ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.09.2002 Справа N 2-20/5980-2002
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Кочерової Н.О.
суддів : Рибака В.В.
Хандуріна М.І.
за участю представників сторін:
від позивача Смірнов О.Ю. доручення від 20.09.2002
від відповідача Лазарев С.О. довіреність № 9691/100 від
11.03.2002
розглянув Державної податкової інспекції у м. Ялті
касаційну скаргу Автономної Республіки Крим
на рішення від 10.06.2002
господарського суду Автономної Республіки
Крим
у справі № 2-20/5980-2002
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю
“Експоцентр-Ялта”
До Державної податкової інспекції у м. Ялті
Автономної Республіки Крим
Про визнання рішення недійсним
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від
10.06.2002 (суддя Луцяк М.І.) позов задоволено частково.
Визнано недійсним рішення Державної податкової інспекції у м.
Ялті № 797/230 від 04.04.2002 в частині нарахування податку на
додану вартість в сумі 104270грн. ТОВ “Експоцентр-Ялта”, в решті
позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи позов частково господарський суд виходив з того,
що Челябінському інституту патентування ТОВ “Експоцентр-Ялта”
продало туристичні послуги за межами України, а тому при
нарахуванні податку на додану вартість необхідно згідно з п. п.
6.2.2 п. 6.2 ст. 6 Закону України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
використовувати нульову ставку.
У зв’язку з тим, що решта позовних вимог необгрунтована, не
надані докази неправомірності дій податкової інспекції в позові
відмовлено.
В касаційній скарзі Державна податкова інспекція у м. Ялті
просить рішення скасувати і прийняти нове рішення, яким в позові
відмовити, посилаючись на те, що господарським судом порушені
вимоги п. п. 6.2.2 п. 6.2 ст. 6 Закону України “Про податок на
додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
. Продаж туристичних послуг було
здійснено на території України, а тому підстав для здійснення
оподаткування за нульовою ставкою не було.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту
встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий
господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про туризм” ( 324/95-ВР ) (324/95-ВР)
туристичні послуги - послуги суб’єктів туристичної діяльності
щодо розміщення, нарахування, транспортування, інформаційно-
рекламного обслуговування, а також послуги закладів культури,
спорту, побуту, розваг тощо, спрямовані на задоволення потреб
туристів.
Закон ( 324/95-ВР ) (324/95-ВР)
виділяє три види туризму, зокрема іноземний
(надання послуг іноземним туристам на території України),
внутрішній (надання послуг вітчизняним туристам на території
України) та закордонний (організація туристичних поїздок за межі
України).
Згідно з п. 1.4 ст. 1 Закону України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
продаж послуг - це будь-які операції
цивільно-правового характеру з надання послуг, надання права на
користування або розпорядження товарами, у тому числі
нематеріальними активами, а також з надання будь-яких інших, ніж
товари, об’єктів власності за компенсацією, а також операції з
безоплатного надання послуг.
Згідно з п. п. 6.2.2 ст. 6 Закону України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
за нульовою ставкою оподатковуються
операції з надання послуг на території України у разі їх продажу
за межами України безпосередньо або при посередництві
нерезидентів із застосуванням безготівкових розрахунків.
Враховуючи норми Закону України “Про туризм” ( 324/95-ВР ) (324/95-ВР)
, за
нульовою ставкою оподатковується іноземний туризм при наявності
двох умов:
- туристичний продукт має бути продоний виключно за межами
території України;
- оплата послуг повинна здійснюватися у безготівковій формі.
Задовольняючи позов, господарський суд послався на те, що
послуги надано за межами України, але цей висновок господарським
судом зроблено без повного з’ясування обставин, які мають
значення для правильного вирішення спору.
До матеріалів справи додано договори № 15 від 11.05.2000 та б/н
від 21.05.2001. Відповідно до умов договорів ТОВ “Експоцентр-
Ялта” зобов’язується надати туристичні послуги, а Челябінський
інститут патентування оплатити надані послуги, укладені вони в
м. Ялті (Україна).
Посилання в рішенні на продаж туристичних путівок громадянам
Росії як підставу задоволення позову зроблено без врахування
приписів п. п. 6.2.2 п. 6.2 ст. 6 Закону України “Про податок на
додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, яка не містить ніяких вимог до
одержувача туристичних послуг.
Крім того, позивач просив визнати недійсним рішення Державної
податкової інспекції в частині донарахування податку на
прибуток, комунального податку, прибуткового податку, пені за
порушення строків розрахунків в іноземній валюті, але ці вимоги
залишилися поза уваги суду.
Не з’ясування судовими інстанціями вимог позивача і заперечень
відповідача призвело до неповного дослідження обставин справи,
які мають суттєве значення для правильного вирішення спору.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9-111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ялта
задовольнити частково.
Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від
10.06.2002 у справі № 2-20/5980-2002 скасувати, справу направити
на новий розгляд до господарського суду в іншому складі.
Головуючий Н.Кочерова
Судді В.Рибак
М.Хандурін