ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.09.2002 Справа N 8/36
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
Головуючого судді Кузьменка М.В.,
суддів Васищака І.М.,
Палій В.М.,
розглянувши касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства
“Державний експортно-імпортний банк України” на постанову
Київського апеляційного господарського суду від 27.05.2002р.
у справі № 8/36 господарського суду Чернігівської області
за позовом прокурора Московського району м. Києва в інтересах
держави в особі Відкритого акціонерного товариства “Державний
експортно-імпортний банк України”
до відповідача Відкритого акціонерного товариства “Чексіл”
про стягнення 1500775,43грн.
та за
зустрічним позовом Відкритого акціонерного товариства “Чексіл”
до Відкритого акціонерного товариства “Державний експортно-
імпортний банк України”
про визнання кредитної угоди неукладеною
за участю представників:
Укрексімбанк – Нетовкана О.В. за дов. від 11.07.2001р. № 10-
101/2801; Біленко М.Л.
ВАТ “Чексіл” - Попов В.Д. за дов.№ 01-01-680 від 16.09.2002р.;
Титок О.М. за дов. № 01/01-678 від 16.09.2002р.;
ГПУ – не з’явилися
В С Т А Н О В И Л А :
прокурор Московського району м. Києва в інтересах держави
звернувся до арбітражного суду Чернігівської області з позовом
про стягнення з Відкритого акціонерного товариства “Чексіл” на
користь Відкритого акціонерного товариства “Державний експортно-
імпортний банк України” 1500775,43грн. заборгованості по маржі
та відсотках, нарахованих за несвоєчасну сплату маржі за
кредитною угодою № 16/16-49-2 від 18.03.94р. (1т. а.с.2-4).
До вирішення даного спору по суті, відповідач у справі – ВАТ
“Чексіл” звернувся з зустрічним позовом про визнання кредитної
угоди № 16/16-49-2 від 18.03.94р. неукладеною, який прийнято
судом для спільного розгляду з первісним ухвалою від
26.06.2001р. (2т. а.с.254-255).
Рішенням господарського суду Чернігівської області від
20.07.2001р. у задоволенні первісного та зустрічного позовів
відмовлено (2т. а.с.512-514). Приймаючи рішення у даній справі,
суд першої інстанції вийшов за межи позову та визнав недійсною
кредитну угоду № 16/16-49-2 від 18.03.94р., у зв’язку з її
невідповідністю чинному законодавству. Приймаючи рішення у
справі суд виходив з того, що:
- кредитна угода укладена в порушення встановленої Положенням
про порядок одержання, використання і погашення іноземних
кредитів, що надаються під гарантії Кабінету Міністрів України
та Національного банку, яке затверджено Валютно-кредитною радою
КМУ від 27.08.92р., процедури;
- кредитна угода не містить зобов’язань банку по наданню
кредиту;
- положення спірної кредитної угоди в частині можливості
використання кредиту до підписання кредитної угоди не
відповідають ст. 151 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, оскільки
зобов’язання за договором не можуть виникнути раніше ніж цей
договір укладений.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
27.05.2002р. рішення господарського суду Чернігівської області
від 20.07.2001р. залишено без змін (2т. а.с. 533-535).
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ВАТ
“Державний експортно-імпортний банк України” звернувся до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх
скасувати та прийняти рішення, яким задовольнити первісний
позов.
У поданій касаційній скарзі скаржник посилається на допущення
судами при розгляді даної справи порушень норм матеріального та
процесуального права. Так, оскаржуючи законність винесених
рішення та постанови, скаржник вказує, що:
- судом прийнято рішення, яке суттєво порушує інтереси
держави в особі Кабінету Міністрів України (фінансовим агентом
якого є ВАТ “Державний експортно-імпортний банк України), який
до участі у справі судом не залучався;
- невірно застосовано ст.ст. 4,48,151, ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
;
- висновок суду щодо відсутності у спірному договорі умов
щодо порядку і способу надання кредиту не відповідає фактичним
обставинам справи;
- судом взято до уваги висновок науково-правової експертизи,
проведеної Інститутом держави і права ім. В.М. Корецького, яка
не може бути доказом у справі;
- висновок суду про відсутність факту укладення договору від
17.06.93р. № 280/921243-22/1 між відповідачем і Асоціацією
“Алінекс” помилковий, оскільки відповідачем не надано доказів
підписання такого договору з протоколом розбіжностей, які не
були у подальшому врегульовані.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить
касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з
наступних підстав.
Відповідно до ст. 47 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, судове рішення
повинно прийматися за результатами обговорення усіх обставин
справи.
Принцип об’єктивної істини, тобто обгрунтованості висновків,
викладених у судовому акті, реалізується також положеннями ст.
38 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, яка зобов’язує господарський суд не
обмежуватись поданими документами і матеріалами, а витребувати
від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі
документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, у разі
недостатності поданих сторонами документів.
Вимоги зазначених процесуальних норм судом при розгляді даної
справи не виконані, внаслідок чого ним неповно з’ясовані
обставини, що мають значення для вирішення даного спору, у
зв’язку з чим відсутні підстави вважати, що судами дана
правильна юридична оцінка спірним правовідносинам та зроблений
відповідаючий чинним нормам матеріального права висновок щодо
прав та обов’язків сторін.
Так, як вбачається з заявленого позову, що є підставою для
порушення провадження у даній справі, прокурор, звертаючись з
позовом в інтересах держави, просить суд захистити порушене, на
його думку, право ВАТ “Державний експортно-імпортний банк
України” шляхом прийняття рішення про стягнення на його користь
з відповідача маржі та відсотків, нарахованих у зв’язку з
невиконанням зобов’язання по сплаті маржі у встановлений строк.
Заявлені вимоги обгрунтовані тим, що Відкрите акціонерне
товариство “Чексіл” не виконує взятих на себе зобов’язань за
умовами кредитної угоди № 16/16-49-2 від 18.03.94р.
Факт укладення вказаної угоди оспорюється відповідачем в межах
провадження у дані справі.
Судами першої та апеляційної інстанції при вирішенні даного
спору по суті встановлено, що спірна кредитна угода № 16/16-49-2
на оплату поставок технологічного обладнання в рамках контракту
від 05.03.91р. № 223-112006/280/2095749/910243-22 підписана
сторонами у справі – ВАТ “Державний експортно-імпортний банк
України” та ВАТ “Чексіл” відповідно – 18.03.94р. та 04.03.94р.
ВАТ “Державний експортно-імпортний банк України”, відповідно до
п. 2 Положення про порядок одержання, використання і погашення
іноземних кредитів, що надаються під гарантії Кабінету Міністрів
України та Національного банку, яке затверджено Валютно-
кредитною радою КМУ 27.08.92р., є агентом Уряду України по
залученню іноземних кредитів під гарантії Кабінету Міністрів
України і Національного банку України. До повноважень позивача,
в силу Декрету Кабінету Міністрів України від 17.03.93р. № 25-93
“Про надання державних гарантій щодо іноземних кредитів, які
надаються Україні відповідно до міжнародних договорів”
( 25-93 ) (25-93)
, належить обслуговування іноземних кредитів, отриманих
під гарантії Кабінету Міністрів України. Сам міжнародний кредит
надається урядами іноземних держав, міжнародними фінансовими
організаціями та іноземними банками, державі Україна, від імені
якої виступає Кабінет Міністрів України.
Таким чином, суду при вирішенні зустрічного позову необхідно
було залучити до участі у справі Кабінет Міністрів України,
оскільки рішення у даній справі за зустрічним позовом могло
вплинути на його права і обов’язки, як державного органу,
уповноваженого здійснювати певні функції від імені держави, щодо
однієї із сторін у справі.
Надання кредиту юридичній особі здійснюється у відповідності з
порядком, встановленим вищезазначеним Положенням, та на підставі
кредитної угоди між останньою та ВАТ “Державний експортно-
імпортний банк України”. При цьому, підставою для укладення
кредитної угоди є рішення Валютно-кредитної ради КМУ, яке
оформлюється протоколом (п. 8 Положення).
Судами першої та апеляційної інстанції при вирішенні даного
спору по суті встановлено, що спірна кредитна угода укладена
сторонами в порушення встановленого зазначеним Положенням
порядку, оскільки з листом-замовленням на одержання кредиту
звертався не відповідач, а Державна корпорація “Легтекс”.
Разом з тим, суди не з’ясували: зверталася Державна корпорація
“Легтекс” з листом-замовленням до Міністерства економіки України
для одержання кредиту для власним потреб, або за дорученням та в
інтересах інших юридичних осіб, зокрема, відповідача.
Крім того, в силу ст. 153 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, договір
вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних
випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. При
цьому, істотними є ті умови договору, які визнані такими за
законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті
умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути
досягнуто згоди.
За змістом ст. 151 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, договір є тим
юридичним фактом, який тягне за собою виникнення зобов’язань.
Отже, неукладений договір не породжує у сторін прав та
обов’язків, на відміну від наявності укладеного договору, який є
недійсним. Так, недійсний договір породжує певні правові
наслідки, однак не ті, які визначені сторонами у договорі, а
породжує виникнення у сторін інших прав та обов’язків, які прямо
зазначені у законі. Зокрема, в силу ч. 2ст. 48 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, по недійсній угоді кожна із сторін зобов’язана
повернути іншій стороні все отримане за угодою, а при
неможливості повернення отриманого в натурі – відшкодувати його
вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності угоди не
передбачені законом.
Таким чином, лише укладена угода може бути недійсною або визнана
такою за рішенням суду.
Разом з тим, визнаючи вказану угоду недійсною, суд поряд з цим у
рішенні посилається на відсутність у спірному договорі такої
істотної, на його думку, умови як порядок і спосіб надання
кредиту, тобто фактично встановлюючи відсутність факту укладення
спірної угоди.
Отже, перш за все суду необхідно було встановити наявність чи
відсутність певного юридичного факту, а саме – укладення спірної
угоди і лише потім з’ясовувати чи відповідає вона вимогам
закону.
Вищезазначені порушення, допущені судом першої інстанції при
вирішенні даного спору, не усунуті судом апеляційної інстанції.
За таких обставин, рішення господарського суду Чернігівської
області від 20.07.2001р. та постанова Київського апеляційного
господарського суду від 27.05.2002р. підлягають скасуванню, а
справа - передачі до на новий розгляд до суду першої інстанції.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9-
111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А :
1. Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства
“Державний експортно-імпортний банк України” задовольнити
частково.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від
27.05.2002р. та рішення господарського суду Чернігівської
області від 20.07.2001р. скасувати, справу передати на новий
розгляд до суду першої інстанції.
3. Справу повернути господарському суду Чернігівської області.
Головуючий суддя Кузьменко М.В.
Судді Васищак І.М.
Палій В.М.