ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
10.09.2002 N 25/144
Постанову КМУ від 10.01.2002 р. N 21 в частині
обмеження застосування податкових
векселів скасовано
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу на
постанову Київського апеляційного господарського суду у справі
N 25/144 за позовом корпорації до КМУ про визнання недійсною
постанови, В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду м. Києва від 22.03.2002 р.
( v_144805-02 ) (v_144805-02)
позов задоволено - визнано недійсним п. 9
постанови КМУ від 10.01.2002 р. N 21 ( 21-2002-п ) (21-2002-п)
"Про заходи
щодо забезпечення виконання Державного бюджету України у I
кварталі 2002 року". Суд дійшов висновку, що спірний пункт
вказаної постанови КМУ не відповідає вимогам п. 11.5 ст. 11 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
і обмежує
права позивача в частині прав, передбачених Законом. Постанова КМУ
в спірній її частині (п. 9) не відповідає його компетенції.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
21.05.2002 р. рішення місцевого суду скасовано, в позові
відмовлено. Апеляційна інстанція вважає, що КМУ не була перевищена
компетенція, яка визначена ст. 116 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, щодо забезпечення виконання затвердженого ВРУ
Держбюджету України на I квартал 2002 р. ( 2905-14 ) (2905-14)
.
Поданою касаційною скаргою позивач просить ВГСУ скасувати
постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення місцевого
суду. Скаржник стверджує, що при прийнятті постанови Київський
апеляційний господарський суд неправильно застосував норми
матеріального права, зокрема частину третю ст. 1 Закону України
"Про систему оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
і частину десяту п. 11.5
ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Відповідач відзив на касаційну скаргу ВГСУ не надав.
Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні
обставини) справи на предмет правильності їх юридичної оцінки
апеляційним судом при прийнятті оскарженої постанови, дійшла
висновку, що вона підлягає скасуванню, а касаційна скарга -
задоволенню з таких підстав.
Пунктом 11.5 ст. 11 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
передбачено, що з моменту набрання
чинності цим Законом платники ПДВ при ввезенні (пересиланні)
товарів на митну територію України можуть за власним бажанням
надати органам митного контролю простий вексель на суму
податкового зобов'язання, тобто цим Законом визначено умови для
використання імпортером податкового векселя під час митного
оформлення: імпортер повинен бути платником ПДВ та мати бажання
надавати податковий вексель органам митного контролю.
Аналогічний механізм сплати ПДВ передбачено і в п. 4 Порядку
випуску, обігу та погашення векселів, які видаються на суму ПДВ
при ввезенні (пересиланні) товарів на митну територію України
(далі - Порядок), затвердженого постановою КМУ від 01.10.97 р.
N 1104 ( 1104-97-п ) (1104-97-п)
.
Відповідач п. 9 постанови від 10.01.2002 р. N 21
( 21-2002-п ) (21-2002-п)
"Про заходи щодо забезпечення виконання Державного
бюджету України у I кварталі 2002 року" до вказаного Порядку вніс
такі зміни:
"У Порядку випуску, обігу та погашення векселів, які
видаються на суму податку на додану вартість при ввезенні
(пересиланні) товарів на митну територію України, затвердженому
постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 1997 р. N 1104
( 1104-97-п ) (1104-97-п)
, доповнити пункт 4 новими абзацами п'ятим і шостим
такого змісту:
"має право на відшкодування податку на додану вартість з
бюджету за результатами попереднього звітного періоду, якщо така
заборгованість з відшкодування податку на додану вартість на день
видачі податкового векселя не погашена;
здійснює ввезення товарів за прямими договорами для власних
виробничих потреб".
Наведений спірний пункт постанови КМУ від 10.01.2002 р. N 21
( 21-2002-п ) (21-2002-п)
свідчить про прийняття відповідачем нових додаткових
умов для застосування податкового векселя під час митного
оформлення, що є обмеженням прав платників податку на видачу
податкових векселів і суперечить вимогам п. 11.5 ст. 11 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про систему
оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
ставки, механізм справляння податків і
зборів (обов'язкових платежів) не можуть встановлюватися або
змінюватися іншими законами України, крім законів про
оподаткування. Застосування податкових векселів є складовою
частиною механізму сплати податку на додану вартість. Конституція
України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
(ст. 92) ці повноваження віднесла до
компетенції ВРУ.
Зазначені закони не наділяють КМУ повноваженнями визначати
коло платників податків та зменшувати об'єм їх прав, які вони
мають згідно з Законом ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Частиною першою ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
передбачено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові
рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних
обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної
інстанції норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного касаційна інстанція вважає
оскаржену позивачем постанову апеляційного суду м. Києва такою, що
прийнята з неправильним застосуванням чинного законодавства, а
тому підлягає скасуванню.
Керуючись ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, суд П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу корпорації задовольнити.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від
21.05.2002 р. у справі N 25/144 скасувати.
Рішення господарського суду м. Києва від 22.03.2002 р.
( v_144805-02 ) (v_144805-02)
у цій справі залишити без змін.
Головуючий В.Овечкін
Судді Й.Мілевський
Є.Чернов
"Бухгалтерія",
N 7, 17 лютого 2003 р.