ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.09.2002 Справа N 975-8/19
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді Усенко Є.А.,
суддів: Глос О.І.,
Жаботиної Г.В.,
розглянувши з участю представників:
-дочірнього підприємства
Державної акціонерної компанії
“Хліб України” “Сумський Петрова А.В.;
комбінат хлібопродуктів”(далі
за текстом ДП –“Сумський
комбінат хлібопродуктів”
-Сумської міжрайонної
державної податкової інспекції Павлічек В.О., Михайлової М.В.
(далі за текстом- Сумська
МДПІ)
касаційну скаргу Сумської МДПІ
на постанову Харківського апеляційного
господарського суду від
06.06.2002р.
по справі № 975-8/19
за позовом ДП “Сумський комбінат
хлібопродуктів”
до Сумської МДПІ
Про визнання рішення частково недійсним,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Сумської області від 09.04.2002р.
(суддя Кіяшко В.І.), залишеним без змін постановою Харківського
апеляційного господарського суду від 06.06.2002р. (судді Філатов
Ю.М., Бабакова Л.М., Кравець Т.В.), позов задоволено: рішення
начальника Сумської МДПІ від 12.11.2001р. № 186/23/00956017/6736
визнано недійсним в частині донарахування податкових зобов'язань
по податку на додану вартість у сумі 172 734 грн., по податку на
прибуток у сумі 72000 грн., та застосування штрафних санкцій по
вказаних податках у розмірі відповідно 43988 грн. і 14890 грн..
Судові рішення мотивовані дотриманням позивачем вимог пункту 5.1
та підпункту 5.3.9 пункту 5.3 ст. 5 Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
при включенні
до валових витрат 903246,86 грн., сплачених за зерно, придбане
взамін використаного в процесі освіження зерна державного
матеріального резерву, та 808000 грн. дебіторської
заборгованості, стосовно яких закінчився строк позовної
давності.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постановлені по
справі судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в
позові, посилаючись на порушення судами першої й апеляційної
інстанції ст. 423 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, ст. 2, пунктів 2,4
ст. 12 Закону України “Про державний матеріальний резерв
України”, пунктів 1.24, 1.32 ст. 1, пункту 5.1 ст. 5 Закону
України “Про оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
Клопотання відповідача про зупинення провадження у справі до
розгляду касаційної скарги Сумської МДПІ на постанову
Харківського апеляційного господарського суду від 24.01.2002р.
по справі № 4143-8/283 задоволенню не підлягає, оскільки
предметом судового розгляду у зазначеній справі є позов про
визнання недійним окремого рішення відповідача. До того ж на
даний час касаційна скарга відповідача по справі № 4143-8/283 до
провадження Вищим господарським судом України не прийнята.
Заслухавши представників відповідача, які підтримали касаційну
скаргу, та заперечення представника позивача, перевіривши
повноту встановлення обставин справи та правильність їх
юридичної оцінки в рішенні місцевого та постанові апеляційного
господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду
України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи позов місцевий господарський суд виходив з того,
що придбання позивачем зерна для відновлення державного
матеріального резерву пов'язане з його господарською діяльністю,
оскільки використання зерна з резерву і його відновлення
здійснювалося в порядку освіження (поновлення) відповідно до
пункту 4 ст. 12 Закону України “Про державний матеріальний
резерв”, яким передбачено таке право відповідального зберігача.
При цьому суд апеляційної інстанції як на докази правомірності
дій позивача по використанню зерна з резерву послався на
податкові накладні № 915 від 26.09.01р. та № 842/9 від
28.09.01р, виписані позивачем і Державним агентством з
матеріальних резервів відповідно на спожиту і закладену
натомість кількість зерна. Разом з тим, відповідач стверджує, що
вказані податкові накладні під час перевірки позивачем надані не
були.
Суд апеляційної інстанції послався на лист позивача № ЮР 104 від
29.10.01р., додатком до якого позивач направив копії вказаних
податкових накладних Сумській МДПІ, який, однак, в матеріалах
справи відсутній.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивач поновлював
використане з державного резерву зерно в період з 2000 року по
вересень 2001 року, тоді як використання зерна мало місце в
грудні 1999р. – березні 2001 року. Оскільки відповідно до ст. 2
Закону України “Про державний матеріальний резерв” освіження
запасів державного резерву передбачає одночасно з використанням
матеріальних цінностей їх поставку та закладення до державного
резерву, господарському суду слід було з'ясувати причину
неспівпадання в часі використання й поновлення запасів
державного резерву позивачем; наявність на це згоди Державного
агентства з матеріальних резервів, як уповноваженого державного
органу на здійснення управління державного резерву; а також
обставин щодо виписки вказаних податкових накладних, маючи на
увазі, що згідно п. 1 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський
облік та фінансову звітність в Україні” ( 996-14 ) (996-14)
первісні
документи мають бути виписані під час здійснення господарської
операції, а якщо це неможливо, безпосередньо після її
завершення.
З'ясування цих обставин має суттєве значення для оцінки
операцій, здійснених позивачем з використанням та придбанням
зерна для поповнення запасів матеріального резерву, з точки зору
вимог законодавства про оподаткування.
Згідно підпункту 5.2.8 пункту 5.2. ст. 5 Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
до складу
валових витрат включаються, зокрема, суми заборгованості,
стосовно яких закінчився строк позовної давності.
Відповідно до ст.ст. 71, 73, 76 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
загальний
строк позовної давності встановлений в три роки, строки позовної
давності не можуть змінюватися за згодою сторін, а їх перебіг
починається з дня виникнення права на позов, тобто з дня, коли
особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого
права. Виходячи із положень ст. 165 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
по
вимогах із зобов'язань, строк виконання яких не визначений,
перебіг строку позовної давності починається після закінчення
семи днів з моменту пред'явлення вимоги сплатити борг, якщо
такий при цьому не сплачений.
Вирішуючи спір, місцевий і апеляційний господарські суди,
виходили з того, що сума дебіторської заборгованості, включена
позивачем до валових витрат, підтверджується регістрами
первинного бухгалтерського обліку.
Однак, при цьому судом не було встановлено, чи стосовно всієї
зазначеної суми збіг строк позовної давності. Разом з цим, як
вбачається з наявної в матеріалах справи довідки Сумської МДПІ
від 02.11.2001р. № 23/10-291 про результати перевірки
розрахунків позивача з іншими підприємствами станом на
01.07.2001р., строки виконання зобов'язань по оплаті вартості
проданої позивачем продукції, зокрема, Тростянецьким заводом
мінеральних вод, фірмою “Сумифудз”, ВАТ “Низівський цукрозавод”,
кафе “Україна”, КСП імені Горького, ТОВ “Агро”, ТОВ АФ
“Мічурінське”, визначені не були, претензії боржником не
пред'являлися. До того, ж в довідці є посилання на те, що деякі
дебітори (КСП “За мир”, СГ ЗАТ “Нива”, СГ ЗАТ “Україна”, СЗАТ
імені Щорса) згідно актів звірки розрахунків не визнали
наявність боргу перед позивачем (а.с. 118-128). Наявність такого
доказу в силу ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
вимагала від
господарського суду ретельної перевірки доводів відповідача про
відсутність правових підстав для включення позивачем 490100 грн.
дебіторської заборгованості до валових витрат. Згідно частини 1
зазначеної статті оцінка господарським судом доказів повинна
ґрунтуватися на всебічному і об'єктивному встановленні в
судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
Недотримання вимоги наведеної норми процесуального права потягло
неповноту з'ясування обставин справи, що, в свою чергу, виключає
можливість висновку щодо правильності застосування судом при
вирішенні спору норм матеріального права.
У зв'язку з цим постановлені по справі судові рішення підлягають
скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти
до уваги наведене, вжити всі передбачені законом засоби для
всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин справи,
прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у
відповідності з вимогами чинного законодавства вирішити спір.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст. 111-9, ч. 1 ст. 111-10,
ст. ст. 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд
України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Сумської МДПІ задовольнити частково, скасувати
постанову Харківського апеляційного господарського суду від
06.06.2002 р. та рішення господарського суду Сумської області
від 09.04.2002р. по справі 975-8/19-а, а справу передати на
новий розгляд до господарського суду Сумської області.
Головуючий, суддя Є.Усенко
С у д д і О.Глос
Г.Жаботина