Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВИШИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08.08.2002р. Справа № 13/531-а
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді суддів:
розглянувши касаційну скаргу ДПІ у м. Харцизьку на постанову
Донецького апеляційного господарського суду від ХХ.03.2002р. у
справі № 13/531-а
за позовом державного підприємства "ХХХ"
до ДПІ у м. Харцизьку
про визнання частково недійсним рішення від ХХ.05.2001р. № 1
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Донецької області від ХХ.12.2001р.,
залишеним без змін постановою Донецького апеляційного
господарського суду від 26.03.2002р., позов задоволене частково:
визнано недійсним рішення заступника начальника ДПІ у м. Харцизьку
від 22.05.2001р. № 1 в частині донарахування позивачу податкового
зобов'язання по податку на прибуток в сумі 699808,1 грн. та
застосування штрафних санкцій у розмірі 153957,76 грн. з тих
мотивів, що відповідач необґрунтовано включив до валових доходів
позивача за 1999 рік 2332700 грн. кредиторської заборгованості за
векселями, виданими корпорації "ІІІ", строк давності за вимогами
яких на момент прийняття відповідачем оспорюваного рішення не
збіг.
В частині позовних вимог про визнання недійсним вказаного рішення
стосовно донарахування позивачу податкового зобов'язання по
податку на прибуток у сумі 874953,00 грн. та застосування штрафних
санкцій у розмірі 179311,20 грн. відмовлено з посиланням на
порушення позивачем підпункту 4.1.6 п. 4.1 ст.4 Закону України
"Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
та
невключення внаслідок цього до бази оподаткування вартості стенду
ТРК, доходу по квартирній платі та від реалізації теплової і
електричної енергії.
В касаційній скарзі ДПІ у м.Харцизьку просить скасувати
постановлені у справі судові рішення в частині, що стосується
задоволених позовних вимог, та прийняти нове рішення про відмову в
позові в цілому, посилаючись на неправильне застосування місцевим
і апеляційним господарськими судами підпункту 4.1.6 п.4.1 ст.4
Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (
334/94-ВР ) та статей 34, 70, 77 Положення про переказний і
простий вексель, затвердженого постановою ЦВК і РИК СРСР від
07.08.37 р. ( v1341400-37 ) (v1341400-37)
, якими, на думку відповідача, слід
було керуватися при визначенні строків позовної давності за
векселями, виданими позивачем на користь корпорації "ІІІ".
Сторони не реалізували процесуальне право на участь у судовому
засіданні касаційної інстанції.
Перевіривши повноту встановлення обставин справи і правильність їх
юридичної оцінки судами попередніх інстанцій, колегія суддів
Вищого господарського суду України приходить до висновку, що
касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що податкові зобов'язання
у спірній сумі були донараховані на підставі підпункту 4.1.6
пункту 4.1 ст.4 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
на суму його кредиторської
заборгованості перед корпорацією "ІІІ" за договором на поставку
природного газу від ХХ.01.98р., на яку позивачем ХХ.09.98 р. були
видані прості векселі із строком платежу "по пред'явленні".
Згідно пункту 1.22 ст.1, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 ст.4 названого
Закону ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
валовий доход включає суми безповоротної
фінансової допомоги, отриманої платником у звітному періоді,
різновидом якої є сума заборгованості платника податку перед іншою
юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після
закінчення строку позовної давності.
Відповідно до ст.ст. 76, 34, 77 Положення про переказний та
простий вексель, затвердженого постановою ЦВК і РНК СРСР від
07.08.1937 (№ 104/1341) ( v1341400-37 ) (v1341400-37)
, чинного в період
виникнення спірних правовідносин, простий вексель, строк платежу
за яким не вказано, вважається таким, що підлягає оплаті по
пред'явленню, тобто протягом одного року від дати його видачі.
В силу частини 1 ст. 78 названого Положення векселедавець простого
векселя зобов'язаний так само, як акцептант за переказним
векселем, а у відповідності із частиною 1 ст. 70 цього ж Положення
позовні вимоги, що випливають з переказного векселя проти
акцептанта, погашаються після закінчення трьох років з дня строку
платежу.
Суди попередніх інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку, що
строк позовної давності по виданих позивачем векселях повинен
обраховуватися з ХХ.09.99 р., тобто з дати закінчення строку
пред'явлення векселів до оплати, і закінчується відповідно
ХХ.09.2002р., у зв'язку з чим суми кредиторської заборгованості
позивача перед корпорацією "ХХХ" не підлягає під ознаки
безповоротної фінансової допомоги, визначеної абзацом 4 пункту
1.22 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, і не включається до валового доходу.
Застосування місцевим і апеляційним господарськими судами при
вирішенні спору частини 1 ст. 70, статей 34, 77 Уніфікованого
закону про переказні векселі та прості векселі ( 995_009 ) (995_009)
, який
набув чинності в Україні 06.01.2000р., норми яких за змістом
відповідають нормам частини 1 ст.70, статей 34,77 Положення про
переказний і простий вексель, враховуючи повне встановлення судами
попередніх інстанцій обставин справи, не вплинуло на правильність
висновку щодо прав і обов'язків сторін у справі.
У зв'язку з цим постанова апеляційного господарського суду
підлягає залишенню без зміни.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1 ст. 111-9, 111-11 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,-
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ДПІ у м.Харцизьку залишити без задоволення, а
постанову Донецького апеляційного господарського суду від
ХХ.03.2002р. у справі № 13/351-а - без змін.