ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30.07.2002 Справа N 06/156-34
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
Головуючого судді Кузьменка М.В.,
суддів Васищака І.М.,
Грека Б.М.,
розглянувши касаційну скаргу Виробничо-комерційної фірми
“Континіум-Льон-Контракт” на постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 12.02.2002р.
у справі № 06/156-34 господарського суду Волинської області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
“Українсько-андоррське спільне підприємство
“Тірос-Петроль”
до відповідача Виробничо-комерційної фірми
“Континіум-Льон-Контракт”,
до відповідача Відкритого акціонерного товариства
“Лисичанськнафтооргсинтез”
про зобов’язання поставити нафтопродукти
за участю представників:
ТОВ “СП “Тірос-Петроль” – не з’явилися;
ВКФ “Континіум-Льон-Контракт” – Волинець О.В. за дов. від
22.06.2001р.;
ВАТ “Лисичанськнафтооргсинтез” - Бута Д.В. за дов. від
15.07.2002р. № 18/2-106
В С Т А Н О В И Л А :
Товариство з обмеженою відповідальністю “Українсько-андоррське
спільне підприємство “Тірос-Петроль” звернулося до
господарського суду Волинської області з позовом та просило
зобов’язати Виробничо-комерційну фірму “Континіум-Льон-
Контракт”, ВАТ “Лисичанськнафтооргсинтез” поставити 51742кг
бензину А-95. В обґрунтування заявленого позову, позивач
посилався на те, що при прийманні бензину А-95, власником якого
є ВКФ “Континіум-Льон-Контракт” і який надійшов від ВАТ
“Лисичанськнафтооргсинтез”, на зберігання за умовами договору №
284 від 14.02.2000р., встановлена недостача 51742кг (а.с.4).
До вирішення даного спору по суті, позивачем фактично
запереченням за вих.№ 2001/12-255 від 24.12.2001р. уточнено
заявлені вимоги. Так, відповідно до вказаного заперечення,
позивач просить суд зобов’язати ВАТ “Лисичанськнафтооргсинтез”
допоставити бензин марки А-95 у кількості 51742кг., загальною
вартістю 108658,20грн. (а.с.66-69).
Рішенням господарського суду Волинської області від 28.12.2001р.
у задоволенні заявленого позову щодо ВАТ
“Лисичанськнафтооргсинтез” відмовлено, в частині вимог до ВКФ
“Континіум-Льон-Контракт” провадження у справі припинено (а.с.96-
99).
Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що
надані позивачем в підтвердження заявлених вимог письмові докази
– акти про приймання товару за кількістю № 08/05 від
03.05.2001р. та № б/н від 19.05.2001р., акт експертизи № 4-204
від 19.05.2001р. складені з порушенням встановлених вимог, у
зв’язку з чим не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не
відповідають вимогам щодо допустимості доказів. Провадження у
справі щодо вимог до першого відповідача судом припинено з
посиланням на відсутність між сторонами предмету спору.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
12.02.2002р. прийняте рішення залишено без змін (а.с.130-132).
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ВКФ
“Континіум-Льон-Контракт” звернулося до Вищого господарського
суду України з касаційною скаргою та просить їх скасувати,
прийнявши рішення про задоволення вимог, заявлених позивачем до
ВАТ “Лисичанськнафтооргсинтез”. У поданій касаційній скарзі
скаржник посилається на те, що судом:
- порушено вимоги щодо оцінки всіх доказів у справі в
сукупності;
- помилково застосовано до взаємовідносин сторін ст. 129
Статуту залізниць ( 457-98-п ) (457-98-п)
, оскільки залізниця не є стороною
у спорі, що виник;
- не застосовано норми Закону України “Про торгово-промислові
палати” ( 671/97-ВР ) (671/97-ВР)
, які встановлюють, що акти експертиз,
видані торгово-промисловими палатами у межах їх компетенції є
обов’язковими для застосування на всій території України, у
зв’язку з чим поданий в якості доказу акт безпідставно визнано
недопустимим доказом;
- невірно застосовано Закон України “Про судову експертизу”
( 4038-12 ) (4038-12)
щодо попередження експерта про кримінальну
відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку,
оскільки проведена експертиза не призначалася судом.
Другий відповідач у справі – ВАТ “Лисичанськнафтооргсинтез” у
відзиві на касаційну скаргу, вважаючи її доводи безпідставними,
а прийняті у справі судові акти законними і обгрунтованими,
просить залишити прийняті рішення господарського суду Волинської
області від 28.12.2001р. та постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 12.02.2002р. без змін, а подану
касаційну скаргу – без задоволення.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить
касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з
наступних підстав.
Так, відповідно до ст. 1 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, підприємства,
установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі
іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність
без створення юридичної особи і в установленому порядку набули
статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право
звертатися до господарського суду згідно з встановленою
підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених
або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Згідно ст. 2 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, господарський суд порушує
провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та
організацій, які звертаються до господарського суду за захистом
своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
За змістом положень вказаних норм, правом на пред’явлення позову
до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд
шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб,
права і охоронювані законом інтереси яких порушені або
оспорюються.
Однак, наявність права на пред’явлення позову не є безумовною
підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з
необхідних умов реалізації встановленого вищевказаними нормами
права.
Так, вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по
суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з
позовом, суб’єктивного матеріального права або охоронюваного
законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити
чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено
провадження у справі належним позивачем. Відсутність права на
позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення
про відмову в задоволенні позову, незалежно від інших
встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права
обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов’язку перед
особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання
такого обов’язку (вчинити певні дії або утриматись від їх
вчинення) від зобов’язаних осіб. Отже, лише встановивши
наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб’єктивного
матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на
захист яких подано позов, суд з’ясовує наявність чи відсутність
факту порушення або оспорення і відповідно приймає рішення про
захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті,
встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених
вимог.
Так, вирішуючи спір, що є предметом спору у даній справі, судами
першої і апеляційної інстанції встановлено наступне.
03.05.2001р. другим відповідачем у справі – ВАТ
“Лисичанськнафтооргсинтез” для першого відповідача – ВКФ
“Континіум-Льон-Контракт” поставлено бензин марки А-95.
Відповідно до супроводжувальних документів – залізничної
накладної № 48580542, загальна кількість бензину, що
поставляється у цистерні № 79548715 повинна складати 102945кг.
Приймання поставлених нафтопродуктів здійснювалось позивачем –
ТОВ “Українсько-андоррське спільне підприємство “Тірос-Петроль”
на підставі договору № 284 від 14.02.2000р., який підписано ним
та першим відповідачем у справі – ВКФ “Континіум-Льон-Контракт”.
Зміст зазначеного договору через права та обов’язки сторін
судами першої та апеляційної інстанцій не вивчався, а отже і не
визначена його правова природа. Разом з тим, позивач,
звертаючись з позовом, що є предметом розгляду у даній справі,
посилається на зазначений договір як на юридичний факт, який є
підставою виникнення у нього суб’єктивного матеріального права –
вимагати передачі недопоставленої кількості нафтопродуктів, на
захист якого ним заявлено позов. Таким чином, суду необхідно
було встановити: чи є даний договір укладеним, дійсним, а отже і
таким, що породжує виникнення певних прав та обов’язків у
сторін, зокрема, виникнення права позивача вимагати передачі
недопоставленої кількості нафтопродуктів.
Крім того, стороною зазначеного договору не є другий відповідач
– ВАТ “Лисичанськнафтооргсинтез”, але суд не з’ясував, чи є
договір № 284 від 14.02.2000р. підставою для виникнення
обов’язків у нього по відношенню до позивача. Отже, суд не
встановив наявність або відсутність певного юридичного факту,
який є підставою для виникнення права позивача, на захист якого
подано позов, та відповідно кореспондуючого цьому праву
обов’язку у відповідачів.
Таким чином, суд першої інстанції допустив порушення вимог ст. 4
7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, яка визначає, що судові рішення
приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.
Принцип об’єктивної істини, тобто обгрунтованості висновків,
викладених у судовому акті, реалізується також положеннями ст.
38 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, яка зобов’язує господарський суд не
обмежуватись поданими документами і матеріалами, а витребувати
від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі
документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, у разі
недостатності поданих сторонами документів.
Вказані порушення норм процесуального права судом першої
інстанції, які не усунуті апеляційною інстанцією, призвели до
неповного з’ясування обставин справи, в зв’язку з чим відсутні
підстави вважати, що судами дана правильна юридична оцінка
спірним правовідносинам та зроблений відповідаючий чинним нормам
матеріального права висновок щодо прав і обов’язків сторін.
Враховуючи наведене, прийняті судові рішення підлягають
скасуванню, а справа передачі на новий розгляд.
Відповідно до ст. 111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, вказівки, що
містяться у постанові касаційної інстанції, є обов’язковими для
суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9-
111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А :
1. Касаційну скаргу Виробничо-комерційної фірми “Континіум-
Льон-Контракт” задовольнити частково.
2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
12.02.2002р. та рішення господарського суду Волинської області
від 28.12.2001р. у справі № 06/156-34 господарського суду
Волинської області скасувати.
3. Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Волинської області.
Головуючий суддя Кузьменко М.В.
Судді Васищак І.М.
Грек Б.М.