ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02.07.2002 Справа N 39/5-22
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючої Борденюк Є.М.
суддів: Яценко О.В., Харченко В.М.
розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою
відповідальністю “Ортекс”
на ухвалу від 14.05.2002 р. Харківського
апеляційного господарського суду
у справі № 39/5-22 господарського суду
Харківської області
за позовом Приватного підприємця Тилтіна О.А.
до Товариства з обмеженою
відповідальністю “Ортекс”
Про стягнення 18580,13 грн.
в судовому засіданні взяли Гуріч О.В. – дов. від 01.02.2002 р.
участь представники: № 1
від позивача: Коломієць А.В. – дов. від
від відповідача: 30.01.2002 р.
Заслухавши доповідь судді Яценко О.В., доводи представників
сторін, перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд
України
В С Т А Н О В И В:
Приватний підприємець Тилтін О.А. звернувся до господарського
суду Харківської області з позовом про стягнення заборгованості
за поставлений товар та пені за прострочку платежів.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що згідно укладеного між
позивачем та відповідачем договору реалізації продукції
(декоративна косметика “Натюрель”) № 24 від 14.12.2000 р.,
позивач здійснив поставку продукції відповідачу на загальну суму
162673,12 грн.
Відповідно до п. 2.2 вказаного договору відповідач повинен був
здійснювати розрахунки по мірі реалізації продукції кожні 10
днів з моменту надходження товару на склад останнього.
Відповідач виконав свої зобов’язання за договором реалізації
продукції частково: в рахунок оплати поставленого товару
перерахував грошові кошти на загальну суму 20013,34 грн., а
також повернув товар позивачу на загальну суму 125014,39 грн.
На день подання позовної заяви заборгованість відповідача перед
позивачем складала 17654,39 грн. – основний борг, пеня – 934,74
грн. (загалом – 18589,13 грн.).
Рішенням господарського суду Харківської області від 18.02.2002
р. (суддя – Лакіза В.В.) позов був задоволений частково,
оскільки позивач відмовився від частини позовних вимог.
Рішення суду мотивоване тим, що п. 1.1 вищезазначеного договору
передбачено, що покупець (відповідач) реалізує товар на своїх
торгових площах і передача товару для реалізації іншим суб’єктам
підприємницької діяльності в договорі не передбачена. А також,
п. 2.2 договору передбачена оплата кожні 10 днів з дня
фактичного отримання партій товару, а не з моменту отримання
коштів від реалізації товару.
Відповідач звернувся зі скаргою на рішення господарського суду
Харківської області від 18.02.2002 р. до апеляційної інстанції.
Харківський апеляційний господарський суд повернув апеляційну
скаргу ухвалою від 22.03.2002 р., посилаючись на п. 3 ст. 97
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Результатом другого та третього подання апеляційної скарги стали
ухвали апеляційної інстанції від 05.04.2002 р. та 14.05.2002 р.
про повернення апеляційної скарги в зв’язку з пропуском
процесуального строку на подання скарги до суду ІІ інстанції.
Відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою на ухвалу Харківського апеляційного
господарського суду від 14.05.2002 р., в якій просить відновити
строк для подання касаційної скарги та скасувати вказаний
процесуальний документ, посилаючись на порушення норм
матеріального та процесуального права при його прийнятті. Також,
в касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення
господарського суду Харківської області від 18.02.2002 р., в
зв’язку з порушенням судом першої інстанції норм матеріального
права.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оскаржуваної ухвали, дійшла висновку, що
судом, при прийнятті вказаного процесуального документу за
зібраними та оціненими доказами, правильно застосовані норми
матеріального права та не встановлено порушення процесуальних
норм, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 19.03.2002 р. до Харківського
апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга
відповідача на рішення господарського суду Харківської області
від 18.02.2002 р.
Дана скарга була повернута відповідачу ухвалою апеляційної
інстанції від 22.03.2002 р. на підставі п. 3 ст. 97
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(до
скарги не додано документів, що підтверджують сплату державного
мита у встановленому порядку, передбаченому п. 14 Інструкції про
порядок обчислення та справляння державного мита), із вказівкою,
що скаржник має право повторно подати апеляційну скаргу після
усунення зазначених в ухвалі обставин.
03.04.2002 р. до апеляційної інстанції надійшла повторна
апеляційна скарга на рішення у справі, яка була повернута
ухвалою від 05.04.2002 р. на підставі п. 4 ст. 97 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(скаргу подано після
закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання
про відновлення цього строку), з зазначенням, що у разі пропуску
строку оскарження апеляційна скарга має бути подана повторно
лише з мотивованим клопотанням про його відновлення.
13.05.2002 р. відповідач втретє подав до Харківського
апеляційного господарського суду скаргу на зазначене рішення у
справі, з клопотанням про відновлення пропущеного процесуального
строку для апеляційного оскарження.
Харківський апеляційний господарський суд ухвалою від 14.05.2002
р. повернув скаргу, відмовивши у відновленні строку на
апеляційне оскарження.
Відповідно до ч. 1 ст. 53 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
за заявою сторони суд може визнати причину
пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і
відновити пропущений строк.
Касаційна інстанція зазначає, що виходячи зі змісту
вищезазначеної статті, поважними визнаються лише ті обставини,
які є об`єктивно непереборними і пов`язані з дійсними істотними
труднощами для вчинення процесуальних дій.
Наведені у клопотанні причини пропуску процесуального строку не
можуть вважатись поважними в розумінні наведеної норми, оскільки
стали наслідком порушення відповідачем норм господарського
процесуального права, дотримання яких є обов’язковим для всіх
учасників господарського процесу.
Таким чином, доводи апеляційного суду щодо причин повернення
апеляційної скарги є цілком обґрунтованими, а тому ухвала у
справі скасуванню не підлягає.
Що стосується частини касаційної скарги щодо оскарження рішення
господарського суду Харківської області від 18.02.2002 р., то
вона не підлягає розгляду в касаційному порядку, так як
відповідно до ст. 107 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
сторони у справі мають право оскаржити
рішення або постанову в касаційному або апеляційному порядку.
Оскільки відповідач вже вибрав апеляційний порядок оскарження
рішення господарського суду Харківської області від 18.02.2002
р., то касаційна скарга на рішення господарського суду
Харківської області від 18.02.2002 р. розгляду в касаційному
порядку не підлягає.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9-111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю “Ортекс”
у здійсненні касаційного оскарження рішення господарського суду
Харківської області від 18.02.2002 р.
2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
“Ортекс” на ухвалу Харківського апеляційного господарського суду
від 14.05.2002 р. залишити без задоволення.
3. Ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від
14.05.2002 р. у справі № 39/5-22 залишити без зміни.
Головуюча Борденюк Є.М.
Судді: Яценко О.В.
Харченко В.М.