Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВИШИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"1" серпня 2002 року
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - судді
суддів:
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
підприємства, що повністю належить іноземному інвестору "ХХХ"
на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 06.06.2002 у справі № А 28/8
Господарського суду м. Дніпропетровська
за позовом Підприємства, що повністю належить іноземному інвестору
"ХХХ"
до Державної податкової інспекції у Б-ському районі м.
Дніпропетровська
про визнання недійсним рішення ДПІ
в судовому засіданні взяли участь представники від:
позивача - присутні
відповідача - не з'явились
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від ХХ.01 -
ХХ.01.2002 у справі № 000 підприємству, що повністю належить
іноземному інвестору "ХХХ" (далі Підприємство "ХХХ") в позові
відмовлено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
ХХ.ХХ.2002 апеляційну скаргу Підприємства "ХХХ" залишено без
задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.
Не погоджуючись з прийнятими у даній справі судовою постановою,
Підприємство "ХХХ" звернулось до Вищого господарського суду
України з касаційною скаргою, в якій просить постанову
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від ХХ.ХХ.2002
у справі № 000 скасувати та прийняти нове рішення, яким визнати
недійсним рішення ДПІ у Б-ському районі м. Дніпропетровська від
ХХ.ХХ.2001 № 6.
В обґрунтування доводів, викладених в касаційній скарзі
Підприємство "ХХХ" посилається на порушення апеляційним
господарським судом норм матеріального та процесуального права, що
виявилося у наступному.
На думку заявника касаційної скарги, як в описовій, так і в
мотивувальній частині оскаржуваної постанови в порушення вимог п.7
ст.105 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, зовсім відсутня вказівка та
необгрунтоване, чому апеляційний господарський суд абсолютно не
прийняв до уваги пояснення позивача в обґрунтування своїх вимог
про застосування органами ДПІ нечинних норм Закону України від
28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (в
редакції Закону України від 22.05.1997 № 283/97-ВР ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
)
(далі Закон України № 334/94-ВР) ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
та Закону України
від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі
Закон України № 168/97-ВР) ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, а саме: п.п. 16.3 та
16.4 ст. 16 Закону України № 334/94-ВР ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
та відповідно
п.п. 7.7.1 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, які
повністю суперечать вимогам п.п. 5.3.1 ст. 5 Закону України від
21.12.2000 № 2181-XIV "Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі
Закон України № 2181-XIV) ( 2181-14 ) (2181-14)
і відповідно до вимог п.
19.6 ст. 19 цього Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
взагалі не можуть
застосовуватись.
Разом з цим, апеляційним господарським судом не взято до уваги, не
досліджено в судовому засіданні та не описано і не вмотивовано в
оскаржуваній постанові посилання ДПІ, при застосуванні штрафних
санкцій, на п.п. 17.1.7 ст. 17 Закону України № 2181-XIV
( 2181-14 ) (2181-14)
, який , на думку позивача, застосовується виключно
при несплаті узгодженої суми податкового зобов'язання протягом
граничних строків, визначених лише цим Законом.
Крім того, позивачем зроблено наголос на пріоритетність норм
Закону України № 2181-XIV ( 2181-14 ) (2181-14)
перед іншими законами щодо
оподаткування, оскільки вказаний Закон є спеціальним, а також на
п. 19.6 ст. 19 Закону України № 2181-XIV ( 2181-14 ) (2181-14)
, яким прямо
встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти діють у
частині, що не суперечать нормам цього Закону.
Водночас, апеляційним господарським судом не взято до уваги
приписи п.п. 4.4.1 Закону України № 2181-XIV ( 2181-14 ) (2181-14)
,
відповідно яких у разі, коли норми іншого закону припускають
неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платника
податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість
прийняття рішення як на користь платника податків, так і на
користь контролюючого органу, рішення в межах апеляційного
узгодження приймається на користь платника податків.
З огляду на викладене, Підприємство "ХХХ", просить задовольнити
касаційну скаргу.
Заслухавши заперечення представників позивача, перевіривши повноту
встановлення судами першої та апеляційної інстанцій обставин
справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Вищого
господарського суду України, -
ВСТАНОВИЛА:
ДПІ у Б-ському районі м. Дніпропетровська проведено перевірку з
питання своєчасності та повноти сплати податку на додану вартість
та податку на прибуток починаючи з ХХ.04.2001, за результатами
якої складено акт, на підставі якого винесено рішення від
ХХ.08.2001 № 6 про застосування та стягнення сум штрафних
(фінансових) санкцій в розмірі 10% за порушення граничних строків
сплати узгодженого податкового зобов'язання за затримку сплати
податку на додану вартість в сумі 4 175, 94 грн. та затримку
сплати податку на прибуток, на загальну суму 6 296, 34 грн.
Під час перевірки ДПІ у Б-ському районі м. Дніпропетровська було
встановлено, що позивачем нараховано:
- за податковою декларацією з ПДВ № 1 за березень 2001 p.,
узгоджене по строку ХХ.04.2001 та сплачено платіжним дорученням №
2 від ХХ.04.2001 податок на додану вартість в сумі 9 278 грн.;
- за декларацією з ПДВ № 3 за квітень 2001 p., узгоджене по строку
ХХ.05.2001 та сплачене платіжним дорученням № 2 від ХХ.05.2001
податок на додану вартість в сумі 2891 грн.;
- за декларацією з ПДВ № 3 за травень 2001 p., узгоджене по строку
ХХ.06.2001 р. та сплачене платіжним дорученням № 3 від ХХ.06.2001
податок на додану вартість в сумі 2660 грн.;
- за декларацією з ПДВ № 4 за червень 2001 p., узгоджене по строку
ХХ.07.2001 та сплачене платіжним дорученням № 3 від ХХ.07.2001
податок на додану вартість в сумі 380 грн. та № 30 від ХХ.ХХ.2001
на суму 1425 грн.
Крім того, позивачем надано розрахунок № 3 з податку на прибуток,
узгоджене по строку ХХ.05.2001 та сплачено платіжним дорученням №
2 від .05.2001 в сумі 18640 грн., розрахунок № 37947, узгоджене по
строку ХХ.06.2001 та сплачено платіжним дорученням № 3 від
ХХ.06.2001 податок на прибуток в сумі 4000 грн.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від ХХ.01.-
ХХ.01.2002 Підприємству "ХХХ" в позові відмовлено з наступних
мотивів.
Посилаючись на п. 1.2 ст. 1 Закону України № 2181-XIV, суд робить
висновок про те, що Закон України № 334/94-ВР ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
та
Закон України № 168/97-ВР ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
є спеціальними
нормативно-правовими актами, якими встановлюються строки сплати
податку на прибуток та податку на додану вартість, а тому у даній
ситуації слід керуватися приписами п.16.7 ст. 16 Закону України №
334/94-ВР ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
та п.п. 7.7.1 ст. 7 Закону України №
168/97-ВР ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
При цьому, суд не приймає до уваги доводи позивача, які
ґрунтуються на ст.ст. 4, 5 Закону України № 2181-XIV ( 2181-14 ) (2181-14)
,
оскільки цей Закон не встановлює єдиний порядок та строки сплати
податків і зборів та є загальним по відношенню до Закону України
№168/97-ВР ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та Закону України №334/94-ВР ( 334/94-ВР)
щодо строків сплати вказаних податків.
Водночас, господарський суд першої інстанції не вбачає як
неоднозначне тлумачення норм законів, так і колізію норм права.
Разом з цим, місцевий господарський суд акцентує увагу на приписах
п. 11.4 ст. 11 Закону України № 168/97-ВР ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та ст. 15,
п.16.4 ст. 16 Закону України № 334/94-ВР ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
ХХ.06.2002 судове рішення місцевого господарського суду залишено
без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення з тих же мотивів.
З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду
України не може погодитися з висновками судів першої та
апеляційної інстанцій виходячи з наступного.
01.04.2001 набув чинності Закон України від 21.12.2000 №2181-XIV
"Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами " ( 2181-14 ) (2181-14)
, який є
спеціальним законом з питань оподаткування, що випливає із його
преамбули, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних
осіб перед бюджетами з податків, нарахування і сплати пені та
штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків
контролюючими органами.
Виходячи зі змісту п.п. 5.3.1 ст. 5 Закону України № 2181-XIV
( 2181-14 ) (2181-14)
строки погашення податкового зобов'язання з усіх видів
податків уніфіковані і настають упродовж десяти календарних днів,
наступних за останнім днем відповідного граничного строку подачі
податкової декларації. При цьому, термін "податкове зобов'язання"
вжитий у значенні зобов'язання платника податків сплатити до
бюджету відповідну суму коштів у порядку та строки, визначені цим
Законом або іншими законами України. Розуміння цього припису, як
посилання на строки сплати податку встановлені Законом України
"Про податок на додану вартість" є помилковим, оскільки не
випливає з тексту Закону У країни № 2181-XIV ( 2181-14 ) (2181-14)
.
У разі застосування відповідного закону з питань оподаткування це
визначається у тексті Закону України №2181-XIV ( 2181-14 ) (2181-14)
а тому
місцевим та апеляційним господарськими судами, при з'ясуванні
строку сплати узгодженої суми податку на додану вартість та
податку на прибуток, були не вірно застосовані норми спеціального
закону, прийнятого пізніше.
Місцевому та апеляційному господарським судам, при прийнятті
оскаржуваних рішення та постанови, необхідно було взяти до уваги
приписи п. 19.7 ст. 19 Закону України № 2181-XIV ( 2181-14 ) (2181-14)
,
відповідно яких на Кабінет Міністрів України та Національний банк
України покладено обов'язок:
- у тримісячний термін затвердити нормативно-правові акти, що
випливають з цього Закону;
- у двомісячний термін подати пропозиції про внесення змін до
законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям цього Закону та
привести всі рішення у відповідність з нормами цього Закону.
З огляду на це випливає, що Законом України № 2181-XIV ( 2181-14 ) (2181-14)
встановлено його пріоритет над іншими законами, у тому числі в
частині встановлення строків сплати податків (зборів, обов'язкових
платежів), а судам слід було враховувати приписи норми п. 19.6 ст.
19 Закону України № 2181-XIV ( 2181-14 ) (2181-14)
, згідно якої закони діють
у частині, що не суперечить нормам цього Закону.
Наведене свідчить про відсутність з боку позивача порушення
терміну сплати податку, встановленого Законом України№ 2181-XIV
( 2181-14 ) (2181-14)
, а відтак і про відсутність правових підстав для
нарахування штрафу, запровадженого приписами підпункту 17.1.7
пункту 17.1 статті 17 за затримку сплати узгодженої суми податку
до 30 днів після, граничного строку сплати податкового
зобов'язання, визначеного саме цим Законом.
За таких обставин, місцевим та апеляційним господарськими судами
не дано вірної юридичної оцінки обставин справи.
З огляду на зазначене , керуючись статтями 108, 111-5, 111-7, п. 2
ч. 1 ст. 111-9, ч. 1 ст. 111-10, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
Вищий господарський суд
України -
ПОСТАНОВИВ :
1 .Задовольнити касаційну скаргу Підприємства "ХХХ" від ХХ.ХХ.2002
№1.
2. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від
ХХ.01.-ХХ.01.2002 та постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від ХХ.06.2002 у справі № 000 сканувати.
3. Задовольнити позов Підприємства "ХХХ" та визнати недійсним
рішення Державної податкової інспекції у Б-ькому районі м.
Дніпропетровська ХХ.08.2001 № 6 про застосування та стягнення сум
штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 10% за порушення граничних
строків сплати узгодженого податкового зобов'язання за затримку
сплати податку на додану вартість в сумі 4 175, 94 грн. та
затримку сплати податку на прибуток, на загальну суму 6 296, 34
грн.
4. Матеріали справи № 000 повернути до Господарського суду
Дніпропетровської області.