Верховний Суд України у складі:

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" (далі – Центр ДЗК) до Державної інспекції з контролю за цінами в Херсонській області (далі – Інспекція), третя особа – Державний комітет України по земельних ресурсах, за участю прокурора Херсонської області, про визнання частково недійсним рішення,

У березні 2007 року Центр ДЗК звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив визнати протиправним і скасувати рішення Інспекції від 28 лютого 2007 року № 11 про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін, згідно з яким у дохід держави підлягає вилученню 270 971 грн необґрунтовано одержаної позивачем виручки та 541 942 грн штрафу.

Оскаржуване рішення відповідач прийняв на підставі акта від 22 лютого 2007 року, складеного за результатами перевірки Херсонської регіональної філії Центру ДЗК з питань правомірності формування та застосування тарифів на роботи і послуги, у ході якої виявлено факти отримання від громадян у період із 1 січня до 31 грудня 2006 року плати за послуги, пов’язані з реєстрацією права власності на земельні ділянки, набутого ними відповідно до статті 121 Земельного кодексу України (далі – ЗК), що, на думку Інспекції, є порушенням Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV (1952-15) "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі – Закон № 1952-IV (1952-15) )

На обґрунтування позову Центр ДЗК зазначив, що посилання Інспекції в оскаржуваному рішенні на порушення Закону № 1952-IV (1952-15) є безпідставним, оскільки він не є органом державної реєстрації прав у розумінні цього Закону і не здійснює передбачену цим Законом діяльність. Оплата громадянами послуг та робіт, пов’язаних із державною реєстрацією земельних ділянок, які він надає, передбачена такими нормативно-правовими актами: постановами Кабінету Міністрів України від 1 листопада 2000 року № 1619 "Про затвердження Порядку виконання земельно-кадастрових робіт та надання послуг на платній основі державними органами земельних ресурсів" (1619-2000-п) та від 17 липня 2003 року № 1088 "Про створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру" (1088-2003-п) ; Тимчасовим порядком ведення державного реєстру земель, затвердженим наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 2 липня 2003 року № 174 (z0641-03) ( зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 липня 2003 року за № 641/7962 (z0641-03) ; далі – наказ Державного комітету України по земельних ресурсах № 174); наказом Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України від 15 червня 2001 року № 97/298/124 "Про затвердження розмірів оплати земельно-кадастрових робіт" ( зареєстровано в Міністерстві юстиції України 10 липня 2001 року за № 579/5770 (z0579-01) ).

Господарський суд Херсонської області постановою від 5 липня 2007 року, залишеною без змін ухвалами Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2008 року та Вищого адміністративного суду України від 23 червня 2011 року, у задоволенні позову відмовив.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, установленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, державне підприємство "Центр державного земельного кадастру" просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 23 червня 2011 року.

На обґрунтування заяви додано ухвали Вищого адміністративного суду України від 20 січня 2009 року № К-23142, від 31 березня 2009 року № К-9214/07, від 1 липня 2010 року № К-28309/09 та від 30 вересня 2010 року № К-24179/10, у яких, на думку заявника, одні й ті ж самі норми матеріального права застосовані по-іншому та правильно.

Перевіривши наведені у заяві доводи, Верховний Суд України дійшов висновку, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

За змістом статті 29 Закону № 1952-IV, який регулює відносини, пов’язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно, органи державної влади, органи місцевого самоврядування та їх посадові особи, громадяни України, яким передані безоплатно у власність земельні ділянки відповідно до статті 121 ЗК, звільняються від плати за державну реєстрацію прав, а також платежів за надані органами державної реєстрації прав послуги у зв’язку з виконанням ними повноважень, визначених законом.

Статтею 196 ЗК державну реєстрацію земельних ділянок визначено як складову частину державного земельного кадастру, ведення якого згідно з частиною першою статті 204 цього Кодексу здійснює уповноважений орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Відповідно до частини першої статті 202 ЗК державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у складі державного реєстру земель.

Функціонування державного реєстру земель згідно з наказом Державного комітету України по земельних ресурсах № 174 (z0641-03) забезпечує Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах, структурні підрозділи якого проводять приймання, перевірку та систематизацію реєстраційних карток земельних ділянок, здійснюють видачу та реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди (суборенди) землі, ведуть книгу реєстрації, формують Поземельну книгу, тобто здійснюють діяльність, пов’язану із державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно.

Аналіз наведених положень законодавства дає підстави вважати правильним висновок касаційного суду про те, що стягнення Херсонською регіональною філією Центру ДЗК, яка у розумінні Закону № 1952-IV (1952-15) є місцевим органом державної реєстрації прав, плати за реєстрацію державних актів та пов’язані з нею послуги із громадян, яким земельні ділянки передані безоплатно у власність відповідно до статті 121 ЗК, є протиправним, а застосування до позивача економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін – обґрунтованим.

Ураховуючи вищевикладене та керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України

У задоволенні заяви державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" відмовити.

постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Стягнення підрозділами державного підприємства "Центр державного земельного кадастру", які у розумінні Закону № 1952-IV (1952-15) є місцевими органами державної реєстрації прав на нерухоме майно, плати за реєстрацію державних актів та пов’язаних із нею послуг щодо земельних ділянок, отриманих громадянами відповідно до статті 121 Земельного кодексу України, є протиправним.