ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.07.2002 Справа N 17-6-26-01-11381
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т.Добролюбової,
Т.Дроботової,
Н.Ткаченко,
за участю представників:
позивача Гайдей М.А., дов. № 7 від
30.11.2001
відповідача Притула Г.Л., дов. від 08.07.2002 №
8609/10
розглянувши у відкритому Ізмаїльської об’єднаної державної
судовому засіданні податкової інспекції
касаційну скаргу
на постанову від 10.04.2002
Одеського апеляційного
господарського суду
у справі № 17-6-26/01-11381
господарського суду Одеської
області
за позовом приватного підприємства “Парадайс
К”
до Ізмаїльської об’єднаної державної
податкової інспекції
про визнання недійсним рішення Ізмаїльської ОДПІ № 802-22-
24766988/9285 від 03.10.2001
ВСТАНОВИВ:
ПП “Парадайс К” звернулося з позовом про визнання недійсним
рішення Ізмаїльської ОДПІ № 802-22-24766988/9285 від 03.10.2001
про застосування та стягнення фінансових санкцій в сумі 43812,72
грн. на підставі статті 4 Закону України “Про порядок здійснення
розрахунків в іноземній валюті” ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
за порушення
строків розрахунків за експортними операціями, встановлених
статтею 1 цього Закону.
Підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного рішення є акт
перевірки дотримання ПП “Парадайс К” валютного законодавства
України за період з 01.01.99 по 01.04.2001 (акт № 2095 від
24.09.2001).
Під час перевірки було встановленно порушення статті 1 Закону
України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”
( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
, а саме неотримання у термін 90 календарних днів з
дати митного оформлення на свій валютний рахунок виручки в
іноземній валюті за експортовану овечу вовну за контрактом № 104
від 15.11.99 144920,43 рос.руб. у зв’язку із зменшенням
контрактної ціни з причин низької якості товару, що
експортується.
Господарський суд Одеської області рішенням від 11.02.2002
(суддя Никифорчук М.Ф.) позовні вимоги задовольнив у повному
обсязі, посилаючись на те, що неотримана через узгоджене
зниження ціни продукції позивачем виручка в іноземній валюті не
є неотриманою виручкою у розумінні статей 1 та 2 Закону України
“Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”
( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
.
Господарський суд Одеської області визнав помилковим визначення
відповідачем обсягу валютної виручки, виходячи виключно з
вартості товару, вказаної у митній декларації, оскільки
визначення вартості товарів є прерогативою волевиявлення сторін,
а Закон України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній
валюті” ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
пов’язує з оформленням вантажної митної
декларації тільки відлік нормативного 90-денного терміну
повернення валютної виручки на Україну, а не визначення розміру
валютної виручки.
За апеляційною скаргою Ізмаїльської ОДПІ Одеський апеляційний
господарський суд постановою від 10.04.2002 зазначене рішення
залишив без змін з тих самих підстав.
Ізмаїльська ОДПІ подала до Вищого господарського суду України
касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного
господарського суду від 10.04.2002, в якій просить судові
рішення у даній справі скасувати, мотивуючи касаційну скаргу
доводами про неправильне застосування судом норм матеріального
права.
У касаційній скарзі вказується, що Законом України “Про порядок
здійснення розрахунків в іноземній валюті” ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
передбачена відповідальність резидента (позивача) у вигляді пені
за порушення 90-денного терміну повернення виручки в іноземній
валюті на свій валютний рахунок. При цьому вказаний Закон
( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
не пов’язує умови настання такої відповідальності
з якими б то не було причинами, тобто відповідальність у даному
випадку настає незалежно від причин неповернення виручки у 90-
денний строк, навіть якщо таке неповернення відбулося шляхом
погодження сторонами зміни вартості продукції через зниження її
якості.
На думку заявника, факт зниження якості продукції, що
поставлялася, може бути підставою для здійснення додаткових
розрахунків між контрагентами за зовнішньоекономічним
контрактом, але не для звільнення від відповідальності,
передбаченої вищезгаданим Законом.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить рішення та
постанову у справі залишити без змін, а касаційну скаргу без
задоволення як необгрунтовану.
Заслухавши доповідь судді Дроботової Т.Б. та пояснення присутніх
у судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні
матеріали на предмет правильності юридичної оцінки обставин
справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній
справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає
задоволенню з таких підстав.
Згідно зі статтею 1 Закону України “Про порядок здійснення
розрахунків в іноземній валюті” ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
виручка резидентів
в іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в
уповноважених банках у терміни заборгованостей, визначені в
контрактах, але не пізніше ніж 90 календарних днів з дати
митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної
декларації) продукції, що експортується. Вказаний Закон
( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
(абзац перший статті 4) чітко встановлює санкції
за порушення резидентами термінів зарахування виручки на
валютний рахунок резидента в уповноваженому банку - стягнення
пені за кожний день прострочення в розмірі 0,3 відсотка від суми
неотриманої виручки (митної вартості недопоставленої продукції)
в іноземній валюті, перераховану у грошову одиницю України за
валютним курсом НБУ на день виникнення заборгованості.
Названий закон ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
не ставить стягнення пені за
порушення встановлених термінів зарахування виручки резидентів в
іноземній валюті та їх валютні рахунки в уповноважених банках у
залежність від причин, з яких терміни порушено. Підставою для
застосування визначених цим Законом санкцій є лише факт
порушення терміну відповідного зарахування виручки в іноземній
валюті.
Отже, зменшення контрактної ціни на товар експортованої
продукції не може бути підставою для звільнення резидента від
відповідальності, встановленої Законом України “Про порядок
здійснення розрахунків в іноземній валюті” ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
.
Крім того, касаційна інстанція вважає за необхідне зазначити, що
матеріали справи взагалі не містять будь-яких доказів
(оформлених відповідно до діючого законодавства) того, що якість
відвантаженої вовни не відповідає якості, зазначеній у
специфікації до контракту від 15.11.99 № 104.
На підставі викладеного та керуючись статтями 111-5,111-7,
пунктом 2 статті 111-9, статтями 111-10,111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Одеської області від 11.02.2002 та
постанову Одеського апеляційного господарського суду від
10.04.2002 у справі № 17-6-26/01-11381 господарського суду
Одеської області скасувати.
У позові відмовити.
Головуючий Т.Добролюбова
Судді Т.Дроботова
Н.Ткаченко