ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
Суддя І-ї інстанції: Чумаченко С.А.;
Судді апеляційної інстанції:
Головуючий – Плут В.М.,
Судді – Заплава Л.Н., Щепанська О.А.;
Доповідач у суді касаційної
інстанції – Харченко В.М.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.07.2002 Справа N 2-8/1918-2002
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Борденюк Є.М. (головуючий),
Харченка В.М.,
Яценко О.В.
розглянувши у відкритому засіданні у м. Києві
судовому
касаційну скаргу представництва Фонду майна АРК в
м. Ялті
на постанову від 09.04.2002
Севастопольського господарського суду
апеляційного
у справі № 2-8/1918-2002
господарського суду Автономної Республіки Крим
за позовом представництва Фонду майна АРК в
м. Ялті
до ТзОВ “Кафе “Лагманная”
про внесення змін до додаткового договору
В судове засідання представники сторін не з’явилися, про час і
місце слухання сторони були повідомлені належним чином.
В С Т А Н О В И В:
В вересні 2001 року представництво Фонду майна АРК в м. Ялті
звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з
позовом до ТзОВ “Кафе “Лагманная” про внесення змін і доповнень
до договору
купівлі-продажу № 7 від 02.12.1993, укладеного між
представництвом Фонду майна АРК в м. Ялті та ТзОВ “Кафе
“Лагманная”, а саме п.п. 5.2.1, 5.2.3, 5.4, 5.5 та абзац перший
п. 7.3.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від
31.01.2002 по справі № 2-8/1918-2002 в позові відмовлено.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 09.04.2002 зазначене рішення суду залишено без змін.
У касаційній скарзі позивач просить постанову апеляційної
інстанції скасувати та задовольнити позовні вимоги
представництва Фонду майна АРК в м. Ялті про внесення змін до
договору купівлі-продажу № 7 від 02.12.1993. На думку скаржника,
апеляційний суд порушив вимоги матеріального права, а саме, що
судом не застосовані ст. 27 Закону України “Про приватизацію
державного майна”, “Положення про внесення змін до договорів
купівлі-продажу державного майна” та ст.ст. 151-153, 216 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
.
Відповідач письмового відзиву на касаційну скаргу не надіслав.
Вислухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія
суддів Вищого господарського суду України знаходить касаційну
скаргу такою, що підлягає задоволенню частково.
До такого висновку суд дійшов на підставі наступного.
Із матеріалів справи вбачається, що 02.12.1993 між Фондом
комунального майна міста Ялти та товариством покупців, утвореним
членами трудового колективу приватизуємого державного
підприємства суспільного харчування кафе “Лагманная”,
правонаступником якого є ТзОВ “Кафе “Лагманная”, був укладений
договір купівлі-продажу державного майна. Предметом договору за
цією угодою був цілісний майновий комплекс державного
підприємства суспільного харчування кафе “Лагманная”, що
розташоване у м. Ялта, вул. Київська, 64. Зазначене майно
відповідач приватизував за умовами конкурсу.
Із змісту договору, а також додаткової угоди до нього за № 1 від
07.02.1997, відповідач, крім іншого, прийняв на себе
зобов'язання, пов'язані як з реконструкцією і будівництвом кафе
“Лагманная” у термін до 31.12.1998, так і з особливими умовами
його експлуатації упродовж певного строку.
Відмовляючи у позові про внесення змін і доповнень до
зазначеного договору, суди першої та апеляційної інстанцій
виходили з того, що реконструкція предмету договору, а також ряд
інших умов, пов'язаних з його експлуатацією надалі, спочатково
не були принциповими для виконання умов угоди сторонами.
Наведене, на думку судів, у поєднанні з тією обставиною, що
право власності відносно предмету договору у відповідача виникло
з 02.12.1993, давало підстави вважати, що відповідач, як власник
майна, вправі на свій розсуд володіти, користуватися і
розпоряджатися цим майном, як те передбачено ч. 1 ст. 4 Закону
України “Про власність” ( 697-12 ) (697-12)
, а отже він не міг бути
примушений до виконання того, що не передбачено законодавством
України або договором.
Зазначені висновки є такими, що не відповідають вимогам діючого
законодавства і не ґрунтуються на фактичних обставинах справи.
Зокрема. Суди встановили, і це відповідає обставинам справи, що
майно відповідач придбав не просто за угодою купівлі-продажу, а
приватизував його за конкурсом.
Відповідно до ст. 15 Закону України “Про приватизацію невеликих
державних підприємств” (малу приватизацію), у відповідній його
редакції, продаж об'єктів малої приватизації за конкурсом,
полягає у передачі права власності покупцю, який запропонував
найкращі умови подальшої експлуатації об'єкта або за рівних умов
– найвищу ціну.
Згідно ст. 25 цього ж закону, а також ст. 27 Закону України “Про
приватизацію майна державних підприємств” у відповідній його
редакції, право власності на державне майно підтверджується
договором купівлі-продажу, який укладається між покупцем та
уповноваженим представником відповідного органу приватизації.
При цьому до договору, крім іншого, включаються зобов'язання
сторін, які були визначені умовами конкурсу.
Таким чином, набуття права власності відносно державного майна,
як об'єкта малої приватизації, шляхом його продажу за конкурсом,
законодавець безпосередньо пов'язав з особливими умовами
подальшої експлуатації цього об'єкту.
А отже, висновки судів про те, що обумовлена сторонами
реконструкція предмету купівлі-продажу та інші умови, які
сторони передбачили у цьому зв'язку, не були принциповими для
виконання угоди, є такими що суперечать діючому законодавству.
Із сукупності наявних у справі документів, і ця обставина також
була встановлена судами, випливає, що відповідач, не виконав
своїх зобов'язань в частині реконструкції предмету договору та
його подальшої експлуатації. Таким чином, зобов'язання, які на
себе прийняв відповідач згідно до вимог ст. 216 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, є такими що тривають і не можуть вважатися
припиненими.
Оскільки прийняті на себе зобов'язання відповідач належним чином
не виконав, у позивача з'явилися підстави для звернення до суду
за захистом цивільних прав шляхом внесення відповідних змін до
договору, як те передбачено ст. 6 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Сукупність зазначених обставин та вимог діючого законодавства не
були враховані судами, а тому залишилися не з'ясованими питання
про те, які саме зміни у даному випадку позивач пропонує внести
у договір; чи відповідають змінені умови, що пропонує позивач,
вимогам закону; чи не втрачена кінцево загальна можливість для
виконання зобов'язань відповідача за договором у їх відповідній
частині.
Зазначене є підставою для скасування постановлених по справі
судових рішень і передачі справи на новий розгляд, в ході якого
суду належить з'ясувати наведені питання та, в залежності від
встановленого, прийняти відповідне рішення по справі.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 -
111-11, 111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд
України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу представництва Фонду майна АРК в м. Ялті
задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від
31.01.2002 та постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 09.04.2002 постановлені по справі
№ 2-8/1918-2002 скасувати, а справу передати на новий розгляд до
господарського суду Автономної Республіки Крим.
Головуючий Борденюк Є.М.
Суддя Харченко В.М.
Суддя Яценко О.В.