ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.09.2002 Справа N 17-3-23/02-2063
Вищий господарський суд України у складі: судді Москаленка В.С.–
головуючий, суддів Джунь В.В. і Селіваненка В.П. ,
за участю представників сторін:
позивача: Шахбазова Г.Г., начальника юридичного відділу
відповідача: Нізамової К.О, головного державного податкового
інспектора; Ілечка П. М., старшого державного податкового
інспектора,
розглянувши касаційну скаргу Спеціалізованої державної
податкової інспекції по роботі з великими платниками у м. Одесі
(далі – СДПІ)
на постанову Одеського апеляційного господарського суду від
19.07.2002
зі справи № 17-3-23/02-2063
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Цемент”, м.
Одеса (далі – ТОВ “Цемент”)
до СДПІ
про визнання недійсними рішення від 07.03.2002 № 44/16-
4/31519010/869, податкового повідомлення від 07.03.2002 №
0001050810/0/16-4/10 та першої податкової вимоги від 25.03.2002
№ 1/173/143/1402,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Одеської області (суддя
Владимиренко С.В.) від 07.06.2002 позовні вимоги задоволені;
рішення, податкове повідомлення та перша податкова вимога СДПІ
визнані недійсними.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
19.07.2002 (колегія суддів у складі: Величко Т.А. – головуючого,
суддів Жукової А.М. і Бойко Л.І.) рішення суду першої інстанції
зі справи залишено без зміни, а апеляційну скаргу СДПІ – без
задоволення.
Рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовано тим, що
з акта перевірки ТОВ “Цемент” від 28.02.2002 № 18/16-4/1 з
питань додержання Закону України “Про плату за землю”
( 2535-12 ) (2535-12)
за період липень 2001 р. - грудень 2001 р. не
вбачається, що земельна ділянка загальною площею 16,063 га
належить позивачеві на праві власності або користування. На
думку судових інстанцій у цій справі СДПІ не було з’ясовано
розмір площі земельної ділянки, на якій знаходиться цілісний
майновий комплекс, що був отриманий позивачем на підставі
договору купівлі - продажу від 01.07.2001 № 01/07 від дочірнього
підприємства “П. С.Ц. Трейдінг ХандельсгезмбХ”.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
відповідач просить скасувати судові рішення зі справи; прийняти
нове рішення, яким у позовних вимогах ТОВ “Цемент” відмовити.
Заперечення СДПІ грунтуються на даних попереднього висновку про
можливість переоформлення документів на користування земельними
ділянками і узгодження меж земельних ділянок від 24.11.2000 №
1133/437 оп, виданого Управлінням архітектури і містобудування
Одеського міськвиконкому на замовлення ЗАТ “Одесацемент”. Згідно
з попереднім висновком площа земельної ділянки, на якій
розташований промисловий майданчик цементного заводу, становить
15, 4877 га та під залізничною колією – 0,5726 га. СДПІ,
посилаючись на пункт 1.9 мирової угоди від 18.04.2001,
затвердженої господарським судом Одеської області у справі № 17-
2-18-3/2714 про банкрутство ЗАТ “Одесацемент” ім.
М.О.Посмітного, та договір купівлі-продажу від 01.07.2001 №
01/07 між дочірнім підприємством “П. С.Ц. Трейдінг
ХандельсгезмбХ” і ТОВ “ Цемент”, вважає, що за цими угодами
позивач набув право власності на цілісний майновий комплекс
колишнього цементного заводу, а отже і право власності на
земельну ділянку, на якій розташований цей комплекс.
Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність
застосування апеляційною інстанцією норм матеріального права,
Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність
підстав для скасування рішень судових інстанцій зі справи.
Рішення СДПІ від 07.03.2002 № 44/16-4/31519010/869 про
донарахування земельного податку у сумі 85845,08 грн. та 56782,
56 грн. штрафних санкцій винесено на підставі акта від
18.02.2002 № 18/16-4/1 про результати документальної перевірки
ТОВ “Цемент” з питань додержування Закону України “Про плату за
землю” ( 2535-12 ) (2535-12)
за період липень 2001 р. – грудень 2001 р. За
цим актом підставою для нарахування земельного податку і,
відповідно, сум штрафних санкцій стали дані попереднього
висновку про можливість переоформлення документів на
користування земельними ділянками і узгодження меж земельних
ділянок від 24.11.2000 № 1133/437 оп, виданого Управлінням
архітектури і містобудування Одеського міськвиконкому на
замовлення ЗАТ “Одесацемент”.
Відповідно до статті 13 Закону України “Про плату за землю”
( 2535-12 ) (2535-12)
підставою для нарахування земельного податку є дані
державного земельного кадастру. Згідно зі статтею 97 Земельного
кодексу України у редакції від 13.03.1992, що був чинним до
01.01.2002, державний земельний кадастр містить систему
необхідних відомостей і документів про правовий режим земель, їх
розподіл серед власників землі і землекористувачів, у тому числі
орендарів, за категоріями земель, про якісну характеристику і
народногосподарську цінність земель. А згідно зі статтею 98
цього Кодексу порядок ведення земельного кадастру встановлюється
Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 2 Положення про порядок ведення державного
земельного кадастру, що затверджене постановою Кабінету
Міністрів України від 12.01.1993 № 15 з подальшими змінами та
доповненнями (далі – Положення), державний земельний кадастр
включає дані реєстрації права власності, права користування
землею та договорів на оренду землі, обліку кількості та якості
земель, бонітування грунтів, зонування територій населених
пунктів, економічної та грошової оцінки земель. Згідно з пунктом
4 Положення державний земельний кадастр ведеться Держкомземом,
управліннями земельних ресурсів обласних державних
адміністрацій, виконавчими комітетами міських Рад народних
депутатів. Відповідно до пункту 1 Положення державний земельний
кадастр призначений, зокрема, для забезпечення заінтересованих
установ, організацій відомостями про правовий режим земель з
метою обгрунтування розмірів плати за землю.
Отже СДПІ, обгрунтовуючи застосування сум штрафних санкцій,
донарахованих сум земельного податку, порушила вимогу частини
другої статті 34 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
(далі – ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
), згідно якої
обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути
підтверджені певними засобами доказування, не можуть
підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до
статті 33 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
кожна сторона повинна довести
ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог
і заперечень. Відповідач у цій справі не обгрунтував допустимими
доказами розміру земельної ділянки позивача, яка є об’єктом
оподаткування згідно статті 5 Закону України “Про плату за
землю” ( 2535-12 ) (2535-12)
і щодо якої ним винесено заперечуване
рішення, видано податкове повідомлення і податкова вимога.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що без надання
розрахунку ТОВ “Цемент” перерахував 14.11.2000, 15.11.2000 та
13.12.2000 до бюджету 27380,04 грн. земельного податку. Але СДПІ
не з’ясовано, за який розмір земельної ділянки сплачено податок
позивачем у звітному податковому періоді. Відповідач також не
встановив площу земельної ділянки, фактично зайнятої під
будівлями і спорудами викупленого позивачем цілісного майнового
комплексу цементного заводу.
З огляду на викладене позовні вимоги ТОВ “Цемент” є
обгрунтованими і підлягають задоволенню.
У цій справі слід також враховувати, що дію частини першої
статті 17 Закону України “Про плату за землю” ( 2535-12 ) (2535-12)
, в
якій визначені порядок та строки сплати земельного податку,
зупинено на 2001 та 2002 роки щодо строків сплати земельного
податку платниками (крім громадян та виробників
сільськогосподарської і рибної продукції) на підставі відповідно
статті 60 Закону України від 07.12.2000 № 2120-ІІІ “Про
Державний бюджет України на 2001 рік” та пункту 12 статті 55
Закону України від 20.12.2001 № 2905-ІІІ “Про Державний бюджет
України на 2002 рік”.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 111-7-111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, ВИЩИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В И В:
Залишити постанову Одеського апеляційного господарського суду
від 19.07.2002 у справі № 17-3-23/02-2063 без змін, а касаційну
скаргу без задоволення.
Суддя В. Москаленко
Суддя В. Джунь
Суддя В. Селіваненко