ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.08.2002 Справа N 2-15/2550-2002
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючого, судді Кочерової Н.О.
суддів Рибака В.В.,
Уліцького А.М.
розглянув касаційну державної податкової інспекції у м.
скаргу Сімферополі
Автономної Республіки Крим
на постанову від 22.05.2002
Севастопольського апеляційного
господарського суду
у справі № 2-15/2550-2002
господарського суду Автономної Республіки Крим
за позовом Кримської лінійної
санітарно-епідеміологічної станції
Придніпровської залізничної дороги, м.
Сімферополь
До державної податкової інспекції у м.
Сімферополі
Автономної Республіки Крим
Про визнання недійсною відмову у реєстрації
Слухання справи було перенесено на 15.08.02.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від
11.02.2002 позов задоволено частково,
признано недійсним виключення ДПІ Залізничного району м.
Сімферополя Кримської лінійної санітарно-епідеміологічної
станції Придніпровської залізничної дороги з Реєстру
неприбуткових установ і організацій, та зобов’язано ДПІ у м.
Сімферополі внести останню в Реєстр неприбуткових установ та
організацій.
Стягнуто з державної податкової інспекції у м. Сімферополі на
користь Кримської лінійної санітарно-епідеміологічної станції
Придніпровської залізничної дороги витрати по сплаті державного
мита в сумі 85 грн. та витрати на інформаційно-технічне
забезпечення господарського процесу 69 грн.
ДПІ у м. Сімферополі не погоджуючись з висновком суду в частині
стягнення з неї витрат по сплаті держмита та витрат на
інформаційно-технічне забезпечення звернулася до апеляційного
суду зі скаргою.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 22.05.02 (судді Заплава Л.Н., Горошко Н.П. , Плут В.М.)
рішення господарського суду залишено без змін.
Залишаючи рішення без змін, апеляційна інстанція вказала, що
відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, стороні, на користь якої відбулося рішення,
господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в
тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати державного
мита. Суми які підлягають сплаті за інформаційно-технічне
забезпечення судового процесу покладаються при задоволенні
позову на відповідача.
В касаційній скарзі державна податкова інспекція у м.
Сімферополі просить рішення господарського суду Автономної
Республіки Крим від 11.02.02 в частині стягнення з неї на
користь позивача держмита в сумі 85 грн. та інформаційно-
технічних послуг в сумі 69 грн. та постанову Севастопольського
апеляційного господарського суду від 22.05.02 скасувати,
посилаючись на те, що судами неправильно застосовані норми
процесуального права, а саме ст. 49 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Перевіривши правильність застосування судовими інстанціями норм
процесуального права при прийняті вказаних судових рішень, Вищий
господарський суд вважає, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 46 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
державне мито
сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в
порядку і розмірі, встановлених законодавством України.
Господарські суди у вирішенні згаданих питань керуються Декретом
Кабінету Міністрів України “Про державне мито” ( 7-93 ) (7-93)
та
Інструкцією про порядок обчислення та справляння державного
мита.
Зокрема, статтею 4 Декрету ( 7-93 ) (7-93)
визначені випадки коли
окремі органи, здійснюючи надані їм законодавством повноваження,
звільняються від сплати державного мита як позивачі та
відповідачі.
Відповідно до п. п. 2 п. 15 ст. 14 Декрету Кабінету Міністрів
України “Про державне мито” ( 7-93 ) (7-93)
№ 7-93 від 21.01.1993
державні податкові інспекції, позивачі й відповідачі, за
позовами до господарського суду звільнені від сплати державного
мита.
Проте, розподіл господарських витрат проводиться згідно зі ст.
49 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Так відповідно до ч. 5 вищезазначеної статті, стороні, на
користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує
мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона
звільнена від сплати державного мита.
В основу розподілу господарських витрат покладено принцип
відповідальності за шкоду тієї особи, яка цю шкоду заподіяла.
Тому судові витрати несе особа, яка виявилася неправою в спорі.
Крім того, до судових витрат за змістом статті 44 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
відносяться також і витрати на інформаційно-технічне
забезпечення судового процесу, які розподіляються між сторонами
за правилами розподілу державного мита.
Судові витрати господарськими судами правомірно віднесено на
відповідача, оскільки спір доведено до суду з вини державної
податкової інспекції у м. Сімферополі.
Враховуючи викладене, підстав для задоволення касаційної скарги
не вбачається.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ
СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Сімферополі
Автономної Республіки Крим залишити без задоволення, а рішення
господарського суду Автономної Республіки Крим від 11.02.2002 та
постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від
22.05.02. у справі № 2-15/2550 залишити без змін.
Головуючий, суддя Н.Кочерова
С у д д і: В.Рибак
А.Уліцький