ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.09.2002 Справа N А13-77
м. Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Шульги
О.Ф. - головуючого, Козир Т.П. , Семчука В. В., за участю
представників позивача – Шатохіної О.І. дов. від 09.09.2002 №
62, Шинкаренко Н.М. дов.від 08.09.2002, відповідача – Варданяна
Г.С. дов.від 29.05.2002 року, Старостенко В.М. дов. від
09.09.2002 року, Дороганової М.Є. дов. від 06.09.2002 року,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з
великими платниками податків у м. Дніпропетровську на постанову
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
13.06.2002 року у справі за позовом ВАТ “Енергопостачальна
компанія “Дніпрообленерго” до спеціалізованої державної
податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у
м. Дніпропетровську
про визнання рішення недійсним,
В С Т А Н О В И В:
В липні 2000 року ВАТ “Енергопостачальна компанія
“Дніпрообленерго” звернулась до суду з позовом до
спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з
великими платниками податків у м. Дніпропетровську про визнання
недійсним і скасування рішення від 6.07.2000 року № 3-324-
22359034/176 про стягнення податків і зборів та застосування
фінансових санкцій.
В позовній заяві позивач посилався на безпідставність
здійснених донарахувань.
Рішенням арбітражного суду Дніпропетровської області від 26-
27.09.2000 року позов задоволено частково.
Спірне рішення відповідача визнане недійсним в частині
донарахування 846108 гривень 80 коп. податку на додану вартість
і застосування фінансових санкцій за його несплату в розмірі
846108гривень 80 коп.
В частині скасування цього рішення провадження у справі
припинено.
В іншій частині в позові відмовлено.
Постановою від 14.06.2001 року голови суду рішення суду змінено.
Спірне рішення відповідача визнано недійсним в частині
донарахування 6412349 гривень 80 коп. податку на прибуток,
застосування фінансових санкцій за його несплату в розмірі
1905704 гривні 94 коп. , донарахування 846108 гривень 80 коп.
податку на додану вартість і застосування фінансових санкцій за
його несплату в розмірі 846108гривень 80 коп. , стягнення
1822489 гривень 80 коп. пені за несвоєчасне перерахування
внесків до інноваційного фонду.
В іншій частині позову відмовлено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 13.06.2002 року апеляційна скарга відповідача залишена без
задоволення, а постанова голови арбітражного суду - без зміни.
В касаційній скарзі спеціалізована державна податкова
інспекція по роботі з великими платниками податків у м.
Дніпропетровську просить скасувати постанови суду і залишити без
зміни рішення арбітражного суду, посилаючись на неправильне
застосування судами наглядової та апеляційної інстанцій норм
матеріального права.
Вважає, що суд неправильно застосував ст. 221 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
і п. п. 5.2.1 ст. 5 Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, а відповідач
не мав права відносити до валових витрат 227 073 гривень 33 коп.
коштів, витрачених на атестацію робочих місць, оскільки ні
вказаним Законом ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, ні постановами Кабінету
Міністрів України, на підставі яких проведено атестацію, таке
право підприємствам не надано і не визначено джерело витрат.
Також, на думку відповідача, суд неправильно застосував ст.
5 п. п. 5.2.1 і п. 5.8 Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
в частині оподаткування
операцій з придбання природного газу.
Вважає, що позивач не мав права відносити на валові витрати
цінові різниці за використаний газ у зв’язку із зростанням курсу
долара США.
Крім того, стверджує, що суд повинен був застосувати постанову
Кабінету Міністрів України від 6.08.1998 року № 1442 і стягнути
пеню за несвоєчасне перерахування внесків до інноваційного
фонду, оскільки за ст. 14 Закону України “Про систему
оподаткування” ( 1251-12 ) (1251-12)
збір до Державного інноваційного
фонду віднесено до обов’язкових платежів,
Також в мотивувальній частині касаційної скарги зазначив, що
з урахуванням вимог Указу Президента України від 7.08.1998 року
“Про деякі зміни в оподаткуванні” ( 857/98 ) (857/98)
операції по обміну
векселів на товари є бартерними і не звільнені від оподаткування
ПДВ, тому позивач повинен був оподаткувати їх податком на додану
вартість в сумі 846108гривень 80 коп. Однак, в судовому
засіданні представник відповідача ці доводи касаційної скарги з
розгляду зняв і уточнив, що просить залишити без зміни рішення
арбітражного суду, яким визнано недійсним рішення ДПІ у м.
Дніпропетровську про донарахування ПДВ на цю суму за
господарськими операціями з застосування векселів.
Вислухавши пояснення представників сторін, обговоривши
доводи касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, суд вважає,
що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав
Як встановлено судом, відповідач рішенням від 6.07.2000 року № 3-
324-22359034/176 донарахував позивачу податки і збори і
застосував фінансові санкції за їх несплату, зокрема: 5826659
гривень 80 коп. податку на прибуток і 1747997 гривень94 коп.
фінансових санкцій за його несплату, 1090928 гривень 39 коп.
податку на додану вартість і фінансові санкції за його заниження
в розмірі 100 відсотків донараховного ПДВ, 1822489 гривень 80
коп. пені за несвоєчасну сплату збору до Державного
інноваційного фонду України.
Спірне рішення прийнято на підставі акту перевірки від
27.06.2000 року № 004138 за період 1.01.1999 року по 1.04.2000
року.
Відповідно до ст. 92 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
виключно законами України визначаються система оподаткування,
податки і збори.
Збір до Державного інноваційного фонду за ст. 14 Закону
України “Про систему оподаткування” ( 1251-12 ) (1251-12)
віднесено до
загальнодержавних податків і зборів.
Ставки збору на окремі роки визначалися Законами України про
Державний бюджет України на відповідний рік.
Враховуючи, що ні Законами України про оподаткування, ні
іншими Законами України не встановлювалися строки сплати
зазначеного збору, суди наглядової і апеляційної інстанцій дали
вірну юридичну оцінку обставинам справи і визнали недійсним
рішення відповідача про нарахування пені за несвоєчасну сплату
збору до Державного інноваційного фонду України.
Атестацію робочих місць позивач провів на підставі Постанови
Кабінету Міністрів України від 1.07.1992 року № 442 “Про порядок
проведення атестації робочих місць” ( 442-92-п ) (442-92-п)
з метою охорони
праці та забезпечення соціального страхування.
Згідно п. п. 5.2.1 ст. 5 Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
до складу валових витрат
включаються суми будь-яких витрат, сплачених /нарахованих/
протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією,
веденням виробництва, продажем продукції /робіт, послуг/ і
охороною праці.
За таких обставин суд прийшов до правильного висновку про
обгрунтованість віднесення цих витрат до валових і визнав
недійсним рішення відповідача в частині донарахування податку на
прибуток на кошти, витрачені на атестацію робочих місць.
Як встановлено судом, позивач придбав і використав природний
газ, ціна якого за договором визначена в доларах США, а
розрахунок повинен відбуватися в національній валюті України за
курсом, встановленим на день розрахунку.
Вчасно за газ позивач не розрахувався, в зв’язку з чим на
момент реорганізації позивача виникла цінова різниця в розмірі
63 360 667 гривень 68 коп.
На підставі наказів Міненерго України від 5.08.1999року № 235 і
№ 236 відбулася реорганізація позивача.
Із складу ВАТ “Енергопостачальна компанія “Дніпробленерго”
виділені структурні підрозділи і на базі їх майна створені
юридичні особи – державні підприємства “Криворізька ТЕЦ” та
“Дніпродзержинська ТЕЦ”.
Згідно вказівки власника в особі уповноваженого органу -
Міненерго України збитки від цінової різниці на газ за
роздільним балансом, затвердженим загальними зборами позивача, в
повному обсязі віднесені на його баланс.
Відповідач за наслідками зустрічних перевірок та розгляду
розбіжностей до акту перевірки донарахував податок на прибуток
не на всю суму цінових різниць, а частково – на 19422199 гривень
79коп.
Підставність віднесення суми цінових різниць, які існували
на момент реорганізації, до валових витрат позивача у даному
випадку підтверджені листами Міністерства фінансів України від
15.02.1999 року № 18-1917 та Державної податкової адміністрації
України від 29.08.2002 року.
За таких обставин суди наглядової та апеляційної інстанцій
правильно застосували п. п. 5.2.1 ст. 5 і п. 11.2 ст. 11 Закону
України “Про оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
і обгрунтовано визнали недійсним рішення відповідача про
донарахування податку на прибуток на суму цінових різниць.
З огляду на викладене постанова голови арбітражного суду і
постанова апеляційного господарського суду відповідають вимогам
закону і матеріалам справи, тому підстав для їх скасування не
вбачається.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції
по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську
залишити без задоволення, а постанову від 14.06.2001 року голови
арбітражного суду Дніпропетровської області і постанову
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
13.06.2002 року – без зміни.
Головуючий, суддя О. Шульга
Судді Т. Козир
В. Семчук