А27/26 Про визнання недійсним рішення - Текст документа

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 26.03. – 01.04.2002 (суддя Татарчук В.О.) визнано недійсним рішення відповідача від 24.01.2002 № 1/08-06-45 про застосування заходів по погашенню податкового боргу платника податків за рахунок стягнення його активів. Рішення мотивоване посиланням на норми п. п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7, п. 7.8 ст. 7 та ч. 3 преамбули Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (2181-14) .

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.06.2002 (колегія суддів у складі: Лотоцької Л.О. (головуюча), Бахмат Р.М., Коршун А.О.) рішення місцевого суду залишено без змін з тих же підстав.

Поданою касаційною скаргою відповідач (СДПІ) просить Вищий господарський суд України постанову апеляційного суду скасувати, в позові відмовити. Скаржник вважає, що суд невірно застосував норми матеріального права і, зокрема, норми п. п. 2 і 4 ст. 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (2343-12) , згідно яких на спірні відносини повинна поширюватись дія норм Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (2181-14) .

Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали ( фактичні обставини) на предмет правильності їх юридичної оцінки судами при прийнятті рішення і постанови у справі та заслухавши пояснення присутніх у засіданні суду представників сторін дійшла висновку, що вони підлягають скасуванню, а касаційна скарга – частковому задоволенню з наступних підстав.

Ухвалою арбітражного суду Дніпропетровської області від 19.03.2001 порушено провадження у справі № 5/15/118/01 про банкрутство ВАТ “ДМЗ ім. Петровського” та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, який поширюється на зобов’язання, строки виконання яких настали до подання заяви про порушення справи про банкрутство, і заборонено боржнику та іншим особам вчиняти будь-які дії по відчуженню майна боржника де б воно не знаходилось, здійснювати дії по реорганізації боржника.

Згідно ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 15.02.2002, Справа N Б 26/15/118-2001, продовжено процедуру розпорядження майном позивача до 01.06.2002. Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 06.11.2001 визнано грошові вимоги відповідача станом на 25.07.2001 на суму: 3605720,62 грн. – основний борг і 1648220,32 грн. – неустойка (пеня, штраф).

Згідно ст. 1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (2343-12) термін мораторію на задоволення вимог кредиторів визначається як – “зупинення виконання боржником грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію”.

Скаржник стверджує, що строк сплати заборгованості у спірних відносинах настав після введення ухвалою арбітражного суду Дніпропетровської області від 19.03.2001 мораторію.

Аналогічна норма міститься і в п. 2 ст. 12 наведеного Закону, яка передбачає, що “в ухвалі про порушення провадження у справі про банкрутство вказується про введення мораторію на задоволення вимог кредиторів. Мораторій на задоволення вимог кредиторів поширюється на зобов’язання, строки виконання яких настали до подання заяви про порушення справи про банкрутство. Мораторій вводиться на задоволення всіх вимог кредиторів, крім випадків, передбачених цим Законом”.

Пункт 4 ст. 12 Закону встановлює, що мораторій на задоволення вимог кредиторів не поширюється на задоволення вимог кредиторів, що виникли у зв’язку з зобов’язаннями боржника в процедурах розпорядження майном боржника та санації.

Абзацом 3 преамбули Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (2181-14) передбачено, що цей1 Закон не регулює питання погашення податкових зобов’язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються процедури, визначені Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (2343-12) .

Наведені обставини не були предметом судового дослідження і правової оцінки, що свідчить про неповноту з’ясування місцевим і апеляційним судами обставин, що мають значення для справи, і зумовлює передачу справи на новий розгляд для всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Частиною 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) передбачено, що касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Касаційна інстанція вважає юридичну оцінку, дану місцевим і апеляційним судами матеріалам справи такою, що не відповідає фактичним обставинам та чинному.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 – 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, суд П О С Т А Н О В И В:

1.Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську задовольнити частково.

2.Постанову Дніпропетровського апеляційного суду від 11.06.2002 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26.03.-01.04.2002 у справі № А27/26 скасувати.