Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23.08.2002 року
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді (доповідача у справі),
суддів;
розглянувши у відкритому с
удовому засіданні
касаційну скаргу Приватного підприємства "ZZZ"
на постанову Н-ського апеляційного господарського суду
від ХХ.07.2002 р.
у справі № Х3 господарського суду Н-ської області
за позовом Відкритого акціонерного товариства "YYY"
до Приватного підприємства "ZZZ"
про виселення
в судовому засіданні взяли участь представники від: позивача
присутні (голова правління, член правління) відповідача присутні
(адвокат, керівник)
Рішенням господарського суду Н-ської області від ХХ.08.2001 р. у
справі № Х3 (суддя А.А.А.) позов задоволено, приватне мале
підприємство "ZZZ" виселено з приміщення по вул. Ц-ній, 88 в смт.
Ч-ськ, Я-ського району, Н-ської області з мотивів того, що договір
оренди в порядку ст. 260 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
розірвано, а отже користування приміщенням відповідачем без
договору є неправомірним.
Постановою Н-ського апеляційного господарського суду від
ХХ.07.2002 року (судді: Б.Б.Б., В.В.В., Г.Г.Г.) рішення
господарського суду Н-ської області від ХХ.08.2001 залишено без
змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Зазначена постанова ґрунтується на висновку про те, що строк
договору закінчився, позивач в порядку ст. 260 Цивільного кодексу
України ( 1540-06 ) (1540-06)
надіслав повідомлення про розірвання договору
оренди, а отже договірні відносини між сторонами відсутні.
Закінчення строку дії договору оренди тягне за собою обов'язок
орендаря повернути орендодавцю об'єкт оренди на умовах, зазначених
у договорі оренди.
Не погоджуючись із прийнятою у справі постановою, приватне мале
підприємство "ZZZ" подало касаційну скаргу, в якій просить
постанову Н-ського апеляційного господарського суду від ХХ.07.2002
р. та рішення господарського суду Н-ської області від ХХ.08.2001
по справі № Х3 скасувати та відмовити відкритому акціонерному
товариству "YYY" в задоволенні позову.
На думку заявника скарги, місцевим господарським судом та
апеляційним не з'ясовані фактичні обставини справи, тобто суд не
прийняв до уваги той факт, що спірне приміщення передано позивачем
на баланс малого приватного підприємства "ZZZ".
Згідно договору купівлі-продажу від ХХ.08.97 р., посвідченого
нотаріально, сільське фермерське підприємство "XXX" придбало
спірне приміщення у приватного малого підприємства "ZZZ", а отже
місцевим та апеляційним господарським судом прийнято рішення про
права і обов'язки особи, не залученої до участі у справі.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи
касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів
Вищого господарського суду України,
ВСТАНОВИЛА:
Відповідно до статей 4, 151 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
цивільні права і обов'язки (зобов'язання) виникають, зокрема, з
угод (договорів), передбачених законом.
Укладений договір оренди від ХХ.08.1995 на приміщення по вул.
Ц-ній, 88 в смт. Ч-ськ, Я-ського району, Н-ської області між ВАТ
"YYY" та ПМП "ZZZ" за своєю правовою природою є договором
майнового найму.
Згідно вказаного договору позивач передав відповідачу в тимчасове
користування спірне приміщення, строком на 1 рік. Після закінчення
терміну договору відповідач продовжував користуватись приміщенням.
Відповідно до ст. 260 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
в разі продовження
користуватися майном після закінчення строку договору при
відсутності заперечень з боку наймодавця договір вважається
поновленим на невизначений строк і кожна з сторін вправі в будь
який час відмовитись від договору, попередивши про це другу
сторону за один місяць.
Відповідно до вимог ст. 259 Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
належно оформлені пропозиції щодо розірвання договору оренди
надіслано відповідачеві, що не спростовується сторонами.
Правова природа вказаних листів свідчить про те, що позивач є
власником приміщення, яке виступає предметом оренди.
Висновки місцевого та апеляційного господарського суду щодо
припинення договору оренди (розірвання) ґрунтуються на пропозиціях
позивача про припинення договору оренди за № Х8 від ХХ.12.2000 та
№ Х1 від ХХ.02.01 року, адресованих на адресу відповідача,
відповідають обставинам справи
Матеріали справи свідчать, що позивач передав на баланс "ZZZ"
майно Ч-ської філії. Дана обставина підтверджується актом
передачі, підписаним головою ВАТ "YYY" та головним бухгалтером.
Апеляційний суд, встановивши ці обставини, зазначив, що передача
спірного приміщення з балансу ВАТ "YYY" на баланс МПП "ZZZ" є
доказом передачі спірного приміщення в оренду за договором оренди
від ХХ.08.95 та не є безспірною ознакою його права власності.
Як слідує з умов договору, порядок та строки передачі орендованого
майна сторонами у договорі не визначено. Приписи норм Цивільного
кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
та Закону України "Про оренду
державного та комунального майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
не містять вказівок
щодо документального оформлення факту передачі.
Отже, орендоване майно може бути оформлено відповідним актом
приймання-передачі, передаточним балансом чи іншими документами.
З матеріалів справи вбачається, що рішення про взяття майна на
баланс МПП "ZZZ" прийняте односторонньо і не породжує ніяких прав
та обов'язків перед іншою стороною.
За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду
України вважає, що апеляційний суд обґрунтовано дійшов висновку,
що передача з балансу на баланс не є доказом набуття права
власності. Таким чином, право вимоги повернення у позивача виникло
з часу, коли останній відмовився від договору оренди.
Як вбачається з матеріалів справи, спірне приміщення є одночасно
предметом договору купівлі-продажу, укладеного між МПП "ZZZ" та
СФГ "XXX", засвідченого ХХ.08.97 нотаріально, а отже відповідач
вважає, що власником є СФГ "XXX".
Між тим, відповідачем не надано доказів того, що майно, яке
передано СФГ "XXX" було закріплене за МПП "ZZZ" на праві повного
господарського відання.
Відповідно до ст. 33 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
кожна сторона повинна
довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх
вимог та заперечень.
Встановивши вказані обставини, в судових актах обґрунтовано
зроблено висновок, що спірне приміщення належить на праві
власності позивачеві, що підтверджується свідоцтвом про власність
від ХХ.02.1995 року та реєстраційним посвідченням Я-ського бюро
технічної інвентаризації від ХХ.10.2000 року № Х4.
Також в судових актах проаналізовано питання щодо залучення до
участі у справі СФГ "XXX" та дано правову оцінку, що право відмови
від договору та виселення виникло у позивача, оскільки останній є
законним володільцем.
Взаємовідносини сторін регулюються нормами договору найму, СФГ
"XXX" не є стороною по договору, а отже не залучення в якості
третьої особи СФГ "XXX" не є порушенням норм Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Колегія суддів вважає, що господарським судом Н-ської області та
Н-ським апеляційним господарським судом у повному обсязі
встановлені обставини справи та дана правильна юридична оцінка, а
отже господарський суд правильно дійшов висновку, що користування
приміщенням із запереченням позивача є необґрунтованим.
Зважаючи на наведене, колегія суддів дійшла висновку про
правомірність застосування судом при прийнятті оскаржуваного
рішення норм матеріального та процесуального законодавства в
розрізі даного спору.
Приймаючи до уваги наведене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1
ст. 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу МПП "ZZZ" № Х-Х9 від ХХ.08.02 залишити без
задоволення, в постанову Н-ського апеляційного господарського суду
від ХХ.07.02 у справі № Х3 - без змін.
2. Матеріали справи № Х3 надіслати господарському суду Н-ської
області.