ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
Суддя І-ї інстанції: Петренко І.В.;
Судді апеляційної інстанції:
головуючий – Лисенко О.М.,
судді: Джихур О.В., Белінська В.О.;
Доповідач у суді касаційної
інстанції – Харченко В.М.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.09.2002 Справа N ПД19/111
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Борденюк Є.М. (головуючий),
Харченка В.М.,
Грека Б.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві
за участю представників позивача – Мороз А.Ф., Пономарьова
Ю.М. та представника ЗАТ КБ
“Приватбанк” – Кравченко Н.Г.
касаційну скаргу Науково-виробничої дослідної
агрофірми “Наукова”
на постанову від 25.12.2001
Дніпропетровського господарського суду
апеляційного
у справі № ПД 19/111
господарського суду Дніпропетровської області
за позовом Науково-виробничої дослідної
агрофірми “Наукова”
до ЗАТ “Аванті-2000”
третя особа: ЗАТ КБ “Приватбанк”
Про визнання недійсним договору
Представник відповідача в судове засідання не з’явився, про час
і місце слухання сторони повідомлені належним чином.
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2001 року науково-виробнича дослідна агрофірма
“Наукова” звернулась з позовом до ЗАТ “Аванті-2000” про визнання
договору переводу боргу недійсним. Свої вимоги позивач
обґрунтовував тим, що між ним та ЗАТ “Аванті-2000” було укладено
договір переводу боргу від 24.03.1998, згідно умов якого позивач
взяв на себе обов'язок боржника перед ЗАТ КБ “Приватбанк”, які
випливали з кредитного договору № 95 від 30.10.1997. На думку
позивача зазначений спірний договір укладено по умисній змові
представників сторін, а тому його слід визнати недійсним на
підставі ст. ст. 57, 59 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від
08.10.2001 по справі № ПД 19/111 науково-виробничій дослідній
агрофірмі “Наукова” у позові відмовлено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 25.12.2001, за тією ж справою, вищезазначене рішення суду
першої інстанції залишено без змін, а апеляційну скаргу - без
задоволення.
Постановляючи згадані рішення, суди першої та апеляційної
інстанцій виходили з того, що, позивачем не доведено факту
зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною і
наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої
сторони щодо укладання угоди. Крім того, суди дійшли до висновку
про те, що правила про представництво за ст. 62 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
не можна ототожнювати з поняттям про органи юридичної
особи за ст. 29 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
У касаційній скарзі науково-виробнича дослідна агрофірма
“Наукова” просить скасувати постанову апеляційного суду та
прийняти нове рішення, згідно з яким визнати недійсним з моменту
укладення договір переводу боргу від 24.03.1998 між позивачем та
відповідачем у справі за кредитним договором № 95 від 30.10.1997
– як такий, що укладений внаслідок зловмисної угоди
представників сторін. Свої вимоги мотивує тим, що апеляційним
судом порушені норми матеріального права, оскільки ним не
застосовано ст. 57 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Письмового відзиву на касаційну скаргу відповідач та третя особа
до суду не надіслали.
Заслухавши доповідача, вислухавши пояснення представників
сторін, перевіривши правильність застосування Дніпропетровським
апеляційним господарським судом норм процесуального та
матеріального права, колегія суддів Вищого господарського суду
України знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає
задоволенню.
До такого висновку суд дійшов на підставі наступного.
Як це вбачається із матеріалів справи, 24.03.1998 між сторонами,
за згодою третьої особи, був укладений договір переводу боргу,
за умовами якого позивач прийняв на себе боргові зобов'язання
відповідача за кредитним договором № 95 від 30.10.1997, який
відповідач уклав з КБ “Приватбанк”.
Наявні матеріали справи свідчать також про те, що у даному
випадку згода про перевід боргу була обоюдно виявлена сторонами
безпосередньо через директорів цих же підприємств, тобто через
органи юридичної особи. Відповідно ж до ст. 29 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, цивільних прав та цивільних обов'язків юридична
особа набуває саме через свої органи, що діють у межах прав,
наданих їм за законом або статутом.
У матеріалах справи відсутні докази про те, що органи юридичної
особи при укладанні договору про перевід боргу вийшли за межі
своїх повноважень.
Врахувавши сукупність наведених обставин, суди першої та
апеляційної інстанцій прийшли до обгрунтованого висновку про те,
що дії органу юридичної особи не є представництвом цієї особи в
аспекті тих вимог, що містяться у ст. 62 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Тобто, стосовно обставин справи, дії директора, в особі якого
підприємство уклало договір з іншим підприємством, не можна
ототожнювати з представництвом юридичної особи, оскільки це є
різні правові інститути.
Таким чином, висновки суду про неможливість застосування вимог
ст. 57 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
до тих правовідносин що склалися, є
обгрунтованими, оскільки, відповідно до наведеної правової
норми, недійсною є та угода, яку укладено внаслідок зловмисної
угоди саме представника однієї сторони з другою стороною.
Крім того в матеріалах справи відсутні докази, які б
безпосередньо вказували на те, що при укладанні оспорюваного
договору мала місце зловмисна угода. Зазначену обставину суди
прийняли до уваги обгрунтовано і правильно зазначили у
постановлених рішеннях про те, що у даному випадку перевід боргу
відбувся у відповідності з вимогами чинного законодавства, а
також про те, що закон не пов'язує можливість переводу боржником
свого боргу на іншу особу тільки при наявності у цієї особи
боргу перед самим боржником.
У цьому зв'язку є безпідставними посилання позивача на те, що
дії керівника юридичної особи слід розглядати як дії його
представника, а також не відповідають дійсності твердження
позивача про те, що суд безпідставно не прийняв до уваги надані
йому докази, які, на думку позивача, підтверджували наявність
зловмисної угоди.
Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до вірного
висновку про те, що право позивача не було порушеним і,
відповідно до цього, не підлягає захисту, не мають правового
значення посилання позивача на те, що час коли в нього виникло
право на позов, суди визначили не правильно.
З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу науково-виробничої дослідної агрофірми
“Наукова” залишити без задоволення, а рішення господарського
суду Дніпропетровської області від 08.10.2001 та постанову
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
25.12.2001 по справі № ПД 19/111 залишити без змін.
Головуючий Борденюк Є.М.
Суддя Харченко В.М.
Суддя Грек Б.М.