Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого - Добролюбової Т.В.

Суддів - Дроботової Т.Б.

Ткаченко Н.Г.

За участю:

представника “Приватбанку” – Лобач О.М. доруч. від 14.06.2002 р. № 301;

представників Спец.ДПІ по роботі з ВПП м. Донецька – Гончарової

В.В. дор.№ 11640/10/08-41-1 від 10.07.02 р.; Бахар С.В.

дор.№ 11639/10/08-41-1 від 10.07.02 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну

скаргу Закритого акціонерного товариства комерційний банк

“ПриватБанк», м. Дніпропетровська на

постанову Донецького апеляційного господарського суду від

27.03.2002 р. у справі № 7/382а за позовом Закритого

акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк”, м. Дніпропетровська філія КБ “ПриватБанку” “Донецьке регіональне

управління” м. Донецька до Державної податкової інспекції в м. Донецьку

про визнання недійсним рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся з позовом до суду про визнання недійсним рішення ДПІ у м. Донецьку від 17.05.2001р. № 20/08-41-3/21955660/8021/10 посилаючись на те, що воно прийняте з порушенням десятиденного строку після проведення перевірки, крім того, позивач посилається на те, що донарахування податку на землю в сумі 302,71 грн. та застосування фінансових санкцій з податку на землю в сумі 340 грн., застосування фінансових санкцій з податку на прибуток в сумі 363000 грн. є необгрунтованим і просив в цій частині рішення визнати недійсним.

Рішенням арбітражного суду Донецької обл. від 28.12.2001 р. у справі № 7/382А /суддя Малашкевич С.А./ позовні вимоги ЗАТ КБ “Приватбанк» задоволені частково. Рішення ДПІ у м. Донецьку від 17.05.2001р. № 20/08-41-3/21955660/8021/10 визнане недійсним у частині донарахування філії КБ “Приватбанк» Донецьке регіональне управління комерційного банку “Приватбанк» податку на землю в сумі 302,71 грн. та застосування фінансових санкцій з податку на землю в сумі 340 грн. та з податку на прибуток в сумі 363000 грн.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 27.03.2002 р. у справі № 7/382А / судді Кулебякін О.С., Колядко Т.М., Мирошниченко С.В./ за апеляційною скаргою відповідача, рішення арбітражного суду Донецької обл. від 28.12.2001 р. у справі № 7/382А змінене, у позові КБ “ПриватБанк» про визнання недійсним рішення ДПІ у м. Донецьку від 17.05.2002 р. № 20/08-41-3/21955660/8021/10 в частині стягнення фінансових санкцій в сумі 363000 грн. відмовлено.

В касаційній скарзі КБ “ПриватБанк» просить постанову апеляційного господарського суду Донецької обл. від 27.03.2002 р. скасувати, так як висновки суду в частині правомірності застосування відповідачем до позивача фінансових санкцій в сумі 363000 грн. суперечать вимогам чинного законодавства.

Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи і було встановлено судом, з 16.10.2000 р. по 25.01.2001 р. відповідачем була проведена перевірка позивача з питання дотримання податкового та валютного законодавства за період з 1.0199 р. по 1.10.2001 р., за результатами якої відповідачем було прийнята оскаржуване рішення про застосування до позивача фінансових санкцій, в тому числі донараховано податок на землю в сумі 302,71 грн. та застосовані фінансові санкції з податку на землю в сумі 340 грн. та з податку на прибуток в сумі 363000 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги позивача в частині донарахування податку на землю в сумі 302,71 грн. та застосуванні фінансових санкцій з податку на землю в сумі 340 грн. та з податку на прибуток в сумі 363000 грн. арбітражний суд Донецької обл. виходив з того:

що житлові квартири, власником яких є позивач, розташовані в багатоквартирному житловому будинку, а будівля в якій знаходяться квартири у власність позивачеві не передавалась і земельна ділянка чи її частка позивачеві у власність чи у користування не виділялась, тому безпідставними є посилання відповідача при донарахуванні земельного податку та застосування фінансових санкцій до позивача на підставі ст. 30 Земельного кодексу України та ст. 14 Закону України “Про плату за землю», крім того суд першої інстанції виходив з того, що не має підстав вважати позивача платником податку на землю згідно ст. 5 Закону України “Про плату за землю», так як підставою для сплати земельного податку є дані земельного кадастру згідно ст. 13 Закону України “Про сплату земельного податку”, а земельна ділянка на якій розташований багатоквартирний будинок, в якому власником дввох квартир є позивач, та прибудинкова территорія закріплені за ТОВ “Цивільбуд”, яке й сплачує земельний податок; крім того, суд першої інстанції виходив з того, що Донецьке РУ КБ “Приватбанк» у відповідності з п.п. 1,2; 2.13 чинного на той час Положення “Про порядок формування і використання резерву для вішкодування можливих втрат за позиками комерційних банків”, затвердженим Постановою Правління НБУ від 29.09.97 р. № 323, відобразив у четвертому кварталі 1998 р. страховий резерв з віднесенням його суми на валові витрати регіонального управління у тому ж кварталі, а доводи відповідача про необхідність відображення страхового резерву і формування відповідних валових витрат у 1 кварталі 1999 р., а не у 4 кварталі 1998р., як це зробив позивач, безпідставні.

Суд першої інстанції повно та всебічно дослідив всі дійсні обставини справи, дав належну оцінку всім зібраним по справі доказам і постановив обгрунтоване рішення, яке відповідає вимогам закону.

Висновки ж апеляційного господарського суду Донецької обл., які викладені в оскаржуваній постанові, щодо необхідності створювати чи включати до валових витрат суму страхового резерву в наступному звітному періоді та законності застосування податковим органом до позивача фінансових санкцій в сумі 363000 грн. на Законі про оподаткування не грунтуються та є помилковими.

Згідно чинного законодавства порядок створення банками страхового резерву у податковому обліку, тобто за рахунок валових витрат, передбачений Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств» п.п. 5.2.4 п. 5.2 ст. 5 та п. 12.2 ст. 12. Створення банками резерву у бухгалтерському обліку здійснюється у відповідності з Положенням про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за позиками комерційних банків, що затверджується Національним банком України. Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств» бухгалтерський облік не регулює, крім того і методика Національного банку України не регулює порядок створення і відображення в бухгалтерському обліку страхового резерву, а стосується тільки порядку визнання кредитів / інших видів заборгованості/ нестандартними, тобто використовується з метою класифікації кредитного портфелю та інших видів заборгованості / від чого залежить лише розмір створюваного у бухгалтерському обліку страхового резерву./

У відповідності до п.п. 12.2.1 п. 12.2 ст. 12 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” (334/94-ВР) , створення резерву для відшкодування можливих витрат за всіма видами заборгованості є обов”язком позивача. Час виконання такого обов”язку встановлено у п.п. 12.2.3. п. 12.2 ст. 12 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств,” згідно якого розмір страхового резерву, що створюється за рахунок збільшення валових витрат фінансової установи, не може перевищувати: для комерційних банків – 20 відсотків від суми боргових вимог, а саме сукупної заборгованості за кредитами, гарантіями та поруками, фактично наданими /виставленими на користь/ дебіторам на останній робочий день звітного податкового періоду. у відповідності з вимогами закону позивачем був створений страховий резерв на останній робочий день звітного податкового періоду – 31.12.1998 р., коли у його балансі фактично виникла кредитна заборгованість позичальника / саме у 4 кварталі 1998 р. за наказом “ПриватБанку” заборгованість було передано на баланс філії банку – Донецькому регіональному управлінню/. У цьому ж звітному податковому періоді витрати на створення резерву були віднесені до складу валових витрат, згідно п.п. 5.2.4 п. 5.2 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств».

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що постанова Донецького апеляційного господарського суду від 27.03.2002 р. у справі № 7/382а підлягає скасуванню, як така що постановлена з порушенням норм матеріального права.

На підставі викладеного та керуючись ст. 111-5, 111-7- 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк”, м. Дніпропетровська задовольнити.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 27.03.2002 р. у справі № 7/382а скасувати. Рішення Арбітражного суду Донецької обл. від 28.12.2001 р. у справі № 7/382а – залишити без змін.