ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
Суддя І-ї інстанції: Краєвська М.;
Судді апеляційної інстанції:
головуючий – Кузь В.Л.,
судді: Онишкевич В.В., Бойко С.М.;
Доповідач у суді касаційної
інстанції – Харченко В.М.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.09.2002 Справа N 1/736-18/572
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Борденюк Є.М. (головуючий),
Харченка В.М.,
Дерепи В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві
касаційну скаргу ТзОВ “Ярина”
на постанову від 25.04.2002
Львівського апеляційного господарського суду
у справі № 1/736-18/572
господарського суду Львівської області
за позовом Управління ресурсів Львівської
міської ради
до ТзОВ “Ярина”
Про розірвання договору оренди та виселення
В судове засідання представники сторін не з’явилися, про час і
місце слухання сторони були повідомлені належним чином.
В С Т А Н О В И В:
У грудні 2001 року Управління ресурсів Львівської міської ради
звернулося до господарського суду Львівської області з позовом
до ТзОВ “Ярина” про розірвання договору оренди № 3478 від
10.05.1999 нежитлового приміщення на вул. Я.Мудрого, 1 у
м. Львові та виселення відповідача з займаних приміщень. Свої
вимоги позивач обгрунтовував тим, що відповідачем порушуються
умови зазначеного договору, зокрема не сплачується вже тривалий
час орендна плата.
У січні 2002 року ТзОВ “Ярина” подало зустрічну позовну заяву
про визнання договору оренди № 3478 від 10.05.1999 неукладеним,
оскільки на думку ТзОВ “Ярина” зазначений договір не відповідає
вимогам закону.
Рішенням господарського суду Львівської області від 06.03.2002
по справі № 1/736-18/572 первісний позов задоволено. Розірвано
договір оренди № 3478 від 10.05.1999 нежитлових приміщень
першого поверху загальною площею 208,8 м. кв. на вул. Я.Мудрого,
1 у м. Львові, укладеного між Управлінням комунального майна
м. Львова та ТзОВ “Ярина” та виселено відповідача з займаних
нежитлових приміщень. В зустрічному позові ТзОВ “Ярина”
відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
25.04.2002, за тією ж справою, вищезазначене рішення суду першої
інстанції залишено без змін.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення
господарського суду Львівської області від 06.03.2002 та
постанову Львівського апеляційного господарського суду від
25.04.2002 і прийняти нове рішення, яким задовольнити зустрічні
позовні вимоги ТзОВ “Ярина”, а по позовних вимогах Управління
ресурсів Львівської міської ради припинити провадження у справі.
На думку відповідача, при прийнятті рішень у справі суди першої
та апеляційної інстанцій не зробили правової оцінки оспорюваного
договору оренди у відповідності до ст.ст. 3, 5, 9, 10, 19 Закону
України “Про оренду державного та комунального майна”
( 2269-12 ) (2269-12)
, не застосували Цивільний кодекс України та порушили
норми ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Відзиву на касаційну скаргу позивач до Вищого господарського
суду України не надіслав.
Заслухавши доповідача, перевіривши правильність застосування
Львівським апеляційним господарським судом норм процесуального
та матеріального права, колегія суддів Вищого господарського
суду України не знаходить підстав для задоволення касаційної
скарги.
До такого висновку суд дійшов на підставі наступного.
Як вбачається із матеріалів справи, 10.05.1999 між ТзОВ “Ярина”
та Управлінням комунального майна м. Львова, правонаступником
якого є Управління ресурсів Львівської міської ради було
укладено договір оренди нежитлових приміщень за № 3478, які
знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Я.Мудрого, 1, загальною
площею – 208,8 кв.м. Пунктом 3 зазначеного договору передбачено
обов'язок відповідача щомісячно вносити орендну плату за оренду
нежитлового приміщення.
З тих же матеріалів справи вбачається, що за період з.05.1999 по
вересень 2001 в порушення умов договору, відповідач заборгував
позивачу – 30685,01 грн. орендної плати, що відповідно до п. 3
ст. 269 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
дало право позивачу звернутися з
позовом до суду про дострокове розірвання спірного договору та
виселення ТзОВ “Ярина” з орендованого приміщення.
Посилання відповідача на те що даний договір є неукладеним, що
не було проведено передачу спірного об'єкту в комунальну
власність м. Львова від Львівського локомотивного заводу та
посилання відповідача на те, що він сплачує орендну плату
Локомотиворемонтному заводу правомірно не взяті до уваги судами,
оскільки всі ці обставини були предметом розгляду справи
№ 1/479-20/193, а тому згідно з п. 2 ст. 35 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
факти, встановлені рішенням господарського суду під
час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні
інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Відповідно до ст. 33 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
кожна сторона
повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на
підставу своїх вимог і заперечень. Враховуючи, що відповідачем
не наведено жодних доказів про погашення ним заборгованості
перед позивачем згідно оспорюваного договору оренди за № 3478,
то суди першої та апеляційної інстанцій правомірно задовольнили
позовні вимоги по первісному позову Управління ресурсів
Львівської міської ради та відмовили ТзОВ “Ярина” у задоволенні
зустрічного позову.
З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ТзОВ “Ярина” залишити без задоволення, а
рішення господарського суду Львівської області від 06.03.2002 та
постанову Львівського апеляційного господарського суду від
25.04.2002 у справі № 1/736-18/572 залишити без змін.
Головуючий Борденюк Є.М.
Суддя Харченко В.М.
Суддя Дерепа В.І.