майнового комплексу. Утім без певного
приміщення (будівлі) господарський об’єкт не може належним чином
здійснювати виробництво продукції (робіт, послуг). Ця вимога в
подальшому конкретизується змінами до цієї статті.
Зокрема, Закон України “Про внесення змін і доповнень до Закону
України “Про оренду державного комунального майна” від
14.03.1995 р. дає ширше тлумачення поняття цілісного майнового
комплексу і визначає, що цілісним майновим комплексом є
господарський об'єкт з завершеним циклом виробництва продукції
(робіт, послуг) з наданою йому земельною ділянкою, на якій він
розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою
енергопостачання.
Згідно з п. 2.1. Положення про організацію орендарів Одеського
обласного державного оптового підприємства “Укропттекстильторг”,
затвердженого рішенням загальних зборів організації орендарів
від 30.10.1992, зареєстрованого рішенням виконкому Ільїчевського
району Ради народних депутатів м. Одеса № 2066 від 25.12.1992 р.
основною метою створення організації орендарів є оренда з правом
викупу Одеського обласного державного оптового підприємства
“Укропттекстильторг” як цілісного майнового комплексу.
У зв’язку з цим, відповідач листом від 28.12.1992р. № 945
(а.с.58) звернувся до регіонального відділення Фонду державного
майна України по Одеській області з проханням укласти з ним
договір оренди на цілісний майновий комплекс, включаючи частину
приміщення за адресою: м. Одеса, вул.Ген.Цветаєва 3/5, яке він
займав на той час.
Натомість договір оренди державного майна від 10.01.1993р. було
укладено стосовно основних засобів без вказаної споруди, що в
подальшому, змусило відповідача для здійснення своєї
господарської діяльності укладати договори оренди щодо
приміщення за адресою: м. Одеса, вул.Ген.Цветаєва 3/5 з його
орендодавцем - Управлінням “Одесанепромоптторг”(а.с.80-82).
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду
першої та апеляційної інстанцій про те, що предметом договору
оренди від 10.01.1993 р. була оренда окремого державного майна,
а не цілісного майнового комплексу.
Тому застосування позивачем Порядку повернення орендованих
цілісних майнових комплексів державних підприємств після
припинення або розірвання договору оренди, затвердженого наказом
Фонду Державного майна України від 07.08.1997 р. № 847 та
Методики оцінки вартості майна під час приватизації,
затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від
12.10.2000 р. за № 1554, є безпідставним, і таким, що суперечить
умовам договору оренди від 10.01.1993 р. та законодавству,
діючому на день його укладення.
Враховуючи викладене, та керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9 –
111-11, Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційне подання заступника прокурора Одеської області та
касаційну скаргу регіонального відділення Фонду державного майна
України по Одеській області залишити без задоволення, а
постанову Одеського апеляційного господарського суду від
24.07.2002 р. у справі № 17-6-30/02-3728, - без змін.
Головуючий, суддя М.Кузьменко
Суддя І.Васищак
Суддя В.Палій