ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
5.07.2002 Справа N 12/78
м. Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Шульги
О.Ф. - головуючого, Дерепи В.І., Козир Т.П. за участю
представників сторін: позивача – Алєксєєвої О. В. дов. від
31.01.2002 року, відповідача – Сенкевича В. І. дов. від
27.06.2002 року № 61,
розглянувши касаційну скаргу спільного підприємства “Маркуп ЛТД”
на рішення господарського суду Полтавської області від 6.03.2002
року та постанову Харківського апеляційного господарського суду
від 22.04.2002 року у справі за позовом приватного підприємця
Літовки В.І. до спільного підприємства “Маркуп ЛТД”
про стягнення 1200 гривень та розірвання договору,
В С Т А Н О В И В:
У лютому 2002 року приватний підприємець Літовка В.І.
звернувся до суду з позовом до спільного підприємства “Маркуп
ЛТД” про розірвання договору оренди автомобіля та стягнення
орендної плати.
В позовній заяві вказав, що на підставі договору оренди від
2.02.1998 року, пролонгованого договором від 16.08.2001 року,
передав відповідачу автомобіль ЗІЛ-138А.
Однак орендар, в порушення своїх зобов’язань, орендну плату
не сплачував.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 6.03.2002
року позов задоволено частково.
Договір оренди автомобіля від 16.08.2001 року розірвано.
З спільного підприємства “Маркуп ЛТД” на користь позивача
стягнено 900 гривень орендної плати.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від
22.04.2002 року рішення суду залишено без змін.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати судові
рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм
матеріального права.
Стверджує, що судами неправильно застосована ст. 269 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
, а у відповідача і на момент звернення до
суду не виникло зобов’язання по сплаті орендної плати, оскільки
спірний договір не містить терміну розрахунків за користування
майном.
Вислухавши пояснення представників сторін, обговоривши
доводи касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, суд вважає,
що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 265 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
наймач
зобов’язаний своєчасно вносити плату за користування майном.
Згідно ст. 269 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
наймодавець може пред’явити
в суді вимогу про дострокове розірвання договору найму, якщо
наймач не вніс плати протягом трьох місяців з дня закінчення
строку платежу.
Як встановлено судом, 2.02.1998 року між сторонами укладено
договір оренди вантажного автомобіля ЗІЛ – 138А, державний номер
03402 СК, який належить позивачеві на праві власності. Позивач
передав автомобіль відповідачу.
За п. 2 договору СП “Маркуп ЛТД” зобов’язалося сплачувати
орендну плату в розмірі 25 гривень щомісячно.
Цей договір пролонговано на тих же умовах договорами від
23.10.2000 року і від 16.08.2001 року.
В порушення взятих на себе зобов’язань, відповідач не вносив
орендну плату протягом дії всіх вказаних договорів і заборгував
1200 гривень.
Позов задоволено в межах строку позовної давності.
За таких обставин суд прийшов до правильного юридичного висновку
про обгрунтованість вимоги приватного підприємця Літовки В. І. і
на підставі ст. 269 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
достроково розірвав
спірний договір та стягнув борг з орендної плати.
З огляду на викладене, не обгрунтовані і не можуть братися до
уваги посилання відповідача на те, що у нього не виникло
обов’язку сплатити орендну плату за використаний автомобіль.
Враховуючи наведене, рішення суду відповідають вимогам закону, а
тому зміні не підлягають.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу спільного підприємства “Маркуп ЛТД” залишити
без задоволення, а рішення господарського суду Полтавської
області від 6.03.2002 року та постанову Харківського
апеляційного господарського суду від 22.04.2002 року – без
зміни.
Головуючий, суддя О. Шульга
Судді В.Дерепа
Т. Козир