Верховний Суд України у складі:

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними матеріалами справу за позовом державного підприємства "Шахтарськантрацит" (далі ? Підприємство) до управління Пенсійного фонду України у м. Харцизьку Донецької області (далі – управління ПФУ, ПФУ відповідно) про визнання протиправним та скасування рішення,

У січні 2009 року Підприємство звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до управління ПФУ, в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення від 18 вересня 2008 року № 855 про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом ПФУ, яким до нього застосовано штраф у розмірі 8 941 грн 99 коп. та нарахована пеня у розмірі 1 850 грн 15 коп. за період з 20 березня до 22 серпня 2008 року, прийняте на підставі пункту 2 частини дев’ятої статті 106 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" (далі – Закон № 1058-IV (1058-15) ).

Позовні вимоги Підприємство обґрунтувало тим, що управління ПФУ, приймаючи оспорюване рішення, порушило вимоги статті 106 Закону № 1058-IV та перевищило свої повноваження щодо застосування до нього штрафних санкцій. Також позивач послався не те, що він фактично сплатив страхові внески за поточний період, тобто за березень 2008 року 33,2 %, 4 % у розмірі 21 233 грн 86 коп., за лютий 2008 року 0,5-5 % у розмірі 1 308 грн 5 коп., за березень 2008 року 0,5-5 % у розмірі 1 320 грн 87 коп., за квітень 2008 року 0,5-5 % у розмірі 1 314 грн 98 коп., а не пеню, недоїмку чи штрафні санкції за інший період, як вважає управління ПФУ. При сплаті страхових внесків 33,2 %, 4 % за березень 2008 року мала місце несвоєчасна сплата (несвоєчасне перерахування) в одному випадку на 5 календарних днів, а в другому – на 7 календарних днів, а саме: кількість днів прострочення сплати частини страхових внесків 33,2 %, 4 % за березень 2008 року у сумі 1 040 грн 43 коп. склала 5 календарних днів (з 21 квітня по 25 квітня 2008 року), у сумі 2 433 грн 43 коп. – 7 календарних днів (з 21 по 27 квітня 2008 року)

Таким чином, Підприємство вважає, що оскільки строк прострочення сплати страхових внесків за березень 2008 року склав 12 календарних днів, то штраф мав бути застосований у розмірі 10 % від суми несвоєчасно сплачених страхових внесків 33,2 %, 4 % у сумі 3 473 грн 86 коп. за березень 2008 року. Оскільки за лютий 2008 року страхові внески 0,5-5 % у сумі 1 308 грн 05 коп, за березень 2008 року 0,5-5 % у сумі 1 320 грн 87 коп. та за квітень 2008 року 0,5-5 % у сумі 1 314 грн 98 коп. сплачені своєчасно, то підстав для застосування штрафу немає.

Донецький окружний адміністративний суд постановою від 7 квітня 2009 року, залишеною без змін ухвалами Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2009 року та Вищого адміністративного суду України від 19 травня 2011 року, позовні вимоги задовольнив.

У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 19 травня 2011 року управління ПФУ посилалося на неоднакове застосування касаційним судом частини п’ятої статті 106 Закону № 1058-IV.

На обґрунтування зазначеного заявник додав копію постанови Вищого адміністративного суду України від 3 березня 2011 року (справа № К-51072/09).

Перевіривши наведені у заяві доводи, Верховний Суд України дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 КАС заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У судовому рішенні, на яке управління ПФУ посилається як на підставу для допуску справи до провадження Верховного Суду України, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що Підприємство, сплачуючи поточні страхові внески, мало заборгованість із їх сплати за минулі періоди. Таким чином, відповідно до частини п’ятої статті 106 Закону № 1058-IV у разі, коли страхувальник має несплачену недоїмку і здійснює сплату поточних сум страхових внесків, то орган ПФУ зобов’язаний зарахувати сплату поточних сум страхових внесків в рахунок сплати недоїмки.

У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України цим зазначив, що Закон № 1058-IV (1058-15) надає органу ПФУ право зарахувати в рахунок сплати недоїмки сплачені поточні суми страхових внесків.

Аналіз наведених судових рішень суду касаційної інстанції не дає підстав вважати, що він неоднаково застосував положення статті 106 Закону № 1058-IV, оскільки у першому випадку суд касаційної інстанції не вказує на можливість чи неможливість застосування фінансових санкцій у разі зміни призначення платежу.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України

У задоволенні заяви управління Пенсійного фонду України у м. Харцизьку Донецької області відмовити.

постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.