990/165/23 Про визнання протиправним та скасування рішення Вищої ради правосуддя про звільнення особи з посади судді районного суду міста; визнання протиправною бездіяльність Вищої ради правосуддя по нерозгляду заяви особи про звільнення з посади судді у відставку та зобов`язання Вищої ради правосуддя розглянути заяву особи про звільнення з посади судді районного суду міста у відставку - 01.11.2023 Прийняття

- визнати протиправною бездіяльність Вищої ради правосуддя по нерозгляду заяви ОСОБА_2 про звільнення з посади судді у відставку та зобов`язати Вищу раду правосуддя розглянути заяву ОСОБА_2 про звільнення з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва у відставку.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

В ході розгляду справи судом встановлено, що Указом Президента України від 25.04.2002 №383/2002 (383/2002) ОСОБА_2 призначено на посаду судді Солом`янського районного суду міста Києва.

20.03.2008 постановою Верховної Ради України "Про обрання суддів" №240-VI (240-17) ОСОБА_2 обрана суддею Солом`янського районного суду міста Києва безстроково.

08.04.2014 прийнято Закон України "Про відновлення довіри до судової влади в Україні" (1188-18) (далі - Закон №1188-VII (1188-18) ).

Відповідно до частини 1 статті 2 цього Закону перевірка суддів проводиться протягом одного року з дня формування складу Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - Тимчасова спеціальна комісія), що утворюється у порядку, визначеному статтею 4 цього Закону.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 цього Закону суддя суду загальної юрисдикції підлягає перевірці у разі прийняття ним одноособово або у колегії суддів рішень про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою, залишення їх без змін, продовження строку тримання під вартою, обвинувальних вироків щодо осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21.11.2013 до дня набрання чинності цим Законом, у зв`язку з їх участю у таких акціях.

До Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів загальної юрисдикції надійшли заяви президента Всеукраїнської громадської організації "Асоціація правників України" Бугая Д.В., ОСОБА_3 та заступника Генерального прокурора України Бачуна О.В. про проведення спеціальної перевірки судді Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_2 відповідно до Закону України "Про відновлення довіри до судової влади в Україні" від 08.04.2014 №1188-VII (1188-18) .

Тимчасова спеціальна комісія з перевірки суддів загальної юрисдикції провела спеціальну перевірку судді, за результатами якої ухвалила висновок від 09.06.2015 №46/02-15, згідно з яким визнала в діях судді ОСОБА_2 порушення присяги судді, що стало підставою для відкриття Вищою радою юстиції ухвалою від 22.10.2015 дисциплінарної справи.

18.12.2015 Вища рада юстиції, розглянувши дисциплінарну справу, відкриту за висновком Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції від 09.06.2015 №46/02-15 щодо судді Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_2, ухвалила рішення №1196/0/15-15 "Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва за порушення присяги".

Зазначене рішення Вищої ради юстиції оскаржено позивачкою до суду.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 21.03.2016 (справа №800/39/16) визнано незаконним та скасовано рішення Вищої ради юстиції від 18.12.2015 №1196/0/15-15 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді.

Постановою Верховного Суду України від 06.07.2016 рішення суду першої інстанції у справі №800/39/16 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Вищого адміністративного суду України.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 14.07.2017 (справа №800/421/16 (800/39/16)) відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до Вищої ради правосуддя.

Постановою Верховного Суду від 17.09.2018 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 14.07.2017 у справі №800/421/16 (800/39/16).

02.02.2016 Вища рада юстиції внесла до Верховної Ради України подання "Про звільнення судді з посади" №14/0/12-16 про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України (вчинення істотного дисциплінарного проступку). У поданні зазначено, що таке прийнято на підставі рішення Вищої ради юстиції від 18.12.2015 №1196/0/15-15.

29.09.2016 Верховна Рада України прийняла постанову №1624-VIII про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді відповідно до пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України.

17.10.2016 Головою Солом`янського районного суду м. Києва видано наказ № 9-о.с., згідно якого, ОСОБА_2 відраховано 17.10.2016 зі штату Солом`янського районного суду м. Києва, у зв`язку з порушенням присяги. Постанову ВРУ від 29.09.2016 №1624- VIII (1624-19) ОСОБА_2 оскаржила до суду.

Рішенням Верховного Суду від 22.04.2019, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019, позов ОСОБА_2 задоволено.

Визнано протиправною та скасовано постанову Верховної Ради України від 29.09.2016 №1624-VIII (1624-19) про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді.

Листом від 09.12.2019 №04-26/12-914 Верховна Рада України надіслала Вищій раді правосуддя подання Вищої ради юстиції від 02.02.2016 №14/0/12-16 про звільнення судді Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_2 з посади за порушення присяги.

16.03.2020 Головою Солом`янського районного суду м. Києва видано наказ №12-ос, яким скасовано наказ від 17.10.2016 № 9-ос, а суддя ОСОБА_2 з 17.03.2020 приступила до роботи.

25.08.2021 позивачка подала до ВРП заяву про звільнення її у відставку з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва на підставі пункту 4 частини 6 статті 126 Конституції України.

Ухвалою від 28.10.2021 №2133/0/15-21 ВРП зупинила розгляд заяви ОСОБА_2 про звільнення з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва у відставку, відповідно до вимог ст. 34. ч. 3 ст. 55 Закону України "Про Вищу раду правосуддя", оскільки на розгляді ВРП перебуває подання про звільнення її з посади судді з підстави, визначеної п. 3 ч. 6 ст. 126 Конституції України.

21.01.2022 ОСОБА_2 звернулась до ВРП з із заявою про поновлення розгляду заяви про її звільнення з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва у відставку, оскільки сплив граничний термін зупинення розгляду заяви у 90 днів.

06.07.2023 ВРП прийняла рішення №693/0/15-23 про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини 6 статті 126 Конституції України.

Вважаючи протиправним рішення ВРП від 06.07.2023 №693/0/15-23, а також бездіяльність ВРП щодо нерозгляду її заяви про звільнення у відставку, позивач звернулась до суду.

Також судом встановлено, що ухвалою ВРП від 24.08.2023 №845/0/15-23 поновлено розгляд питання про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Ухвалою від 24.08.2023 №846/0/15-23 заяву ОСОБА_2 про звільнення з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва у відставку залишено без розгляду.

ДОВОДИ СТОРІН

В обґрунтування позовних вимог позивачка покликається на невмотивованість, необґрунтованість та протиправність рішення ВРП від 06.07.2023 №693/0/15-23, оскільки таке прийняте на підставі п. 14 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Вищу раду правосуддя" (1798-19) за відсутності фактичних підстав для застосування даної норми, оскільки Верховною Радою України рішення за поданням Вищої ради юстиції було прийняте.

Крім того, оскаржуване рішення не містить мотивів саме щодо встановлення та наявності в її діях ознак вчинення істотного дисциплінарного проступку.

Крім того, позивачка покликається на порушення процедури прийняття рішення від 06.07.2023 №693/0/15-23 в частині дотримання строків притягнення судді до відповідальності та за відсутності в рішенні відповідних мотивів.

Також покликається на те, що повторне звільнення її на підставі п. 3 ч. 6 ст. 126 Конституції України обмежує їй доступ до професії судді та/або адвоката, по суті є повторним притягненням до відповідальності за одне й те саме діяння.

Крім того, покликається на те, що зупинення розгляду її заяви про звільнення у відставку відбулось за відсутності передбачених на це законом підстав. В свою чергу її заява про поновлення розгляду заяви про звільнення у відставку відповідачем так і не була розглянута.

Представниця ВРП позов не визнала з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування відзиву покликається на те, що оскаржуване рішення Вищої ради правосуддя мстить підстави звільнення судді, прийнято повноважним складом Вищої ради правосуддя та підписано всіма членами Вищої ради правосуддя, які брали участь у його ухвалені.

При цьому, позивачка була належним чином повідомлена про засідання ВРП, на якому було прийнято оскаржуване рішення, була присутня на ньому та надавала пояснення членам Ради.

Покликається на те, що рішення ВРЮ № 1196/0/15-15 "Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва за порушення присяги" на сьогоднішній день є чинним. Таким чином, факт порушення Позивачкою присяги судді, правомірність та обґрунтованість висновків Вищої ради юстиції підтверджена постановою Вищого адміністративного суду України від 14.07.2017 у справі №800/421/16, якою відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення Вищої ради юстиції від 18.12.2015 №1196/0/15-15 "Про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення судді Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_2 з посади за порушення присяги" та в силу статті 78 КАС України не потребує доказування.

В свою чергу, скасування Постанови Верховної Ради про звільнення судді ОСОБА_2 відновило процедуру звільнення її на підставі рішення Вищої ради юстиції від 18.12.2015, а тому відповідно до пункту 14 розділу III "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1798-VIII (1798-19) матеріали щодо звільнення Позивачки було передано до ВРП для ухвалення рішення про звільнення судді з посади, яка правомірно розглянула подання ВРЮ відносно судді.

На переконання відповідача, передача на підставі пункту 14 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1798-VIII (1798-19) на розгляд ВРП подань Вищої ради юстиції про звільнення з посади судді, згідно з якими до набрання чинності конституційних змін щодо правосуддя не прийнято рішення Президентом України чи Верховною Радою України, спрямоване на те, щоб процес (правовідносини), розпочатий до того, як змінилося законодавство (у цій сфері), був завершений з урахуванням нового правового регулювання, зокрема в тій частині, яка стосується компетенції органів, уповноважених на прийняття відповідних рішень.

Покликається на те, що оскаржуване рішення ВРП про звільнення судді з посади, не є рішенням про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, а лише приймається на його підставі, тому за своєю суттю таке рішення є кадровим. У такому рішенні ВРП не оцінює обставин та висновків дисциплінарного органу щодо змісту, характеру дисциплінарного проступку, виду дисциплінарної відповідальності та інших пов`язаних із цим питань.

Представник позивачки в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

Представниця відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити в задоволенні позову.

ВИСНОВКИ СУДУ

Щодо повноважень ВРП приймати рішення у спірних правовідносинах.

Відповідно до положень Конституції України (254к/96-ВР) (в редакції, яка діяла станом на час здійснення щодо позивачки дисциплінарного провадження у 2015 році) призначення/обрання суддів та прийняття рішення про їх звільнення належали до повноважень Президента України та Верховної Ради України (статті 85, 126, 128).

Повноваження щодо внесення подання про призначення/обрання суддів на посади або про звільнення їх з посад належали до відання Вищої ради юстиції (стаття 131 Конституції України)

Порядок звільнення судді з посади на той час регулювався Законом України від 07.07.2010 №2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) (далі - Закон №2453-VI (2453-17) ).

За правилами статті 111 цього Закону, суддя суду загальної юрисдикції міг бути звільнений з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, визначених частиною п`ятою статті 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.

Статтею 116 Закону №2453-VI передбачалось, що відповідно до пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України суддя звільняється з посади у зв`язку з порушенням ним присяги судді.

Факти, які свідчать про порушення суддею присяги, мають бути встановлені Вищою кваліфікаційною комісією суддів України або Вищою радою юстиції.

Звільнення судді з посади на підставі порушення ним присяги судді відбувається за поданням Вищої ради юстиції після розгляду цього питання на її засіданні відповідно до Закону України "Про Вищу раду юстиції" (22/98-ВР) .

На підставі подання Вищої ради юстиції Президент України видає Указ, а Верховна Рада України приймає постанову про звільнення судді з посади.

30.09.2016 набрали чинності Закони України від 02.06.2016 №1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (1401-19) (далі - Закон № 1401-VIII (1401-19) ) та від 02.06.2016 №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон №1402-VIII (1402-19) ).

Зокрема, Законом №1401-VIII (1401-19) внесено зміни до статті 131 Конституції України, якими до повноважень ВРП віднесено повноваження щодо ухвалення рішення про звільнення судді з посади та інші повноваження, визначені цією Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 112 Закону №1402-VIII суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав, визначених частиною 6 статті 126 Конституції України.

Рішення про звільнення судді з посади ухвалює Вища рада правосуддя у порядку, встановленому Законом України "Про Вищу раду правосуддя" (1798-19) .

Перевіряючи оскаржуване рішення на відповідність критеріям, визначеним у статті 2 КАС України, Верховний Суд повинен перевірити чи прийнято воно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За змістом оскаржуваного у цій справі рішення ВРП від 06.07.2023 №693/0/15-23 вбачається та це встановлено Верховним Судом під час розгляду справи, що воно прийнято з посиланням на пункт 14 розділу ІІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1798-VIII (1798-19) на підставі рішення ВРЮ від 18.12.2015 №1196/0/15-15 "Про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення судді Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_2 з посади судді за порушення присяги" з мотивів того, що воно є чинним та листом від 09.12.2019 №04-26/12-914 Верховною Радою України було повернуто ВРП.

Так, пунктом 14 розділу ІІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1798-VIII (1798-19) передбачено, що матеріали та подання Вищої ради юстиції про звільнення суддів, за якими до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (1401-19) не прийнято рішення Президентом України чи Верховною Радою України, передаються до Вищої ради правосуддя для ухвалення рішення про звільнення суддів з посад з підстав, зазначених у поданнях. Рішення про звільнення судді з посади ухвалюється Вищою радою правосуддя у пленарному складі без виклику судді, щодо якого розглядається питання про звільнення. Регламентом Вищої ради правосуддя може бути передбачена спрощена процедура розгляду цього питання.

Суддя, щодо якого до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (1401-19) Вищою радою юстиції внесено подання про його звільнення з посади за порушення ним присяги і рішення щодо якого не було прийнято Президентом України чи Верховною Радою України, звільняється з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

У разі якщо суддю з будь-яких причин не звільнено з посади у зв`язку з досягненням шістдесяти п`яти років до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (1401-19) , його повноваження припиняються з 30 вересня 2016 року, крім випадку, якщо до 30 вересня 2016 року у встановленому законом порядку суддею було подано заяву про відставку. У разі якщо суддею було подано заяву про відставку, Вища рада правосуддя розглядає таку заяву у порядку, визначеному цим Законом, та ухвалює одне з таких рішень:

1) рішення про звільнення судді з посади у зв`язку з поданням заяви про відставку на підставі пункту 4 частини шостої статті 126 Конституції України;

2) рішення про відмову у звільненні судді з посади у зв`язку з поданням заяви про відставку, якщо суддя не має стажу роботи на посаді судді, необхідного для виходу у відставку відповідно до законодавства, яке діяло на день подання суддею заяви про відставку. У такому випадку повноваження судді припиняються з 30.09.2016.

У постанові від 24.06.2021 у справі №9901/526/19 (адміністративне провадження №11-25заі21) Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновок про те, що в разі визнання судом незаконним рішення/дій, прийнятого/вчинених Верховною Радою України за результатами розгляду подання ВРЮ про звільнення судді з посади, незалежно від того, підтримав парламент таке подання і прийняв постанову про звільнення судді чи ні (порушення вимог закону, зокрема процедури, можуть мати місце в будь-якому із цих двох випадків), зазначена процедура не може вважатися завершеною, а подання розглянутим.

Враховуючи вище викладене, а також наведені вище висновки Великої Палати Верховного Суду, станом на час виникнення спірних правовідносин, ВРП фактично мала повноваження на прийняття відповідного рішення на підставі такого подання ВРЮ.

Разом з тим, у рішенні від 09.01.2013 у справі №21722/11 "Олександр Волков проти України" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пункті 88 зазначив, що у контексті застосування пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) у цивільному аспекті Судові ніщо не заважає назвати "судом" конкретний національний орган, який не входить до судової системи, для цілей встановлення його відповідності критеріям, викладеним у справі "Вільхо Ескелайнен та інші проти Фінляндії". Адміністративний або парламентський орган може вважатися "судом" у матеріально-правовому значені цього терміну, що призведе до можливості застосування статті 6 Конвенції до спорів державних службовців (див. рішення у справах "Аргіру ті інші проти Греції" (Argyrou and Others v. Greece), заява №10468/04, пункт 24 №№ 17214/05,20329/05 та 42113/04, пункти 72-75, від 28.04.2009). Проте висновок щодо застосовності статті 6 Конвенції не перешкоджає розгляду питання дотримання процесуальних гарантій у такому провадженні (див. вищезазначене рішення у справі "Савіно та інші проти Італії" (Savino and Others v. Italy), пункт 72).

Отже, ЄСПЛ у рішенні від 09.01.2013 у справі №21722/11 "Олександр Волков проти України" у пункті 90 дійшов висновку, що вирішуючи справу заявника та виносячи обов`язкове для виконання рішення, ВРЮ, парламентський комітет та пленарне засідання парламенту разом виконували функцію суду (див. рішення у справі "Савіно та інші проти Італії" (Savino and Others v. Italy), пункт 74). Обов`язкове для виконання рішення про звільнення заявника було згодом переглянуто ВАСУ, який є судом, що входить до національної судової системи, у класичному розумінні цього слова.

Таким чином ВРП, як адміністративний орган, здійснюючи функцію суду у спірних відносинах, мала перевірити, зокрема, чи була ВРЮ наділена компетенцією на здійснення дисциплінарного провадження стосовно судді місцевого суду.

При цьому, відповідно до частини четвертої статті 7 КАС України якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України (254к/96-ВР) , суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України (254к/96-ВР) як норми прямої дії.

У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

Тобто процесуальним законодавством у сфері адміністративного судочинства адміністративним судам надано дозвіл застосовувати норми Конституції України (254к/96-ВР) як норми прямої дії.

Реалізація Основного Закону України є найважливішим завданням держави, спрямованим на впорядкування правового регулювання суспільних відносин, в якому і виражається основне соціальне значення Конституції України (254к/96-ВР) як такої.

Так, відповідно до положень Конституції України (254к/96-ВР) (в редакції, яка діяла станом на час здійснення щодо позивачки дисциплінарного провадження у 2015 році) призначення/обрання суддів та прийняття рішення про їх звільнення належали до повноважень Президента України та Верховної Ради України (статті 85, 126, 128).

Відповідно до частини першої статті 131 Конституції України (в зазначеній редакції) в Україні діє Вища рада юстиції, до відання якої належить:

1) внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад;

2) прийняття рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності;

3) здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів та розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів.

Тобто, повноваження щодо внесення подання про призначення/обрання суддів на посади або про звільнення їх з посад належали до відання конституційного органу - ВРЮ (пункт 1 частини першої статті 131 Конституції України).

Натомість, із змісту пункту 3 частини першої статті 131 Конституції України видно, що у ВРЮ не було повноважень щодо здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів місцевих судів.

Наведене узгоджувалось також із положеннями пункту 3 частини першої статті 3 Закону України "Про Вищу раду юстиції" №22/98-ВР (далі - Закон №22/98-ВР (22/98-ВР) ), який був чинний на час здійснення дисциплінарного провадження стосовно позивачки як судді місцевого суду, та яким ВРЮ було надано повноваження щодо здійснення дисциплінарного провадження лише стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів.

Частиною першою статті 93 Закону №2453-VI було визначено, що дисциплінарне провадження - це процедура розгляду звернення з метою встановлення обставин, що можуть бути підставою дисциплінарної відповідальності судді.

Статтею до 94 Закону №2453-VI (2453-17) було визначено, що дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють: 1) Вища кваліфікаційна комісія суддів України - щодо суддів місцевих та апеляційних судів; 2) Вища рада юстиції - щодо суддів вищих спеціалізованих судів та суддів Верховного Суду України.

Як було зазначено вище, порядок звільнення судді з посади на той час регулювався Законом №2453-VI (2453-17) , за правилами статті 111 якого, суддя суду загальної юрисдикції міг бути звільнений з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, визначених частиною п`ятою статті 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.

У свою чергу Закон України "Про відновлення довіри до судової влади" від 08.04.2014 №1188-VII (1188-18) (далі - Закон №1188-VII (1188-18) ) визначає правові та організаційні засади проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - перевірка суддів) як тимчасового посиленого заходу з використанням існуючих процедур розгляду питань про притягнення суддів судів загальної юрисдикції до дисциплінарної відповідальності і звільнення з посади у зв`язку з порушенням присяги з метою підвищення авторитету судової влади України та довіри громадян до судової гілки влади, відновлення законності і справедливості.

Пунктом 3 частини першої статті 1 зазначеного Закону визначено що метою перевірки суддів є з`ясування фактів, що свідчать про порушення суддями присяги, наявність підстав для притягнення суддів до дисциплінарної або кримінальної відповідальності для реалізації чого утворюється Тимчасова спеціальна комісія у складі 15 членів (частина третя статті 4 цього ж Закону).

Частинами першою та другою статті 7 Закону №1188-VII визначено, що за результатами перевірки суддів Тимчасова спеціальна комісія ухвалює висновок, який повинен бути обґрунтованим і який оприлюднюється на офіційному веб-сайті Вищої ради юстиції.

Висновок Тимчасової спеціальної комісії про порушення суддею присяги разом із матеріалами перевірки направляється Вищій раді юстиції для розгляду та прийняття нею рішення у строк не більше трьох місяців з дня надходження висновку у порядку, визначеному законом. Порушення даного строку Вищою радою юстиції не є підставою для припинення процедури перевірки судді. Суддя має право на оскарження рішення Вищої ради юстиції в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) .

Висновок Тимчасової спеціальної комісії про порушення суддею присяги є обов`язковим для розгляду Вищою радою юстиції.

Разом з цим, необхідно зазначити, що правовий статус ВРЮ та її повноваження були закріплені у Конституції України (254к/96-ВР) , тобто вона була конституційним органом в системі органів державної влади та в системі правосуддя.

За наведеного правового регулювання, дисциплінарне провадження - це процедура розгляду органом, визначеним законом, звернення, в якому містяться відомості про порушення суддею вимог щодо його статусу, посадових обов`язків чи присяги судді. При цьому, порушення суддею присяги є дисциплінарним проступком, яке має наслідком саме дисциплінарну відповідальність, яка застосовується в межах дисциплінарного провадження.

Слід наголосити, що завдання суду під час реалізації принципу прямої дії Конституції полягає в застосуванні закону в його нерозривному зв`язку з Конституцією. Обов`язкове встановлення такого зв`язку і застосування закону в його конституційному змісті повинні бути найважливішим етапом правозастосовної діяльності будь-якого суду.

Водночас, поширення на ВРЮ повноважень здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів місцевих судів вступає у конфлікт із положеннями статті 131 Конституції України та свідчить про неможливість визнати такий орган повноважним у цьому провадженні щодо позивачки у цій справі.

У постановах від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19 Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи.

Тобто, згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови).

Таким чином, ВРП, як адміністративний орган, здійснюючи функцію суду у спірних відносинах, не перевірила чи була ВРЮ наділена компетенцією на здійснення дисциплінарного провадження стосовно судді місцевого суду та поклала в основу оспорюваного у цій справі рішення акт, виданий некомпетентним на той час органом, не застосувавши норми Конституції України (254к/96-ВР) , як норми прямої дії та міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, зокрема Конвенцію, та висновки, вкладені в рішеннях ЄСПЛ.

Щодо строку застосування дисциплінарного стягнення.

Предметом оскарження у даній справі є рішення ВРП, яким позивачку звільнено з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

Статтею 115 Закону №1402-VIII передбачено, що відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, є підставою для звільнення судді з посади.

Факти, що свідчать про вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, мають бути встановлені Вищою радою правосуддя (її відповідним органом).

За змістом статті 109 Закону №1402-VIII подання про звільнення судді з посади є дисциплінарним стягненням.

За правилами частини одинадцятої статті 109 Закону №1402-VIII дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.

Таким чином, застосовуючи щодо позивачки такий вид дисциплінарного стягнення як звільнення з посади судді, відповідачу необхідно було також вирішити питання щодо дотримання передбаченого законом строку та мотивувати в цій частині прийняте рішення.

Як встановлено в ході розгляду справи, підставою для застосування щодо позивачки дисциплінарного стягнення та прийняття рішення про її звільнення з посади судді, стали обставини, які мали місце у січні 2014 року, а саме постановлення ухвал від 23.01.2014 про задоволення клопотань слідчих СВ Солом`янського РУ ГУ МВС України в місті Києві та застосування запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою щодо осіб, які були учасниками масових акцій протесту.

Відповідно до частини четвертої статті 87 Закону №2453-VI (у редакції, яка діяла нас час постановлення таких судових рішень) дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше шести місяців із дня відкриття Вищою кваліфікаційною комісією суддів України провадження в дисциплінарній справі, але не пізніше року з дня вчинення проступку, без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

Тобто, законодавством не було встановлено, що строк притягнення судді до дисциплінарної відповідальності є безмежним (не має часових рамок).

У рішенні від 09.01.2013 у справі №21722/11 "Олександр Волков проти України" ЄСПЛ зазначив, що відповідальність за порушення суддею присяги є безумовно дисциплінарною відповідальністю.

ЄСПЛ встановив порушення статті 8 Конвенції, оскільки чинна на той час національна дисциплінарна процедура не відповідала вимогам чіткості та передбачуваності закону з огляду, зокрема, на: відсутність строку давності притягнення до дисциплінарної відповідальності за порушення присяги судді; відсутність часових рамок для розгляду та прийняття рішення з таких питань; відсутність "шкали санкцій" для їх пропорційного застосування; нечіткість поняття "порушення присяги" як в законодавстві, так і в практиці та широкі повноваження (також з огляду на нове законодавство, хоч воно і не застосовувалось у справі) щодо його тлумачення та застосування відповідним дисциплінарним органом; майже будь-який дисциплінарний проступок судді міг бути розтлумачений як достатня підстава для обвинувачення у порушенні присяги; відсутність належного механізму перегляду рішень дисциплінарного органу.

ЄСПЛ дійшов висновку, що такий підхід, коли строк притягнення до дисциплінарної відповідальності у дисциплінарних справах, які стосуються суддів, є невизначеним, становить серйозну загрозу принципу юридичної визначеності, у зв`язку з чим визнав, що мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

Таким чином, оскільки на час набрання чинності рішенням ЄСПЛ від 09.01.2013 у справі №21722/11 "Олександр Волков проти України" у законодавстві України не було унормовано строк притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності за порушення присяги, про що наголошено і в самому рішенні, то національним судам при вирішенні таких справ для уникнення порушень пункту 1 статті 6 Конвенції, необхідно було самостійно визначатися зі строками притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності.

При цьому, Законом України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12.02.2015 №192-VIII (192-19) (далі - Закон №192-VIII (192-19) ) частину другу статті 32 Закону №22/98-ВР викладено в новій редакції, відповідно до якої провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Офіційне тлумачення цього конституційного положення наведено в Рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 (v001p710-99) . В указаному Рішенні, зокрема, зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Конституція України (254к/96-ВР) , закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.

Так, Законом №192-VIII (192-19) викладено у новій редакції Закон №2453-VI (2453-17) (набрав чинності 28.03.2015), відповідно до пункту 6 частини першої статті 97 якого до переліку дисциплінарних стягнень включено таке стягнення, як висновок про направлення рекомендації до ВРЮ для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади з підстав порушення присяги. При цьому згідно з частиною четвертою статті 96 у редакції Закону №2453-VI (2453-17) дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

Разом із тим, враховуючи вимоги статті 58 Конституції України про недопустимість зворотної дії закону в часі, наведене нове правове регулювання не може бути застосоване до правовідносин, які виникли до набрання ним чинності, тобто до 29.03.2015.

З огляду на викладене, можна дійти висновку, що у разі, якщо законодавець не встановлював безпосередньо нормою закону спеціальний строк притягнення до дисциплінарної відповідальності з підстав порушення присяги судді, відповідним суб`єктам необхідно застосовувати загальний строк (однорічний строк з моменту скоєння порушення та шестимісячний строк з моменту відкриття провадження у дисциплінарній справі) для притягнення суддів до відповідальності за проступки, які мали місце до набрання чинності законодавства, яким було передбачено трирічний строк застосування щодо судді дисциплінарного стягнення.

При цьому, на час прийняття оскаржуваного у цій справі рішення ВРП про звільнення позивачки з посади судді, статтею 109 Закону №1402-VIII був визначений також трирічний строк для застосування щодо судді дисциплінарного стягнення.

В ході розгляду справи судом встановлено, що дії, з якими відповідач пов`язував підстави звільнення позивачки з посади судді, були вчинені нею в січні 2014 року, а рішення про застосування щодо неї дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення ухвалене ВРП у липні 2023 року.

Отже, оскільки дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з посади судді щодо позивачки було застосоване саме оскаржуваним у цій справі рішенням, трирічний строк для притягнення судді до відповідальності за порушення присяги має обчислюватися з дня вчинення проступку до дати ухвалення рішення про застосування до судді дисциплінарного стягнення. Таким рішенням у цій справі є саме рішення ВРП від 06.07.2023 №693/0/15-23 про звільнення позивачки з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

Отже, застосовуючи щодо позивачки такий вид дисциплінарного стягнення як звільнення з посади судді, відповідачу необхідно було також вирішити питання щодо дотримання передбаченого законом строку та мотивувати в цій частині прийняте рішення.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII рішення ВРП про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване якщо рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких Вища рада правосуддя дійшла відповідних висновків.

Із змісту оскаржуваного рішення видно, що дисциплінарне стягнення щодо позивачки застосоване після спливу передбаченого законом строку, однак в цій частині рішення відповідача не містить відповідних мотивів.

Отже, враховуючи встановлені у цій справі фактичні обставини, характер спірних правовідносин та норми законодавства, які їх регулюють, Суд вважає, що приймаючи оскаржуване рішення про звільнення позивачки, відповідач хоча і діяв у межах повноважень, однак він діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; несвоєчасно та необґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), у зв`язку із чим його рішення не відповідає в повній мірі критеріям, визначеним статтею 2 КАС України, а відтак підлягає визнанню Судом протиправним та скасуванню.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності Вищої ради правосуддя по нерозгляду заяви ОСОБА_2 про звільнення з посади судді у відставку та зобов`язання Вищої раду правосуддя розглянути заяву ОСОБА_2 про звільнення з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва у відставку, то вона також підлягає задоволенню, оскільки вказана заява позивачки не була своєчасно розглянута відповідачем через недотримання ним Конституції України (254к/96-ВР) та процедури накладення дисциплінарного стягнення в порядку дисциплінарного провадження, позаяк право судді на відставку є конституційною гарантією незалежності суддів (пункт 4 частини шостої статті 126 Конституції України).

Згідно з частинами першою та другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підставі для їх задоволення.

Керуючись статтями 22, 241- 246, 250, 255, 266, 295 КАС України, Суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_2 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Вищої ради правосуддя від 06.07.2023 №693/0/15-23 про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини 6 статті 126 Конституції України.

Визнати протиправною бездіяльність Вищої ради правосуддя по нерозгляду заяви ОСОБА_2 про звільнення з посади судді у відставку та зобов`язати Вищу раду правосуддя розглянути заяву ОСОБА_2 про звільнення з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва у відставку.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.