ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
5.07.2002 Справа N 19/19-7/46
м. Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Шульги
О. Ф. - головуючого, Дерепи В. І., Козир Т. П. , за участю
представників сторін: позивача – Шунькіна Ю. В. дов. від
17.06.2002 року,
відповідача – Краснощока О. М. дов. від 21.06.2002 року № 15/42-
1/85, Липницької В. І. дов. від 21.06.2002 року № 15/42-1/86,
Стрєкалової О. В. дов. від 10.01.2002 року № 15/42-4/00,
розглянувши касаційну скаргу ЛМКП “Теплокомуненерго” на
постанову Донецького апеляційного господарського суду від
7.05.2002 року у справі за позовом ВАТ “Луганськгаз” до ЛМКП
“Теплокомуненерго”
про стягнення боргу,
В С Т А Н О В И В:
В січні 2002 року ВАТ “Луганськгаз” звернулось до суду з
позовом до ЛМКП “Теплокомуненерго” про стягнення боргу за
поставлений газ.
Посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов’язань
за договором № 406 від 1.01.1998 року, просив стягнути 49221229
гривень вартості газу, одержаного в 1998 році.
Рішенням господарського суду Луганської області від 27.02.2002
року в позові відмовлено.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від
7.05.2002 року рішення суду скасовано.
Позов задоволено.
З МКП “Теплокомуненерго” на користь ВАТ “Луганськгаз” стягнено
49221229 гривень 88 копійок вартості одержаного газу.
В касаційній скарзі МКП “Теплокомуненерго” просить скасувати
постанову апеляційного суду, а рішення господарського суду
Луганської області залишити без зміни.
Вважає, що суд апеляційної інстанції необгрунтовано
задовольнив позов внаслідок неправильного застосування ст. 45
Закону України “Про Державний бюджет України на 1999 рік”
( 378-14 ) (378-14)
, п. 5 Постанови Кабінету Міністрів України від
10.05.1999 року № 775 ( 775-99-п ) (775-99-п)
, ст. ст. 162, 203 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, п. 11.6 ст. 11 Закону України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Вислухавши пояснення представників сторін, обговоривши
доводи касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, суд
приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню
з наступних підстав.
Як встановлено судом на підставі акту звірки, за договором від
1.01.1998 року № 406 позивач поставив відповідачу у 1998 році
190405719 куб. метрів природного газу на загальну суму
12566777,59 доларів США.
Між сторонами існують розбіжності по оплаті цього газу за
наступними сумами:
- 2040781гривня 78 коп. – донарахований податок на додану
вартість;
- 9438955 гривень 73 коп. субвенції;
- 1524000 гривень – сума взаємозаліку з розпорядниками бюджетних
коштів;
- 5521324 гривні 76 коп. – сума боргу, передана відповідачем за
розподільчим балансом до ДКП “Теплозабезпечення”;
В іншій частині розбіжності обумовлені застосуванням різних
курсів валют при визначенні суми заборгованості.
Задовольняючи позов на суму податку на додану вартість, суд
апеляційної інстанції прийшов до висновку, що відповідач одержав
імпортний газ, продаж якого підлягає оподаткуванню цим податком.
Однак, з таким висновком суду погодитись не можна.
Відповідно до п. 11.6 ст. 11 Закону України “Про податок на
додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
з 22.01.1998 року до 1.01.2000
року до операцій з продажу газу, імпортованого в Україну,
застосовувалась нульова ставка оподаткування податком на додану
вартість.
За таких обставин ця сума нарахована безпідставно, а позов в цій
частині задоволенню не підлягає.
Також не можна погодитись з висновком суду апеляційної інстанції
щодо обгрунтованості вимог позивача на суму субвенції та
взаємозаліку.
Згідно ст. 45 Закону України “Про Державний бюджет на 1999 рік”
( 378-14 ) (378-14)
місцевим бюджетам надані субвенції для погашення
заборгованості за природний газ, яка склалася станом на
1.01.1999 року.
На підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 10.05.1999
року № 775 ( 775-99-п ) (775-99-п)
і Порядку проведення централізованих
розрахунків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України
від 21.07.1999 року № 172 ( v0172201-99 ) (v0172201-99)
, вирішення питання про
періоди погашення боргу бюджетними коштами покладено на місцеві
фінансові органи.
Як встановлено господарським судом Луганської області, субвенцію
в сумі 9438955 гривень 73 коп. згідно реєстру погашення
заборгованості міського бюджету, виданого Луганським міським
фінансовим управлінням на підставі ст. 45 Закону України “Про
Державний бюджет України на 1999 рік” ( 378-14 ) (378-14)
, направлено на
покриття заборгованості за 1998 рік.
Взаєморозрахунок з розпорядниками коштів, які фінансуються з
державного бюджету, на суму 1524000 гривень проведено за боргами
1998 року на підставі протоколу від 3.06.1998 року № 1136.
Віднесення бюджетних коштів на погашення заборгованості за газ
саме за 1998 рік визначене Луганським міським фінансовим
управлінням, в межах компетенції, що підтверджено його листами.
Позивач же, на власний розсуд відніс ці кошти на погашення
заборгованості за попередні періоди.
За таких обставин апеляційний суд необгрунтовано задовольнив
позов на вказані суми, а господарський суд Луганської області
правильно застосував ст. 80 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, відхилив
клопотання про поновлення строку позовної давності і відмовив в
позові в частині стягнення заборгованості за період 1996 – 1998
р.р.
Судом встановлено, що в зв’язку з реорганізацією заборгованість
за газ в розмірі 5521324 гривні 26 коп. відповідач згідно
рішення Луганської міської Ради від 26.11.1999 року № 35 передав
по розподільчому балансу ЛМКП “Теплозабезпечення”, до якого
позивач звернувся з позовом про стягнення цього боргу.
За таких обставин апеляційний суд необгрунтовано задовольнив
позов і в цій частині.
Як встановлено судом, договором № 406 від 1.01.1998 року сторони
визначили, що кінцевий розрахунок за спожитий газ здійснюється
не пізніше 5 числа наступного за звітним місяця.
Тому при визначенні вартості одержаного газу в національній
валюті і розрахунках за нього відповідач обгрунтовано виходив з
курсу валют, встановленого Національним банком України саме на
цю дату, а позивач не врахував належним чином вищезгадані суми і
безпідставно застосував курс валют, встановлений НБУ на момент
звернення до суду.
За таких обставин зобов’язання відповідача з оплати газу,
одержаного в 1998 році, припинилися на підставі ст.ст. 216 і 220
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
виконанням та угодою сторін в частині
розрахунку бюджетними коштами.
Суд апеляційної інстанції кваліфікував зазначену курсову різницю
як збитки позивача і, в порушення ст.ст. 83 і 101 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, вийшов за межі позовних вимог та стягнув цю суму на
підставі ст. 203 ЦКУкраїни ( 435-15 ) (435-15)
.
З огляду на викладене, постанова Донецького апеляційного
господарського суду має бути скасована, а рішення господарського
суду Луганської області відповідає вимогам закону і фактичним
обставинам справи, тому зміні не підлягає.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Луганського міського комунального підприємства
“Теплозабезпечення” задовольнити.
Скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду
від 7.05.2002 року.
Рішення господарського суду Луганської області від 27.02.2002
року залишити без зміни.
Головуючий, суддя О. Шульга
Судді В. Дерепа
Т. Козир