ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.07.2002 Справа N Н25/8
Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Добролюбової Т.В
суддів . Дроботової Т.Б., Ткаченко Н.Г.
за участю представників Позивача Щербини Л.А.д.№ 28/17юр
сторін Шпак Г.А. д.№ 1925
розглянувши у відкритому
судовому засіданні в м. Відкритого акціонерного
Києві товариства “Дніпрогаз”
касаційну скаргу
на постанову від 6.06.2002р.
Дніпропетровського апеляційного Господарського суду
за позовом Відкритого акціонерного
товариства “Дніпрогаз”
до Спеціалізованої державної
податкової інспекції по роботі з
великими платниками податків у
м. Дніпропетровську
про визнання недійсними податкових вимог від 23.11.2001 № 1/135
та від 02.01.2002 № 2/6
Відкритим акціонерним товариством “Дніпрогаз” 11.02.2002
заявлений позов про визнання недійсними податкових вимог
Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з
великими платниками податків у м. Дніпропетровську від
23.11.2001 № 1/135 та від 02.01.2002 № 2/6 щодо нарахування
позивачеві до сплати бюджету пені з податку на додану вартість
загалом на суму 49,93 грн. за затримку сплати ПДВ у відповідних
періодах у строки, визначені підпунктом 7.7.1 пункту 7.7. статті
7 Закону України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Товариство вважало, що вчасно сплатило податок на додану
вартість, оскільки відповідно до приписів підпункту 5.3.1 статті
5 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”
( 2181-14 ) (2181-14)
платник податків зобов’язаний самостійно сплатити
суму податкового зобов’язання, протягом 10 днів наступних за
останнім днем відповідного граничного строку, встановленого
підпунктом 4.1.4 статті 4 цього Закону для подання податкової
декларації.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від
21.02.2002 року, що прийняте суддею Чередко А.Є. позовні вимоги
задоволені. Оспорювані податкові вимоги відповідача від
23.11.2001 № 1/135 та від 02.01.2002 № 2/6 визнані недійсними
через їх невідповідність приписам статей 4 і 5 Закону України
“Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі:
головуючого Євстигнеєва О.С., суддів Чимбар Л.О, Тищик І.В.
постановою від 6.06.2002р перевірене рішення Господарського суду
Дніпропетровської області скасував, а апеляційну скаргу
Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з
великими платниками податків у м. Дніпропетровську задовольнив.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що Закон України
“Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
не
встановлює єдиний порядок та строки сплати податків і зборів, а
передбачає, що порядок та строки можуть встановлюватися як цим
Законом, так й іншими законодавчими актами України. Апеляційний
суд дійшов висновку про правомірність податкових вимог ДПІ, які
ґрунтуються на приписах підпункту 7.7.1 пункту 7.7. статті 7
Закону України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
,
оскільки позивач повинен був сплатити ПДВ у строки, передбачені
саме цим Законом.
Відкрите акціонерне товариство “Дніпрогаз” вважає, що постанова
Дніпропетровського апеляційного господарського суду прийнята з
порушенням матеріального права. Просить Вищий господарський суд
України здійснити перегляд матеріалів справи у касаційному
порядку, скасувати постанову у справі і залишити без змін
рішення місцевого суду. При цьому заявник обґрунтовує касаційну
скаргу тим, апеляційним судом не взято до уваги положення пункту
5.3.2 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
, приписами якого визначені строки погашення
податкового зобов’язання, зокрема, що платник податків
зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання,
зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти
календарних днів, наступних за останнім днем відповідного
граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1
статті 4 цього Закону для подання податкової декларації. У разі
коли відповідно до закону контролюючий орган самостійно визначає
податкове зобов'язання платника податків за причинами, не
пов'язаними із порушенням податкового законодавства, платник
податків зобов'язаний сплатити нараховану суму податкового
зобов'язання у строки, визначені у законі з відповідного
податку, а за їх відсутності - протягом десяти календарних днів
від дня отримання податкового повідомлення про таке нарахування.
Позивач наголошує на тому, що Закон України “Про порядок
погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
є спеціальним Законом
у частині визначення порядку погашення зобов’язань перед
бюджетами.
Водночас товариство посилається на вимоги статті 4.4.1 Закону
України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
,
приписами якої передбачено, що у разі коли норма закону чи
іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону,
або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових
актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та
обов'язків платників податків або контролюючих органів,
внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як
платника податків, так і контролюючого органу, рішення у межах
апеляційного узгодження приймається на користь платника
податків.
Вищий господарський суд України переглянув доводи касаційної
скарги, заслухав доповідь судді Добролюбової Т.В. та пояснення
представників позивача, які підтримали свої доводи, перевіривши
повноту встановлення обставин справи та правильність їх
юридичної оцінки господарськими судами і відзначає наступне.
Спеціалізованою державною податковою інспекцією у місті
Дніпропетровську нараховані позивачеві санкції за затримку
сплати податку на додану вартість проти строку сплати
встановленого Законом України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
від 3.04.1997 року № 168/97 – ВР.
Названим Законом визначені платники податку на додану вартість,
об’єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних
та звільнених від оподаткування операцій, особливості
оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття
податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення
податку до бюджету. Зокрема пунктом 7.7 статті 7 встановлений
порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті до бюджету
та строки розрахунків з бюджетом. Підпунктом 7.7.1 визначено, що
сплата податку на додану вартість провадиться не пізніше
двадцятого числа місяця, що настає за звітним періодом.
З 1.04.2001 року набув чинності Закон України “ Про порядок
погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами “, який є спеціальним законом з
питань оподаткування, установлює порядок погашення зобов’язань
юридичних осіб перед бюджетами з податків, нарахування і сплати
пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників
податків контролюючими органами. Виходячи зі змісту під пункту
5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України “Про порядок погашення
зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
строки погашення податкового
зобов’язання з усіх видів податків / що передбачають здачу
податкових декларацій / уніфіковані і настають упродовж десяти
календарних днів, наступних за останнім днем відповідного
граничного строку подачі податкової декларації. При цьому термін
“податкове зобов’язання” вжитий у значенні зобов’язання платника
податків сплатити до бюджету відповідну суму коштів у порядку та
строки, визначені цим Законом або іншими законами України.
Розуміння цього припису, як посилання на строки сплати податку
встановлені Законом України “Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
є помилковим, оскільки не випливає з тексту Закону
України “ Про порядок погашення зобов’язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами “. У разі
застосування відповідного закону з питань оподаткування це
визначається у тексті Закону України “Про порядок погашення
зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами “. Наприклад у підпункті 4.1.4 статті 4
визначено, що для цілей цього підпункту під терміном “базовий
податковий період” слід розуміти податковий період, визначений
відповідним законом з питань оподаткування. Тому місцевим
господарським судом вірно при з’ясуванні строку сплати податку
на додану вартість застосовані норми спеціального закону,
прийнятого пізніше. Наведене свідчить про відсутність з боку
позивача порушення терміну сплати податку, встановленого Законом
України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
, а
відтак і відсутність правових підстав для нарахування пені,
запровадженого приписами статті 17 за затримку сплати суми
податку після, граничного строку сплати податкового
зобов’язання, визначеного цим Законом.
Довід заявника про те, що Закон України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
в частині строків сплати цього податку
не був змінений, хоча до його тексту внесені інші зміни
підпунктом 19.4.12 Закону України “ Про порядок погашення
зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
, тому строки сплати ПДВ слід
застосовувати ті, що визначені Законом України “Про податок на
додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
визнається не переконливим. При
цьому судом застосовується норма пункту 19.6 статті 19 Закону
України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
,
згідно якої закони діють у частині, що не суперечить нормам
цього Закону.
За таких обставин справи місцевим господарським судом дана вірна
юридична оцінка фактові доведеності позивачем сплати податку у
строки визначені Законом України “Про порядок погашення
зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
, та невідповідності цьому
Законові оспорюваних вимог відповідача про нарахування пені.
Наведені підстави не були враховані апеляційною інстанцією, що
унеможливлює висновок про правомірність прийнятої цим судом
постанови.
З огляду на зазначене, керуючись статтями 108, 111-5, 111-7, 111-
9 , 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В И В :
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 6.06.2002 року у справі № 02-5/5-12/27(Н 25/8) скасувати.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від
21.02.2002 року у цій справі залишити без змін.
Наказ на зворот виконання постанови апеляційного суду
доручається видати Господарському суду Дніпропетровської
області.
Головуючий Т.Добролюбова.
Судді Т.Дроботова
Н.Ткаченко.