Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.10.2002 р.
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
Головуючого судді суддів розглянувши касаційну скаргу Товариства з
обмеженою відповідальністю "Фармацевтична фірма "ХХХ"
на постанову Львівського апеляційного господарського суду від
11.06.2002 року
у справі №2/90-921
господарського суду Тернопільської області
за позовом Тернопільської обласної клінічної психоневрологічної
лікарні
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю
"Фармацевтична фірма "ХХХ"
про звільнення нежилого приміщення
за участю представників:
Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня -
присутні; ТОВ "Фармацевтична фірма "ХХХ" - присутні.
встановила:
Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня
звернулася до господарського суду Тернопільської області з позовом
та просила суд зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю
"Фармацевтична фірма "ХХХ" звільнити нежиле приміщення площею
20кв.м., що розташоване в одній з будівель, що знаходиться в
оперативному управлінні позивача, посилаючись на те, що договір
від ХХ.01.2001р., предметом якого є оренда вказаного приміщення, є
неукладеним (а.с.2).
Рішенням господарського суду Тернопільської області від
ХХ.04.2002р. заявлений позов задоволено.
Відповідно до рішення суду зобов'язано ТОВ "Фармацевтична фірма
"ХХХ" звільнити нежиле приміщення, розташоване у м. Тернополі по
вул. Тролейбусній, 1 (а.с.15-16). Задовольняючи заявлений позов,
суд першої інстанції виходив з того, що відповідач користується
спірним приміщенням без достатніх на те підстав, оскільки договір
від ХХ.01.2001р. є неукладеним в силу відсутності згоди сторін по
всіх істотних умовах договору.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
ХХ.06.2002р. прийняте у справі рішення господарського суду
Тернопільської області від ХХ.04.2002р. залишено без змін
(а.с.39-40).
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ТОВ
"Фармацевтична фірма "ХХХ" звернулося до Вищого господарського
суду України з касаційною скаргою та просить їх скасувати, а у
задоволенні позову відмовити. У поданій касаційній скарзі скаржник
вказує, що суди першої та апеляційної інстанції дійшли помилкового
висновку щодо відсутності факту укладення договору оренди,
неправильно застосував норми матеріального права.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваного судового акту, знаходить
касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з таких
підстав.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що при
укладенні договору оренди від ХХ.01.2001р. сторонами не досягнуто
згоди по таких істотних умовах договору, як:
- склад і вартість майна з урахуванням індексації;
- порядок використання амортизаційних відрахувань, відновлення
орендованого майна;
- страхування орендарем взятого ним в оренду майна;
- обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого
майна.
Разом з тим, з такого висновку суд дійшов не врахувавши наступне.
Відповідного ст.153 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
, договір вважається
укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках
формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. При цьому,
істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або
необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо
яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Відносини, пов'язані з передачею в оренду комунального майна, яким
є спірне приміщення, врегульовані нормами Закону України "Про
оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
. В силу ст.2
вказаного Закону, орендою є засноване на договорі строкове платне
користування майном, необхідне орендареві для здійснення
підприємницької та іншої діяльності. Істотними умовами договору
оренди державного та комунального майна відповідно до ст.10
Закону, є:
- об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її
індексації);
- термін, на який укладається договір оренди;
- орендна плата з урахуванням її індексації;
- порядок використання амортизаційних відрахувань;
- відновлення орендованого майна та умови його повернення;
- виконання зобов'язань;
- відповідальність сторін;
- страхування орендарем взятого ним в оренду майна;
- обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого
майна.
Частина наведених вказаною нормою умов договору оренди детально
регламентуються зазначеним Законом ( 2269-12 ) (2269-12)
, тому є звичайними,
тобто такими, що не потребують спеціального включення до тексту
договору, оскільки вважається, що вони є обов'язковими для сторін
в силу самого факту укладення договору.
Зокрема, Законом України "Про оренду державного та комунального
майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
визначені умови щодо:
- порядку використання амортизаційних відрахувань та відновлення
орендованого майна - п.3 ст.23 Закону ( 2269-12 ) (2269-12)
, відповідно до
якого амортизаційні відрахування використовуються на відновлення
орендованих основних фондів; орендар має право за погодженням з
орендодавцем, якщо інше не передбачено договором оренди, за
рахунок власних коштів здійснювати реконструкцію, технічне
переоснащення, поліпшення орендованого майна;
- страхування орендарем взятого в оренду майна - ст.24 Закону
( 2269-12 ) (2269-12)
, відповідно до якої ризик випадкової загибелі чи
пошкодження об'єкта оренди несе орендодавець, якщо інше не
встановлено договором оренди; орендоване майно страхується
орендарем на користь того учасника договору оренди, який бере на
себе ризик випадкової загибелі чи пошкодження об'єкта оренди;
- обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого
майна - в загальному вигляді визначені ст.18 Закону ( 2269-12 ) (2269-12)
,
відповідно до якої орендар зобов'язаний використовувати та
зберігати майно відповідно до умов договору, запобігати його
пошкодженню, псуванню (деталізується п.6 договору, в силу якого
орендодавець зобов'язаний дотримуватись протипожежних правил).
Отже, якщо сторони не обумовили у договорі оренди спеціальні
умови, діють правила, визначені вказаними нормами Закону
( 2269-12 ) (2269-12)
.
Таким чином, не застосувавши вищезазначені норми матеріального
права, суди дійшли поспішного висновку щодо відсутності факту
укладення договору оренди та безпідставного користування
відповідачем орендованим майном.
Разом з тим, відповідно до вимог ст.47 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх
обставин справи.
Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків,
викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується
також положеннями ст.4-3 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, відповідно до
якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім
переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному
розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності,
керуючись законом.
Так, вирішуючи даний спір по суті, суд першої інстанції не
врахував доводи відповідача та не витребував у нього, згідно вимог
ст.38 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, відповідні докази на підтвердження
заперечення ТОВ "ХХХ" щодо наявності дозволу органів пожежного
нагляду.
Суд апеляційної інстанції залишив без оцінки наявні в матеріалах
справи дозвіл пожежного нагляду та договір страхування
орендованого майна.
Судами обох інстанцій не враховано також і те, що умова договору
щодо об'єкту оренди визначена п.1 договору, в силу якої це частина
приміщення площею 20 кв.м., яке розташоване у м. Тернополі по вул.
Тролейбусній, 1, а порядок визначення вартості орендованого майна,
у відповідності із ст.11 Закону ( 2269-12 ) (2269-12)
, здійснюється за
методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.
Окрім того, судами не враховано, зокрема, що і власник майна не
заперечує щодо продовження вказаного договору оренди (а.с.31).
Зазначені порушення, допущені судами обох інстанцій не можуть бути
усунуті судом касаційної інстанції, оскільки в силу ст. 111-7 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, переглядаючи у касаційному порядку судові
рішення касаційна інстанція на підставі фактичних обставин справи
перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм
матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція, в силу
ч.2 зазначеної норми, не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні
господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Отже, неповне з'ясування обставин справи, що має місце у зв'язку з
порушенням судом першої інстанції вказаних норм процесуального
права, позбавляє підстав вважати, що судом дана правильна юридична
оцінка спірним правовідносинам та зроблений відповідаючий чинним
нормам матеріального права висновок щодо прав і обов'язків сторін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.111-5, 111-7, 111-9 -
111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
"Фармацевтична фірма "ХХХ" задовольнити частково.
2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
ХХ.06.2002р. та рішення господарського суду Тернопільської області
від ХХ.04.2002р. у справі № 000 скасувати.
3. Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Тернопільської області.