ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02.10.2002 Справа N 7/471 а
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Божок В.С. – головуючого,
Хандуріна М.І.,
Рибака В.В.,
за участю від позивача: Гроховська О.Ю.-дов.
представників № 77 від 01.10.01
від відповідача: Шматко О.Ю. –
дов. № 13681-10/10-008 від
01.10.02; Погромська І.В.-дов. №
13679-10/10-008 від 01.10.02;
Ариничева О.В. – дов. № 13680-
10/10-008
розглянувши у відкритому Державної податкової інспекції у
судовому засіданні касаційну місті Харцизьку Донецької області
скаргу
на постанову Донецького апеляційного
господарського суду від 23.05.02
у справі господарського суду Донецької
області
за позовом ВАТ “Харцизький трубний завод”,
м. Харцизьк
до ДПІ у м. Харцизьку Донецької
області
про визнання недійсним рішення ДПІ
В С Т А Н О В И В:
Рішенням від 21.02.02 господарського суду Донецької області
позовні вимоги задоволені, щодо визнання рішення від 01.12.01 за №
500-23/1-00191135-20355 ДПІ у м. Харцизьку недійсним у частині
донарахування податку на прибуток у сумі 298 500 грн.,
застосування фінансових санкцій з цього податку – 59 700 грн.,
застосування фінансових санкцій за несвоєчасну сплату авансових
внесків з податку на прибуток – 93 254, 65 грн., стягнення пені за
порушення строків розрахунків у зовнішньоекономічних операціях –
125 807 грн., застосування штрафу за недекларування валютних
цінностей – 1 020 грн., стягнення пені за порушення строку
погашення вексельної суми: з ПДВ - 339 452, 97 грн. та з ввізного
мита у сумі 79 828, 69 грн. Визнано недійсним рішення від 21.12.01
за № 538-23/1-00191135-21581 ДПІ у м. Харцизьку про
застосування і стягнення фінансових санкцій до ВАТ “Харцизький
трубний завод”.
Постановою від 23.05.02 Донецького апеляційного господарського
суду рішення від 21.02.02 господарського суду Донецької області
залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що посилання ДПІ на ч. 2 ст. 11
Закону України “Про Державний бюджет України на 2001 рік” при
визначені ставки податку на прибуток є необґрунтованими і
застосовано ст. 10 Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, оскільки Законом України “Про систему
оподаткування” ( 1251-12 ) (1251-12)
встановлено, що ставки, механізм
справляння податків та зборів (обов’язкових платежів) і пільг щодо
оподаткування не можуть встановлюватись або змінюватись іншими
Законами України крім законів про оподаткування.
Крім того, ДПІ не обґрунтовано не прийняла до уваги проведений
сторонами залік зустрічних однорідних вимог відповідно до ст. 217
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
.
Також, статтею 9 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему
валютного контролю” передбачено, що обов’язковому декларуванню
підлягають лише валютні цінності та інше майно резидентів, яке
перебуває за межами України.
Зокрема, судами зроблено висновок, що сировина, отримана за
договорами на переробку давальницької сировини, не є безкоштовно
наданою, в розумінні п. 1.23 ст. 23 Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
та про
відсутність доказів розбіжності кількості сировини у звітних
податкових періодах.
Не погоджуючись з судовими рішеннями Державна податкова інспекція
у м. Харцизьку Донецької області звернулась у Вищий господарський
суд України з касаційною скаргою і просить її скасувати,
посилаючись на те, що відповідно до п. 20 ст. 2 Бюджетного
Кодексу України ( 2542-14 ) (2542-14)
закон про Державний бюджет України
затверджує повноваження органам державної влади здійснювати
виконання Державного бюджету України протягом бюджетного періоду.
Органами стягнення, відповідно до п. 30 цієї ж статті, є
податкові, митні та інші державні органи, яким відповідно до
закону надано право стягнення до бюджету податків, зборів
(обов'язкових платежів) та інших надходжень.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
®Ўбв ўЁ справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваного судового акту, знаходить
необхідним відмовити у задоволенні касаційної скарги.
ДПІ у м. Харцизьку прийняті рішення від 01.12.01 за № 500-23/1-
0019/13-20355 та від 21.12.01 за № 538-23/1-0019/13-21581 про
застосування та стягнення фінансових санкцій з ВАТ “Харцизький
трубний завод”.
Рішення прийняті на підставі акту перевірки від 23.11.01 яким
встановлені порушення вимог Законів України: “Про оподаткування
прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, “Про плату за землю”
( 2535-12 ) (2535-12)
, “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній
валюті” ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
, “Про операції з давальницькою сировиною
у зовнішньоекономічних відносинах”, “Про порядок погашення
зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними
цільовими фондами”.
Згідно з п. 18.3 ст. 18 Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
у разі укладення договорів,
які передбачають здійснення сплати за товар (роботи, послуги) на
користь нерезидентів, розташованих в офшорних зонах, опри
здійсненні розрахунків через таких нерезидентів, витрати платників
податків зі сплати вартості таких товарів (робіт, послуг)
включаються у склад їх валових витрат в сумі, яка складає 85%
сплаченої вартості цих товарів (робіт, послуг). Дата виникнення
валових витрат за такими операціями визначається за загальним
правилом.
Таким чином, господарськими судами обґрунтовано не взято до уваги
посилання ДПІ у м. Харцизьку на Закон України “Про Державний
бюджет України на 2001 рік” про визначені ставки податку на
прибуток, оскільки ст. 10 Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
передбачено, що для
підприємств гірничо-металургійного комплексу які беруть участь в
економічному експерименті, що проводиться з 01.07.99 до 01.01.02
тимчасово встановлюється ставка оподаткування прибутку в розмірі
30 % діючої ставки, тобто 9 %, а різниця в надходженні коштів, що
утворилася від зміни ставки, спрямовується на поповнення обігових
коштів підприємства.
ДПІ у м. Харцизьку застосовано до позивача фінансові санкції за
порушення строків сплати авансових платежів з податку на прибуток
на підставі п. п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 та 17.1.7 ст. 17 Закону
України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків
перед бюджетами і державними цільовими фондами”, а також п. 16.4
ст. 16 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
Однак, п. п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 вищевказаного Закону України
“Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
встановлена
відповідальність платників податків у вигляді сплати штрафу за
несплату узгодженої суми податкового зобов’язання протягом
граничних строків, визначених цим Законом.
Порядок узгодження сум податкового зобов’язання визначається ст.
5 вказаного Закону. Під самостійним узгодженням податкового
зобов’язання розуміється подача платником податку до податкового
органу податкової декларації з визначеним у ній самостійно
податкового зобов’язання. Податкове зобов’язання самостійно
визначене платником податків у податковій декларації вважається
г§Ј®¤¦ҐЁ¬ з дня подання такої податкової декларації.
Відповідно до ч. 3 п. п 16.7 ст. 16 Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
розрахунки
авансових внесків здійснюються платником податку самостійно, без
подання декларації на прибуток. Податковому органу платник податку
надсилає лише повідомлення про результати розрахунку авансового
внеску з податку на прибуток. Законодавством не встановлена
процедура узгодження платником податків сум авансового внеску з
податку на прибуток з податковими органами.
Стосовно нарахування пені за порушення строків розрахунків за
зовнішньоекономічним контрактом з ТОВ “Спецстальекспорт” (РФ), то
господарськими судами встановлено, що ДПІ необґрунтовано не
прийняло до уваги проведений сторонами залік зустрічних однорідних
вимог відповідно до ст. 217 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
,
якою встановлено, що зобов’язання припиняються з урахуванням
зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не
зазначений чи визначений моментом витребування.
Порушення валютного законодавства встановлено також за
зовнішньоекономічними контрактами від 01.06.2000 за № 7 та від
16.03.2000 за № 209/Д1. За цими контрактами встановлено
несвоєчасне отримання валютної виручки, за що ДПІ у м. Харцизьку
нарахована пеня.
Позивач не оспорює правомірність нарахування пені, але вважає,
нараховану пеню такою, що підлягає списанню на підставі п. п
18.1.3 ст. 18 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Виходячи із змісту п. 18.1 ст. 18 Закону України “Про порядок
погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
для списання пені за
порушення строків розрахунків за зовнішньоекономічними угодами,
необхідна наявність двох умов, а саме якщо зобов’язання сплати
пені виникло у підприємства-резидента у період з 1 січня 2000 року
до 1 січня 2001 року та якщо пеня не сплачена до дня набрання
чинності цієї статті (до 21.02.01). Твердження відповідача про те,
що списанню підлягало лише пеня, яка нарахована податковим органом
до 01.01.01 суперечить змісту п. п. 18.1.3 ст. 18 вищевказаного
Закону якою право на списання пені не поставлено у залежність від
того коли податковими органами прийняте рішення про її стягнення з
платника податку.
Також, господарські суди обґрунтовано дійшли висновку про
неправомірність застосування ДПІ у м. Харцизьку штрафних санкцій
у сумі 1020 грн. за невнесення до декларації валютних цінностей за
зовнішньоекономічними операціями з ТОВ “Спецстальекспорт” (РФ) та
підприємством “Borealis” (Данія), які повинні бути перераховані
позивачу у сплату вартості відвантажених ним на експорт товарів,
але не були перераховані понад 90 днів. Ст. 9 Декрету Кабінету
Міністрів України “Про систему валютного контролю” передбачено, що
обов’язковому декларуванню підлягають валютні цінності та інше
майно резидентів, яке перебуває за межами України, тобто валютні
цінності повинні належати резиденту.
Останнім що оспорюється за рішенням ДПІ у м. Харцизьку від
01.12.01 є нарахування відповідачем пені у сумі 339 452, 97 грн.
за порушення погашення вексельної суми ПДВ за ввезені товари та
пені у сумі 79 828, 69 грн. за порушення строків погашення
bb3gmncn мита. Факт порушення позивачем не оспорюється, однак ДПІ
не враховано, що позивач є учасником економічного експерименту і
на нього поширюються норми ст. 2 Закону України “Про проведення
економічного експерименту на підприємствах гірничо-металургійного
комплексу України” і тому пеня яка нарахована за це порушення
підлягала списанню відповідно до п. п. 18.1.ч ст. 18 Закону
України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Колегія суддів вважає, що господарський суд правомірно дійшов
висновку про те, що сировина, яка отримана позивачем за договорами
на переробку давальницької сировини, яка знаходиться на його
складі та використовувалась ним для виробництва власної продукції.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що господарськими
судами дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому
судові рішення відповідають чинному законодавству України та
обставинам справи і підстав для їх скасування немає.
На підставі викладеного, керуючись ст. 111-5, п. 1 ст. 111-9,
ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
В задоволенні касаційної скарги відмовити.
Рішення від 21.02.02 господарського суду Донецької області та
постанову від 23.05.02 Донецького апеляційного господарського суду
у справі № 7/471 а залишити без змін.
Головуючий В.С. Божок
Судді М.І. Хандурін
В.В. Рибак