ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.09.2002 Справа N 1/55-34
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Овечкіна В.Е.
суддів : Чернова Є.В., Мілевського Й.Р.
за участю представників
позивача - не з’явився
відповідача - не з’явився
розглянув в судовому
засіданні касаційну скаргу ВКФ “Континіум-Льон-Контракт”
на постанову від 07.09.2001
Львівського апеляційного господарського суду
у справі 1/55-34
за позовом АТЗТ “Волиньнафта”
до ВКФ “Континіум-Льон-Контракт”
Про стягнення 35633,72 грн.
та зустрічного позову
про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 21.12.99
Рішенням від 23.05.2001 господарського суду Волинської області
позовні вимоги задоволено – на підставі ст.ст. 161, 224 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
стягнуто з відповідача 28140 грн. основного
боргу та 5689,14 грн. пені з посиланням на невиконання останнім
зобов’язань по оплаті придбаного у позивача товару.
Додатковим рішенням від 23.05.2001, прийнятим у порядку ст. 88
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, відмовлено в задоволенні зустрічного
позову у зв’язку з подальшим схваленням відповідачем договору
купівлі-продажу від 21.12.99 шляхом прийняття його виконання, що
згідно з ч. 2 ст. 63 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
робить угоду дійсною
з моменту її укладення.
Постановою від 07.09.2001 Львівського апеляційного
господарського суду (судді: Юркевич М.В., Городечна М.І., Бонк
Т.Б.) рішення та додаткове рішення залишено без змін з тих же
підстав. ВКФ “Континіум-Льон-Контракт” у поданій касаційній
скарзі просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове
рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки
вважає, що угода купівлі-продажу від 21.12.99 № 12-99-3, яка не
була підписана ані директором відповідача, ані його
представником за дорученням, не породжує для сторін прав та
обов’язків, а тому засновані на цій угоді вимоги до другої
сторони від імені якої укладено угоду неуповноваженою особою)
задоволенню не підлягають.
Окрім того, скаржник вказує на порушення судом ст. 180 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
, якою передбачено обов’язкову письмову форму
угоди про неустойку, а такої угоди не укладалося і тому
стягнення пені на думку відповідача є неправомірним. Водночас
скаржник посилається на недотримання позивачем вимог ст.ст.
79,81 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
щодо строків нарахування пені,
перебіг яких перервався з моменту пред’явлення позову та
неврахування цих обставин судом.
Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні
обставини) справи на предмет повноти їх встановлення і
правильності юридичної оцінки судом першої та апеляційної
інстанції, дійшла висновку, що оскаржувані рішення та постанова
підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга відповідача
–відхиленню з наступних підстав.
На спірні правовідносини, які склалися навколо обставин
укладення між сторонами договору купівлі-продажу сухого молока
від 21.12.99 № 12-99-3, подальшого схвалення цього договору
відповідачем (покупцем) та невиконанням зобов’язань по оплаті
придбаного товару, поширюється дія ст.ст. 63, 161, 179, 224, 232
УК України та ст.ст. 1,3 Закону України “Про відповідальність за
несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”.
Судом першої та апеляційної інстанцій на підставі надання
всебічної правової оцінки умовам договору купівлі-продажу від
21.12.99 та первинним документам (накладні від 22.12.99 № 891,
від 28.01.2000 № 28, довіреності ЯАГ № 0707726 від 21.12.99 та
ЯВР № 033572) з достовірністю встановлено подальше схвалення
відповідачем зазначеного договору шляхом прийняття її виконання
(ч. 2 ст. 63 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
), за умов відсутності відмови
покупця від отримання товару та його повернення.
Вказані обставини засвідчують дійсність угоди купівлі – продажу
з моменту укладення, а тому судом відхилено посилання скаржника
на початкове підписання угоди неуповноваженою особою від імені
ВКФ “Континіум-Льон-Контракт”, які не породжують юридичних
наслідків з моменту схвалення угоди покупцем. При цьому колегія
враховує, що згідно імперативних вимог ст. 111-7 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні
або постанові господарського суду чи відхилені ним. До того ж
касаційна скарга не містить жодних заперечень щодо доведеності
обставин подальшого схвалення скаржником договору купівлі-
продажу від 21.12.99.
Що стосується задоволення позовних вимог в частині стягнення
пені, то колегія вважає правомірними висновки суду щодо
наявності підстав для стягнення нарахованої позивачем пені з
наступних підстав.
Статтею 180 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
передбачено обов’язкову
письмову форму угод про неустойку (пеню, штраф), недодержання
якої тягне недійсність такої угоди, а ст. 1 Закону України “Про
відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань
вимагає договірного визначення розміру пені за згодою сторін. З
врахуванням цих вимог сторонами у пункті 12 угоди від 21.12.99
чітко визначено відповідальність покупця (відповідача)у вигляді
пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, чим
спростовуються твердження скаржника про зворотне. В зв’язку з
цим безпредметними вважаються посилання відповідача на порушення
позивачем ст. 180 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Окрім того, подальше схвалення відповідачем основного
зобов’язання тягне за собою дійсність додаткового зобов’язання
(пені), яке випливає з основного зобов’язання та зазначено
сторонами в забезпечення виконання основного зобов’язання (ст.
178 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
).
Натомість не заслуговують на увагу твердження скаржника про
неправильне обчислення позивачем розміру пені з порушенням вимог
ст.ст. 79, 81 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, оскільки судом першої та
апеляційної інстанції зафіксовано нарахування позивачем пені
згідно п. 12 договору від 21.12.99 в межах граничного рівня
(подвійна облікова ставка НБУ), визначеного ст. 3 Закону України
“Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових
зобов’язань”. Згідно імперативних вимог ч. 2 ст. 111-7 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не вправі вирішувати
питання про достовірність розрахунків позивача щодо розміру
пені, збирати нові докази чи додатково перевіряти наявні у
справі докази, яким судом апеляційної інстанції надано належну
правову оцінку в їх сукупності, як того вимагає ст. 43 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
З огляду на це заперечення відповідача щодо розміру пені,
обчисленої позивачем, відхиляються як такі, що виходять за межі
юрисдикції суду касаційної інстанції.
Зважаючи на наведене, колегія суддів дійшла висновку про
правомірне застосування судом апеляційної інстанції до спірних
договірних правовідносин норм цивільного законодавства та
відсутність будь-яких вважати, що судом помилково застосовано
матеріальне чи процесуальне право в розрізі даного спору.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7 – 111-9,
111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
Рішення від 23.05.2001 арбітражного суду Волинської області та
постанову від 07.09.2001 Львівського апеляційного господарського
суду у справі № 1/55-34 залишити без змін, а касаційну скаргу
ВКФ “Континіум-Льон-Контракт” – без задоволення.
Головуючий, суддя В.Овечкін
Судді: Є.Чернов
Й.Мілевський